Про що кіно на „Імеді”?
Юсуф ІБРАГІМ
Напевно, у світі немає такої дії, у якої не було б як прихильників, так і супротивників. Часто в людей спрацьовує принцип протиріччя, але в більшості випадків більшість людей піддається паніці або ейфорії й неадекватно оцінює ту або іншу подію.
Грузинське телебачення днями показало гіпотетичний сюжет можливого варіанту повторного вторгнення Росії в Грузію.
Піднявся великий гам у ЗМІ, називаються замовники, виявляються цілі. А що властиво такого відбулося? Потривожили розмірно дрімаючих обивателів? Стільки-то злякалося, стільки-то побігло. Розворушили сплячих і показали їм, що не можна спати, коли ворог усе ще біля порогу. Неможливо царювати лежачи на боці.
Хіба такого розвитку подій не слід очікувати грузинам? Хто може гарантувати, що росіяни повторно не рушать війська, якщо вони будуть переконані в успіху? Можу запевнити дорогих сусідів грузинів, ні на один день росіяни не перестануть думати про захоплення Грузії й зразкове покарання, щоб більше не мріяли про незалежність від Росії.
Важко сказати, зі схвалення Саакашвілі, чи без його відома, був підготовлений і випущений в ефір фільм про вторгнення росіян. Але те, що цей фільм дав можливість людям заглянути вперед і побачити плани кремлівського режиму, не має сумнівів.
Дуже сумнівно, що це ідея Саакашвілі, але, якби це було його задумом, то йому, як лідерові націй, можна було б поставити оцінку відмінно.
Щоб підняти градус безпеки в країні, Саакашвілі не став за прикладом Гітлера підпалювати „рейхстаг”, не став підривати сплячих громадян у своїх будинках як Путін. Фільм „Імеді” можна порівняти з тим, що зробили американці під час холодної війни з СРСР.
Президент Америки в прямому радіо-ефірі оголосив, що Радянський Союз напав на США із застосуванням ядерної зброї. Америка запанікувала. Але через якийсь час диктор „пояснив” американцям, що це був жарт. Президент так „розім’явся” перед своїм виступом в ефірі.
Ніно Бурджанадзе, яку у фільмі показали ставлеником Кремля, очевидно, затурбувалася більше всіх від того, що їх можливі з Путіним плани піднесені в такій переконливій, візуальній формі. Вона відразу ж почала обвинувачувати Саакашвілі в співучасті, у підступному задумі телекомпанії „Імеді”.
Не зовсім зрозуміло, у чому кримінал, і чому так обурена Бурджанадзе? Люди, зрозуміло, злякалися, але чому так горить „шапка” на керівникові опозиції? Так і хочеться запитати пані Бурджанадзе, чим пояснити її зустрічі з Путіним у Москві, прем’єром країни, що дотепер перебуває в стані війни із Грузією й публічно, по-хамськи ображає її президента? За великим рахунком це злочин.
Говорю злочин тому, що чеченці таке вже випробували на власній шкірі. І всі ці ігри в опозицію, що підтримується Москвою, привели до двох найтяжчих війн і загибелі сотень тисяч громадян Чеченської Республіки. „Опозиція”, що вступає в контакт із потенційними загарбниками твоєї країни, державні злочинці, а не політичні діячі. Наприкінці заключного акту вони в’їжджають у країну на ворожих танках. Це однозначно.
Тільки коли ворог домагається невдоволення населення або, у крайньому випадку, байдужості, наступає година X, коли можна висувати війська. Той же сценарій був в 1994 році проти Ічкерії. Лідери „опозиції” У.Автурханов, З.Хаджиєв та інші діячі запевняли Кремль, що тільки російські танки перетнуть кордон Ічкерії, як народ повстане й дудаєвський режим звалиться.
Те ж саме будуть стверджувати й супротивники Саакашвілі. Але російські танки й літаки стирають на своєму шляху все. Їм не ставиться завдання когось берегти. У Грозному вони прасували танками й бомбили російське населення, яке перед війною, відкрито, заявляло чеченцям — от наші скоро прийдуть, ми вам покажемо, будете знати. Прийшли, побачили, жахнулися, і не тільки чеченці.
Цілком можливо, що Саакашвілі не той президент, який потрібний Грузії. Але це справа самих грузинів. І якщо грузини, у черговий раз, дозволять росіянам, скинути свого президента, то гріш їм ціна як нації. Грузини один раз зробили найбільшу помилку, не захистивши свій вибір, президента Гамсахурдія. І тепер їм, очевидно, видасться цілком природнім, якщо подібне повториться знову. Це велика омана й небезпечна пасивність. Свою проблему потрібно вирішувати самим. Тому що росіяни прийдуть вирішувати свою проблему, а не проблему грузинів.
У Росії Путін заборонив неурядові організації, обвинувативши їх в одержанні фінансів з-за кордону. Начебто це підриває безпеку країни. Цілком може бути. А чим у такому випадку є дружні обійми з опозиціонерами, що вимагають відставки діючого президента? Безпеку Грузії підривати отже можна. Це відкрита образа грузинської нації.
Розкол – це демонстрація слабкості й перший привід для активізації супротивника. Саакашвілі варто було б бути, навіть більш рішучим, і не тільки схвалити показ фільму на „Імеді”, але й поставити на місце тих, хто, просторікуючи про опозиційність, віддає країну. Влада втримується тільки у твердих руках інакше потрібно відійти убік. Якщо нація вибирає незалежність, то повинна бути готова її захищати й платити за неї життями. По-іншому у цьому світі не буває.
Фільм „Імеді”, фактично продемонстрував справжнє обличчя Бурджунадзе й плани Росії. Тобто, показав, хто є хто, насправді, й які плани виношуються в надрах кремлівських кабінетів. Але, хто б не був автором цієї ідеї, з огляду попереджувального інформаційного „удару”, це відмінний і своєчасний хід.
Кавказ Монітор