Україна — президент „у законі”?
Євген ЦИБУЛЕНКО, професор, зав. кафедрою міжнародного й порівняльного права Талліннської школи права ТТУ
Мені завжди було цікаве — невже 73% громадян України, які живуть в Естонії прагнуть, щоб президентом країни стала людина, що двічі побувала за ґратами? Адже саме 73% голосів в Естонії на минулих президентських виборах було віддано за Віктора Януковича.
Мені важко повірити, що українці так люблять „злодійську романтику”, тому я ризикну припустити, що багато просто не знають біографію „проФФесора”. До речі, „проФФесор” це не друкарська помилка, саме так Янукович власноручно написав про себе в анкеті кандидата на посаду Президента України.
Спробую заповнити цей прикрий пробіл. Відразу помічу, що в даній статті я буду оперувати тільки добре відомими фактами, які легко перевірити. Отож, Віктор Янукович перебував в „місцях не настільки віддалених” двічі — в 1967-ому за грабіж і в 1970-ому за заподіяння тілесних ушкоджень середньої важкості. Фігурував він і в справі про зґвалтування, але того разу його провину не було доведено. Найцікавіше, що на „зоні” Янукович удостоївся клички “Хам”, тобто той, хто краде у своїх.
Можна було б припустити, що це справа давньої давнини, але ні — на минулих парламентських виборах у підконтрольних йому районах Янукович, з легкістю спростовуючи всі закони математики, домігся явки в 102%! А фальсифікація виборів — це ж теж карний злочин. Окрема тема — це вчені ступені й звання Януковича, які він одержав уже будучи високопоставленим чиновником. При цьому Янукович вважає, що гора Афон перебуває в Палестині; поетесу Анну Ахматову кличуть Анною Ахметовой, плутає функціонера німецького робочого руху Августа Бебеля з одеським письменником Ісаком Бабелем, а Чорногорію з Косово. Список можна продовжувати.
Але може бути, що „короля грає свита”, і в Януковича блискуча команда? Про команду можна писати дуже довго, але я обмежуся декількома штрихами. Почнемо, мабуть, не із самого високопоставленого, але, безумовно, самого колоритного чиновника, члена Партії регіонів — мера Харкова Міхаіла Добкіна. Добкін прославився тим, що в 2007 році відео із записом того, як в 2005 році готувалася його передвиборча промова, було розміщено на сайті Youtube. Добкін продемонстрував філігранне володіння ненормативною лексикою, на відміну від нормальної (російської, до речі) мови, на якій він не міг зв’язати й пари слів. Українською мовою мер, до слова, взагалі не володіє. Ролик став самою обговорюваною подією того дня в Інтернеті і його на кінець 2009 року подивилося більш 1 млн. 400 тисяч людей, але, схоже не в Естонії. Втім, краще пізно, ніж ніколи — ролик дотепер є в мережі. Після цього обвинувачення Добкіна „у злочинних зловживаннях владою, що наносять багатомільйонні збитки” якось тьмяніють…
Або от — Дмітрій Табачник. Міністр освіти й науки „Опозиційного уряду” Віктора Януковича, член Політради Партії регіонів. Політик зі стажем. Починав ще з того, що розставляв наголоси у текстах виступів Леоніда Кучми (у Кучми були із цим більші проблеми). В уряді Віктора Януковича був віце-прем’єром. Якщо Янукович переможе, ймовірно, буде їм знову. Мабуть, навіть більше Януковича любить учені ступені й звання. Втім, не тільки вчені. У часи правління Кучми, не прослуживши в армії й дня, за пару років став полковником запасу. Правда, не врахував однієї маленької деталі — Кучма весь цей час залишався капітаном запасу. У результаті шеф образився й розжалував невдачливого „полковника” назад у лейтенанти. А от наукову кар’єру Табачника вдалося зупинити лише членам Академії Наук України. Незважаючи на весь тиск адміністрації президента Кучми, академіки навідріз відмовилися обрати Табачника у свої ряди. Так що доводиться йому скромно задовольнятися званням академіка Академії правових наук України й писати публіцистичні статті з використанням шаблонів радянської історіографії.
Ще один колишній (майбутній?) віце-прем’єр уряду Януковича — Ніколай Янович Азаров, глава виборчого штабу Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року. Очолював Державну податкову адміністрацію з моменту її створення в жовтні 1996 року по листопад 2002-го. Цей період свавілля у діях податкової адміністрації стосовно українських підприємців одержав сумну популярність за назвою „азаровщина”. Саме в ті роки була створена заплутана, непрозора й повністю корумпована податкова система, що стала гальмом усього економічного розвитку країни. Але запам’ятався Азаров іншим. Коли вже всім стало зрозуміло, що жовтогаряча революція переможе, Азаров з’явився на трибуну Майдану Незалежності до революціонерів, виявивши бажання до них примкнути. Але народ на площі дружно освистав Ніколая Яновича і йому довелося ретируватися. Так і залишився він у Партії регіонів. Іудушка.
Думаю, для невеликої статті цього вистачить…
04 січня 2010 р.