Думки з приводу…
Нещодавно, ставши свідком суперечки, я прислухався і зрозумів, що присутній під час трьохсторонньої словесної сутички: одна сторона переконувала, що голоду в Україні не було й за визначенням бути не могло, друга сторона, визнаючи даний історичний факт, із видом професіонала-історика (або політолога…) видавала на-гора сентенції про те, що,мовляв, голод був не тільки в Україні, а усі спроби віддати данину пам’яті загиблим в нашій державі – це „підступні провокації націоналістів-бандерівців”. І врешті-решт третя сторона… Третя сторона закликала: „отямтеся, люди, побійтеся Бога, бо не по-Божому це й не по-людськи!”
Тут прийшла мені до голови сучасна народна мудрість: „Зверніть увагу, що ті хто заперечує факт Голодомору в Україні, зазвичай виглядають досить вгодованими”. І відразу ж я собі пригадав виступ одного депутата Верховної Ради від Партії регіонів по радіо: „В селі поставили хрест жертвам Голодомору, а поряд – свинарник розвалений стоїть: так на свинарник грошей не знайшлося”. У мене мимоволі стиснулися кулаки і виникло величезне бажання запитати у цього достойного учня Макіавеллі ( хоча навряд чи він читав даного класика політичної бездуховності й цинізму ): „Послухайте, на могилах ваших родичів і предків напевне стоять хрести. Чому ж ви їх не продасте й не збудуєте на їхньому місці свинарники? Що би вам на це сказали ваші ж предки? Мертві також уміють карати…
Наші українські журналісти можуть собі дозволити вираз: „Ющенко голодоморить”. Але чомусь ніхто у світі не пише: „Шарон голокостить”. Я розумію – Віктор Ющенко не Аріель Шарон… Але, як би там не було – він Президент нашої держави і нелюбов до Ющенка не дає права топтати пам’ять про померлих…
Нація має майбутнє виключно у тому випадку, коли свято шанує пам’ять про своїх загиблих… Так давайте ж опам’ятаймося, вшануймо пам’ять мільйонів синів та дочок українського народу, дослухаймося голосу документів, почуймо розповіді небагатьох ще живих свідків того страшного часу і зрозуміймо: голод 1932-33 років – це була чітко спланована й втілена у життя військово-політична операція радянської влади проти українського села! За цю операцію несе відповідальність усе тогочасне радянське керівництво, починаючи від Ульянова і закінчуючи Постишевим, Петровським, Якіром, Косіором та іже з ними.
Українське село завжди було джерелом історичної пам’яті нашої нації, джерелом її сили, незборимості й безсмертя. Тому радянські агресори боялись і люто ненавиділи наше село, вони розуміли, що селянин-українець – це завжди потенційна загроза комуністичній експансії. Комуністи здавали собі справу, що не знищивши його вони ніколи не зможуть підкорити Україну! Й був здійснений страшний, воістину сатанинський план…
І не потрібно заробляти політичні ( і не тільки…) дивіденди на пам’яті невинно убієнних, бо Господь суворо карає за це, а необхідно згадати їх, подякувати їм, попросити у них прощення і найголовніше – ніколи не забувати тої страшної, воістину вселенської трагедії, щоби ніколи ТАКЕ не повторилося ні з нами, ні з нашими дітьми…
А на завершення… 27 листопада 2009 року, біля Бесарабського ринку в Києві комуністи відновили пам’ятник Ульянову-Лєніну, якому молоді українці повідбивали деякі частини тіла на знак протесту проти перебування цього ідола на нашій святій землі, котру він же й залив кров’ю наших дідів… Тих же літніх людей, котрі протестували проти цього шабашу, комуністи жорстоко й цинічно побили ( фоторепортаж на сайті УНІАН ), при повній бездіяльності та потуранні співробітників МВС і під підбадьорливі репліки явно поповнілого товаріща Сімонєнка…
Висновки – рабів б’ють завжди, вільні люди можуть потерпіти поразку в боротьбі. Доти, доки ми не звільнимо свою душу, серце й думки від привидів минулого, ми не зможемо побудувати державу нашої мрії на українській землі. Тому, що майбутнє існує виключно у вільних людей, котрі здатні боротися за нього й перемагати у цій боротьбі…