Чи просунеться Партія регіонів на Захід України? Або що таке компрадорська буржуазія?
Андрій ЗАМАХОВИЧ
Чергові президентські вибори в Україні зродили чергову хвилю політичних чуток і замаскованих тенденцій щодо роздмухування міфу про зміцнення Партії Регіонів в західних областях країни. Підставою для цього ніби є ті 8 процентів голосів, які регіонали здобули на виборах до обласної ради на Тернопільщині. Про те, якими способами і за рахунок чого “творилися” ці 8 процентів, не будемо розповідати.
На сьогодні цікавішою є саме економічна складова політики цієї партії. Як показують останні події, ті бізнесово-господарські середовища, які творять “матеріальну” основу Партії Регіонів, цілковито перетворилися у т.зв. “компрадорську буржуазію”. За останні роки капітал і ділові можливості бізнесменів-регіоналів суттєво просунулися на схід, тобто на територію Російської Федерації.
Регіонали придбали низку російських заводів, вклали кошти в акції торгівельно-постачальних структур, розбудували кілька масштабних російсько-українських комерційних проектів тощо. Зрозуміло, що усі ці плани, оборудки, економічні акції дуже далекі від принципу “захисту вітчизняного виробника”.
Передусім усі економічні дії донбаських мільйонерів та мільярдерів спрямовані на самозбагачення, на створення ще надійніших і ще ефективніших комерційних систем “закритого типу”, тобто таких собі автономних корпорацій, які живуть тільки своїми інтересами, а за суспільство не відповідають і його інтересами не цікавляться цілком.
Що таке “закриті комерційні системи” (поняття це узагальнено-умовне)? Це такі економічні структури, які, ведучи торгівлю по всьому світу, нещадно експлуатуючи трудові і природні ресурси своїх країн, використовуючи всі комунікаційні і допоміжні можливості своєї базової країни, насправді не сплачують належної кількості податків, не повертають цій країні у вигляді конструктивних капіталовкладень її розтрат на їхнє виробництво і торгівлю і т.ін.
Цього вони досягають за допомогою дуже простих методів: політичного лоббі і хабарів. Тобто депутати різних рівнів від ПР забезпечують політичний дах для всіх економічно цинічних ідей, а ті віддячують їм хабарами. Замкнутий цикл… “І всьо чотко!”
Вони, тобто капіталісти-бізнесмени, собі живуть окремо, країна, про яку вони нібито дуже турбуються у демагогічних промовах, живе собі окремо. Така собі “злагода й гармонія” в нашому домі.
Однак східний напрямок донбаської економічної політики має ще один приховано небезпечний для України аспект. Увійшовши в господарство Російської Федерації (“Ура! – українська експансія!” – кричать деякі), бізнесмени-регіонали щораз більше, закономірно, прив’язуються до її безмежного економічного простору.
Таким чином ламається той невидимий мур, мур економічних інтересів, на який багато українських патріотів уповали: мовляв, “українські капіталісти з Донбасу і Півдня України, хоч і не мають українського духу-свідомості, не відчувають української культури, проте, розвиваючи свій бізнес, щораз більше стають патріотами України, бо бояться , що їх поглине російський капітал”.
Цей міф довго плекала частка дуже наївної української, по-народницькому патріотичної інтелігенції і саме цей міф допоміг переконати багатьох, що з “антиукраїнським Донбасом (власне, з Партією Регіонів) не треба боротися, треба почекати, коли він остаточно стане під впливом об’єктивних економічних обставин теж патріотичним і почне захищати інтереси держави Україна”.
Наївна народницька інтелігенція на те й вихована на хибних ідеях Драгоманова, Винниченка й інших “соціалістів-демократів”, щоб постійно вичікувати в історії, як то “та Україна, цілком готовенька, у всіх своїх кордонах, спадає з небес їм до рук і тоді всі будуть жити-поживати, добра наживати”. Тому й 5 років вже наш патріотичний Президент чекає, заки цей плід у вигляді цілком спатріотілого Донбасу дозріє. А плід зріє-зріє, та не визріває…
Природою компрадорської буржуазії і компрадорського капіталу власне й є та особливість, що вони не мають ані хоч якоїсь відповідальності перед народом і країною, в якій економічно діють, ані найменшої совісті, щоб поступово еволюціонувати в бік нормальної національної буржуазії і капіталу.
Компрадорство – це цілковите моральне виродження. Це абсолютно маргінальна психологія і соціальна поведінка. Воно тому так і чіпляється за російську маскультуру, якнайширше просуваючи її в прес-медіях і на телеканалах, бо чогось вищого збагнути не годне.
Перспектива росту в ньому в принципі неможлива. Тому очікувати, що “Донбас сам із себе зросте” – це надіятися на врожай на асфальті. Компрадорська буржуазія з ПР, зрозумівши свою безкарність, вседозволеність, ще більше розкрутила маховик економічного цинізму – це коли народ бідніє, а жменька фінансистів і власників багатіє.
Ситуацію, коли східноукраїнський капітал під прикриттям Партії Регіонів перетворився сьогодні в колосальну загрозу для держави Україна, сподіваємося, бачить і розуміє кожен. Тож надіятися на якусь можливу дурість “західняків” не можна. Цілком антинародний на ділі курс Партії Регіонів щораз більше усвідомлюється і мешканцями Східної і Південної України.
На жаль, за таких обставин регіонали з наближенням виборів все брутальніше і брутальніше будуть використовувати свої “козирі”, які найефективніше впливають на совєтизовану частину виборців: волання про “ущемлення” російської мови, вдавана боротьба з примарами НАТО, роздмухування страхів про історію ОУН-УПА і т.ін. А це знову і знову колотиме українське суспільство. На догоду і вигоду компрадорській буржуазії.
Тому – геть партію регіонів з влади! Геть Януковича!