Примара близької війни

Олексій ТОЛКАЧОВ

Перед початком кожної війни, у суспільстві є чимало тих, хто не вірить у її ймовірність. “Усе це дурниця! Цього не може бути”, – так говорять вони. Але гуркіт вибухів і пострілів незабаром змушує їх змінити свою точку зору.

“Війна з Україною почнеться найближчим часом” – листівками такого змісту недавно був обклеєний Севастополь від імені російського політемігранта професора Міхаїла Хомякова.

Незважаючи на грізні попередження, українські обивателі – від шахтаря до виконуючого обов’язки міністра оборони України – не вірять у такі перспективи.

Зате в російську загрозу для України вірять західні оглядачі. Швейцарська газета Neue Zurcher Zeitung відзначає порушення Росією міжнародного права, прямі погрози Москви Києву – такі ж, як і по відношенню до Грузії напередодні російського вторгнення.

Також не оминула увагу іноземних оглядачів масова видача російських паспортів у Криму, як і в Абхазії й Південній Осетії, перед конфліктом.

Росія реалізує по відношенню до України сценарій, який уже ефективно спрацював у Грузії.

В останні кілька років Росія вклала великі ресурси в підтримку проросійських організацій Криму, Одеси, Донбасу, Харківщини. Тільки в 2005 році Москва була готова виділити на дискредитацію ідеї вступу України в НАТО до 15 мільйонів доларів.

П’ять років інформаційно-пропагандистська машина Росії не втомлюється покладати на Україну провину за погіршення двосторонніх відносин. У той же час, у російському суспільстві досягнуте стійке сприйняття України в якості ворога Росії – в одному ряду із Грузією.

По деяких неофіційних оцінках у колах українських військових, ймовірність війни між Україною й Росією в найближчі півроку становить не 20, і не 50, а близько 70%!

Період інформаційних, газових і дипломатичних загострень завершується. Холодне протистояння плавно переростає у гарячий конфлікт.

11 серпня президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв своєю безпрецедентно твердою заявою з приводу України підірвав віру мільйонів українців в “дружні” і “братні” відносини двох держав. Характер і тон заяви не припускав можливості полюбовного вирішення протиріч між сторонами.

У вересні Державна дума РФ затвердила виправлення до закону " Про оборону". Тепер Росія може переправляти свої війська за кордон для ведення бойових дій.

За законом – з метою відбиття або запобігання агресії проти іншої держави й захисту громадян Росії на території чужої держави.

Українські спостерігачі практично випустили з уваги один важливий факт. З 1 вересня почав діяти указ президента Росії про підпорядкування Чорноморського флоту (ЧФ) командуючому Північнокавказьким військовим округом (ПКВО).

Таким чином, чорноморські сили Росії відтепер будуть діяти в одній зв’язці з 58-ю загальновійськовою армією – найбільш боєздатним загальновійськовим з’єднанням Росії, яке пройшло другу чеченську війну й загартування в Південній Осетії.

Очевидно, централізація командування 58-ї армією й Чорноморським флотом у рамках ПКВО необхідна для поліпшення координації. Що це, як не підготовка до спільної операції?

Тепер, географічна зона відповідальності Північнокавказького військового округу проходить від Севастополя, Ялти, Сімферополя й Феодосії, де в Криму розташовані основні об’єкти флоту, перетинає Керченську протоку, проходить через Новоросійськ, Геленджик, Гудауту й далі по території Росії.

29 вересня цього року Українська громада Севастополя виступила із заявою, інформація якої підтвердилася також з інших джерел.

“Як стало відомо із джерел у ЧФ, штабом Чорноморського флоту Російської Федерації завершена чергова планова рекогносцировка території кримського півострова для планування й підготовки її захоплення повітряним десантом і морською піхотою ЧФ РФ із залученням частини сил Новоросійської повітрянодесантної дивізії з урахуванням досвіду останньої війни на Кавказі.

Відповідними фахівцями штабу ЧФ РФ були визначені й нанесені на оперативні карти шляхові сполучення Севастополь – Ялта – Феодосія, Севастополь – Сімферополь – Феодосія – Керч, і так само враховані всі пришляхові будинки й спорудження з бетонними підвалами, які, на думку російських військових експертів, можуть бути використані українською стороною в якості опорних пунктів.

Надходить інформація про перекидання сил 58-й армії Росії в безпосередню близькість до українських кордонів – до Ростова-на-Дону й Таганрогу.

Експерти не виключають, що її можлива участь в україно-російському конфлікті припускає вихід театру бойових дій за межі Кримського півострова з можливою окупацією Східної України.

Військове командування України, на відміну від політиків, захоплених передвиборною кампанією, усвідомлює реальність і близькість російської загрози.

У 20-тих числах вересня по всій Україні пройшли широкомасштабні навчання. У Криму навчання проходили з умовною метою вибити з півострова російського загарбника, який загрожує територіальній цілісності України. У них взяли участь більш 480 військовослужбовців і майже 80 одиниць військової техніки.

Варто відзначити, що можливі сили Росії значно більші. У складі ЧФ РФ у Криму крім 55 бойових кораблів, підводних човнів і катерів перебувають 810-тий окремий полк морської піхоти й 382-ий окремий батальйон морської піхоти, берегові підрозділи.

Усього – до 25 000 особового складу, 132 ББМ і 24 артилерійських одиниць калібру 100 міліметрів і вище. Також налічується 20 літаків Су-24М и Су-24МР, Ан-26, і до 10 вертольотів Ка-27.

58-а загальновійськова армія Росії нараховує близько 70 тисяч людей особового складу. В арсеналі армії перебувають 609 танків, майже 2 тисячі БМП і БТР, 125 мінометів і гармат, 190 установок “Град” і 450 зенітних систем.

Одна тільки ця армія перевищує кількісно основне озброєння всіх українських військ, які перебувають у безпосередній наближеності до Росії й у Криму.

Бюджетне недофінансування української армії практично поставило її на коліна. Українським солдатам грошей попросту не вистачає на одяг, харчування й мило. Але військовим заборонено скаржитися на свій стан.

Якщо у 1991 році Україна володіла достатнім потенціалом для забезпечення більш ніж п’ятимільйонної армії протягом трьох років війни, то тепер, за експертними оцінками, Україна не витримає навіть тижня повномасштабних бойових дій.

Ситуація в Україні погіршується політичною плутаниною, наближенням президентських виборів і практичним безвладдям. Навряд чи в Кремлі могли мріяти про кращий момент для силового розв’язання кримського питання.

Безумовно, “силовий варіант” не почнеться на порожньому місці.

Йому буде передувати ряд провокацій – можливо, протести й бунти проросійських організацій (при активній участі громадян РФ із числа різних козачих організацій і осіб з подвійним громадянством) у проблемних регіонах України, аж до громадянського кровопролиття.

Чи може Україна ще щось змінити, всупереч жалюгідному стану справ? Може!

Українське суспільство, яке не вірить у реальність війни, повинне усвідомити її раніше, ніж про це заговорять гармати.

Україна повинна нанести превентивний інформаційний удар, попередивши про погрозу світове співтовариство. Єдина можливість зберегти status quo – створити умови, при яких агресія стане невигідна Росії.

Тоді кожний випад проти України буде обертатися для Кремля нехай навіть і перемогою, але пірровою.

Загроза реальна. А для тих, хто в цьому сумнівається, варто нагадати відому розмову Уїнстона Черчилля з письменником Андре Моруа, яка відбулася ще до початку активних бойових дій на Західному фронті Другої світової війни.

Черчилль запитував, про що той пише. “Ви знаєте, я пишу про життя, про смерть, про любов, про високе, про вічне”, – відповідав Моруа. Черчилль помітив: “А я б на Вашому місці так не робив, я б писав тільки про одне: у Франції немає літаків”.

“Боже мій, яка обмежена людина”, – подумав Андре Моруа після зустрічі із Черчиллем. Але за 70 днів німці були вже в Парижі.

Джерело: Українська правда