Бандерівці — правда й історичні міфи
Євген ЦИБУЛЕНКО професор, зав. кафедрою міжнародного й порівняльного права Талліннської школи права ТТУ
8 жовтня в Естонському військовому музеї імені генерала Лайдонера відкрилася виставка “Українська повстанська армія. Історія пригноблених”. Виставка складається з більш ніж 500 архівних фотографій і архівних документів, розміщених на 31-му стенді.
Буквально в той же день посольство Російської Федерації в Естонській Республіці поширило прес-реліз у зв’язку з відкриттям виставки. У заяві посольства РФ говорилося:
“У Росії вкрай негативно ставляться до всього, що пов’язане з цим формуванням, яке в роки Другої світової війни не тільки співробітничало з окупаційним режимом нацистської Німеччини, одержавши від нього озброєння й амуніцію, але й “прославилося” крайньою жорстокістю стосовно мирного населення різних національностей…” і далі у тому ж дусі.
У зв’язку із цим мені цікаво, доки посольство Російської Федерації буде тиражувати історичні міфи, створені в часи СРСР радянськими спецслужбами у кращих традиціях геббельсівської пропаганди?
Для багатьох українців УПА є символом героїчної боротьби за незалежність нашої Батьківщини, тому цинічний наклеп на героїв нашого визвольного руху, для нас глибоко образливий й тому посольство РФ повинне віддавати звіт своїм діям.
Втім, цей випад проти України далеко не перший. У буквальному значенні не проходить і дня, щоб на державному російському телебаченні або в газетах у черговий раз не оббрехали бандерівців. Адже мова йде саме про нахабну й цинічну неправду, дві основні тези, які були розроблені ще в СРСР і зводяться до наступного — бандерівці воювали на боці фашистської Німеччини й бандерівці винищували мирне населення, включаючи жінок і дітей.
Так що ж було насправді? Перші тижні війни бандерівці дійсно співробітничали з німцями, і цього ніхто не приховує. Помічу тільки, що СРСР до початку війни теж співробітничав з гітлерівською Німеччиною, причому набагато більш активно й набагато довше. Сталін посилав Гітлеру привітання з узяттям Парижа, СРСР окупував з Німеччиною на пару Польщу, проводив німецькі військові кораблі по Північному морському шляхові в Тихий океан, постачав Німеччині стратегічну сирову — список можна довго продовжувати.
Бандерівці теж дуже швидко розпізнали антилюдську сутність гітлерівського режиму й, як і лісові брати в країнах Балтії, стали воювати за незалежність своєї країни як з німецькими, так і з радянськими військами. Приведу для прикладу пару епізодів. 10 березня 1943 року сотня УПА провела успішний наступ на укріплені позиції німців у селі Оржеве. Втрати німців — 60 людей убитими й пораненими. 20 березня 1943 року підрозділ УПА розгромив табір військовополонених у Луцьку й звільнив усіх ув’язнених.
Що характерно, сам Степан Бандера майже всю війну просидів у німецькому концтаборі Заксенхаузен, а два його рідних брата – Олекса й Василь – були відправлені в Освенцим, де обидва загинули в 1942 році. Про що ще можна говорити?
Тепер поговоримо про другу частину міфу про “звірства бандерівців”. Найбільше питань виникає у поляків, однак вони, на відміну від Росії, не впадають в істерію, а разом з українськими істориками ведуть планомірну роботу з встановлення істини. В той же час у самій Росії намагаються відволікти міжнародну громадськість від осуду злочинів НКВС, співробітники якого, незважаючи на свої злочини, зведені в ранг героїв.
Якщо Російська Федерація так турбується про історичну справедливість, то чому вона фактично повністю закрила свої архіви й допускає туди тільки придворних борзописців типу Дюкова? Відповідь проста — є що приховувати.
Як свідчать розсекречені документи СБУ про діяльність радянських органів держбезпеки на території України в післявоєнний період, у райони діяльності УПА були спрямовані численні, добре підготовлені спецгрупи співробітників НКВС, переодягнені у форму УПА, які володіють місцевим діалектом і знають місцеві традиції, у тому числі ті, що були колишніми червоними партизанами Ковпака. Спецгрупи діяли під видом загонів УПА й були покликані шляхом звірств серед цивільного населення забезпечити підрив соціальної бази повстанців і дискредитувати їхню мету — “національне звільнення українського народу”. Станом на червень 1945 року в західних областях під видом загонів УПА діяло 156 спецгруп НКВС чисельністю 1783 людини.
Тому, я всіх закликаю відвідати виставку й скласти власне уявлення про те, що відбувається, а не продовжувати жити у світі старих радянських міфів.