Обдурити важко – треба залякати?
Іван КІЛИК
11 серпня українська громадськість мала чергову нагоду пересвідчитися у справжніх намірах президента РФ, переглянувши відеозвернення Медвєдєва. Що нового почули українці? Розглянемо основні тези його виступу.
Медвєдєв вирішив дати кілька «складних і неприємних» оцінок діяльності вищому керівництву України. З якого б це дива? Пояснює: українські політики зізналися, що їх рівень безпрецедентно низький. Правда, не згадує, хто зізнався – не «здає». Але ми знаємо і вам скажемо: поплакатися про свій низький – ні, безпрецедентно низький, тобто ніякий рейтинг побігли до московського «папи» Янукович, Симоненко і – хто б ви думали? – Яценюк! (Його слова: «Ющенко дав достатньо приводів для звинувачень Медвєдєва). Можемо сміливо погодитися з Медвєдєвим: рівень популярності згаданих маріонеток (бо політиками їх називати недоцільно) і справді низький. І шкодувати їх нема чого: українці щораз чіткіше відрізняють котлети від мух.
Медвєдєв: Київ зайняв відверту антиросійську позицію.
Навіть деякі, часто принагідні, далеко не послідовні і систематичні кроки української влади в бік захисту своїх національних інтересів чи вирішення суто своїх внутрішніх справ видаються Медвєдєву «відвертою антиросійською позицією». Це приблизно з тієї ж логіки, що закривання дверей на ніч є грубим порушенням прав грабіжників на безперешкодне здійснення професійної діяльності…
Медвєдєв: з української зброї вбивали росіян у Грузії.
Сприймемо це як визнання високого потенціалу українського військово-промислового комплексу – наші «Буки» таки добряче пригостили їх кашею. Крім того, товаришу Медвєдєву варто взяти до уваги згаданий ним факт і зробити належні висновки: якщо українська зброя била їх у Грузії, то вона явно не посоромиться зробити цього в Україні. Але тоді до комплексів ППО приєднається ще багато чого цікавого. Підтримуючи принцип добросусідства, пробувати не рекомендуємо, бо, як казав герой їх бойовика, «больно хлопотно это».
Медвєдєв: продовжуються перешкоди діяльності ЧФ РФ. Щоденно продовжуються.
Цікаво, як саме? Чи інцидент з перевезенням зброї вояками ЧФ РФ, котрі порушили договори та норми, що навіть визнав їх командувач, мав бути понуро замовчаний українцями? Бідний флот переживає гірку сторінку у своїх історії, бо Україна чинить їм перешкоди! Та якщо вам у гостях, де ви ще й поводитеся як нахабний негідник, не комфортно, то що ж не дає піти додому? Та забирайтеся, і нехай Україна дає собі ради без «братньої» допомоги!
Медвєдєв: на жаль, не затихають кампанії щодо витіснення російської мови зі ЗМІ, освіти, культури, науки.
І знову помилка: не на жаль, а на щастя! Шкода, що вони непослідовні, і за 18 років незалежності таки нічого не досягли. Як повідомляє Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення України, станом на 25.06.2004 в Україні зареєстровано та перереєстровано 20903 періодичні видання. Виключно українською мовою в Україні всього зареєстровано 4084 друкованих ЗМІ, російською – 2620. Українська мова звучить повністю або частково у 8135 виданнях, російська повністю або частково – у 5953, тобто російськомовні ЗМІ становлять 73% від кількості україномовних. Бачимо, що сегмент лише друкованих ЗМІ однієї з національних меншин значно потужніший у порівнянні з відповідним українським. Цілком логічно, що бодай приблизно повинні б були співвідноситися (як 77,8 до 17,3) і кількості дозволів та реєстрацій, наданих Українською державою друкованим ЗМІ, що мають намір виходити відповідно українською та російською мовами. Але зараз баланс, як бачимо, цілком очевидний, можна сказати вражаюче промовистий – і не на нашу користь. Цілком зрозумілою політику Медвєдєва робить римська формула «Чия влада – того й мова», яка однаково результативно прочитується в обидва боки. Отже, підтримуючи невиправдано велику кількість російськомовної продукції, утримуючи українців у російськомовному полі, русифікуючи українську освіту, культуру та науку Медвєдєв лише створює умови для утримання України в московському неосвіченому, некультурному і ненауковому ярмі подвійної вторинності.
Медвєдєв: Україна не так подає спільну історію, великий Голод та Велику вітчизняну війну.
Ці закиди абсолютно безпідставні, і ось чому. Де ви бачили спільну історію України та Росії? Є історія складних стосунків, протистоянь, збройної боротьби, масового терору та масових репресій Російської держави на території України. Можливо, Медвєдєв підкаже якісь подібні факти, вчинені Українською державою на території Росії? Певно, він ніяк не може пережити того, що історія України пишеться не в Кремлівських стінах і не виправляється відповідно до вимог чергового партійного з’їзду чи сучасної імперської політики. Зрештою, великий історик Медвєдєв свій науковий запал міг би спрямувати на дослідження власної історії, починаючи з непрохідних лісових хащів Московії. Бо шкода, як такий талант пропаде у спробах осмислити давню і величну історію Руси-України…
Великий голод в СРСР (хоча слово «великий» сказано якось дуже хвацько – чи не з гордості за вміння організовувати подібні заходи у нечуваних масштабах?) і Голодомор в Україні – дві, як кажуть в Одесі, великі різниці. Хай би добре послухав свого агента Кирила, котрий зізнався, що в час голоду десь у Росії на порозі його дому випадково й загадково з’явився мішок борошна. А наші люди, хто пережив Голодомор, стверджують, що в Україні по усіх засіках дивом зникали не лише мішки з борошном, не тільки маленькі згорточки, а й взагалі все їстівне. Допомагали зникати продуктам в Україні російські чарівники з «продотрядов», а от де вони потім з’являлися – знаємо. Дякуємо Медвєдєву і Кирилу за привід ще раз серйозно замислитись.
Щодо Великої вітчизняної війни. Можливо, для СРСР після провалу плану Сталіна про завоювання Європи внаслідок випереджаючого удару Гітлера, ця війна двох імперіалістів і перетворилася у вітчизняну. Але для України, яка стала ареною боротьби за світове панування, ця війна аж ніяк не є вітчизняною, а ІІ світовою. Невже у цілій Росії не знайдеться жодного історика, який зумів би доступно пояснити цю ситуацію Медвєдєву? Можливо, нащадку колишньої радянської імперії зовсім не сподобалося те, що українці знають про спільний парад РККА та Вермаху 23 вересня 1939 у Бресті з сентиментальним братанням та обміном червоно-серпасто-молоткастих та червоно-свастикових прапорів? А, може, ніяк не вписується в образ «рятівників Європи» та України від фашизму заява Молотова Гітлеру на зустрічі в імперській канцелярії 13 листопада 1940 року, що стала надбанням громадськості та популяризована всупереч всіх «ніззя» про те, що «без помощи Советского Союза победы Гитлера в Европе были бы невозможны»?
Коментувати заяви про те, що в економічних негараздах Росії винні українські компанії, що Україна в обхід Росії домовилася про постачання газу не будемо, оскільки вважаємо їх просто маячнею.
Далі – вже неприховані погрози.
Медвєдєв: будемо зміцнювати гуманітарну співпрацю і відкриємо в деяких містах відділення російських центрів науки і культури.
У перекладі з фарисейської треба читати: отже так, хохли-малороси, оскільки ви занадто зажралися своєю незалежністю, ми розширимо мережу російських розвідувальних центрів, котрі водночас будуть осередками п’ятих колон. Ці наміри варто сприйняти серйозно, особливо СБУ. Додасться роботи відомим та невідомим патріотам, можливі навіть стихійні лиха місцевого масштабу з певними руйнуваннями…
Медвєдєв: братні народи не можуть бути роз’єднані, бо в нас єдина історія і духовна спадщина. Впевнений: повинні наступити нові часи.
Цей вислів варто сприймати як безпосередню погрозу. Логічно, що після такої заяви він почне з’єднувати два «братні» народи. З багатющого історичного досвіду знаємо, як це виглядає: у нас вже були різні «возз’єднання» і «визволення», було навіть оголошення практично всього українського народу ворогом… українського народу! А про «нові часи» явно здер у Гітлера – цей теж марив про «новий порядок». Нічого, ми не злякалися, адже рецепти протидії є, вони пройшли пробу в дії.
Звичайно, можна було би просто зігнорувати бездарні з точки зору підкилимної міждержавної політики висловлювання. Колись подібне міг утяти лише Жириновський, а от вихований у дусі спецслужб Путін умів приховувати свої справжні наміри за улесливою риторикою. Тепер в російській політиці щодо України, очевидно, настали інші часи, коли задурювання вже не дуже допомагає, тому вирішено спробувати просто тупо залякати. Сам того не розуміючи, Медвєдєв сприятиме консолідації українського суспільства навколо свого, навколо націорятівної ідеї Української національної держави, навколо українського націоналізму. Тому озвучення такої заяви та подібних заяв у майбутньому повинно стати тим фактором, що розвіює утопічні проросійські ілюзії українського свідомого політикуму. Реакція наших політиків буде ознакою їх справжнього, державницького українства, що чіткіше визначить, хто є хто. Прояснення цього – ще один крок до національної держави.