Недержавність нації
Стрілець БЕРЕСТ
Нещодавно увазі всього українського суспільства були представлені події в місті Марганці Дніпропетровської області. Мені особисто доводилось бачити на кількох наших телеканалах, які спробували «лояльно і толерантно» висвітлити ці події, скупі коментарі, схожі на бігучу стрічку під час кримінальних програм. «Вбивство під час виконання службових обов’язків», «вбивство через побутову сварку» та інші заяви, схожі на дуполизне белькотання раба перед хазяїном. Потім були несвідомі крики одного «лівоохоронця» про те, що «нікакова мєждунаціанальнава канфлікта здєсь нєт».
Знаючи ситуацію, мені було смішно дивитися ці «новини». Але, разом з тим, сумно за те, що українці в своїй більшості не мають об’єктивної інформації про смерть Сергія Бондаренка. Та це й зрозуміло, бо наші владоможці й надалі «не помічають» міжнаціонального конфлікту між українцями і знахабнілими мігрантами, який активно назріває, а деінде вже й існує .
Після розвалу тюрми народів, СРСР, у 1991 році, в пориві толерантності, антиукраїнська Верховна Рада спромоглася прийняти Закони України «Про громадянство» і «Про національні меншини в Україні». Вони, як і більшість інших законів не могли повністю скорегувати емігрантські потоки. На той час замість мільйонів українців, яких штучно було витіснено за кордон, в Україні почали з’являтися «біженці» з країн Азії та Африки.
І немає нічого дивного, що режим внутрішньої окупації надавав майже всім цим «біженцям» відповідний статус, оскільки сильна Українська Нація не була ніколи потрібна його справжнім господарям, що знаходяться за межами нашої держави.
Українські ресурси, активи основних українських підприємств і банків вже давно належать російським імперіалістам. Більшість українських базарів окупована вихідцями з Азії. Саме від них все частіше чути багато образ на адресу українців, які в свій захист не можуть нічого відповісти, бо тут грає декілька факторів: і боязнь втратити роботу, і образити почуття «бідного біженця», і просто комплекс меншовартості та страх постраждати за свою честь і гідність.
Проте всьому є свій край. Свідченням цього є червневий інцидент в одному з Марганецьких барів. Група українців справедливо вчинила опір у відповідь на образу своєї національності і своєї країни. Злочинці з числа вірменської меншини, що довший час почувалися господарями в місті, нарвалися на вибух народного гніву – українці згадали свій козацький рід та поставили на місце знахабнілих чужинців.
Звичайно, навіть це не примусило жоден з владних інститутів задуматись над станом міграційних процесів в Україні. Як і завжди оборона національних інтересів українців покладена на плечі самих українців.
І тут зовсім не дивно, чому в сторону ВО «Тризуб» ім. С. Бандери все частіше лунають обвинувачення в «нетерпимості та нетолерантності», бо наперекір сьогоднішньому режиму наша Організація реалізовує постулати ідеології українського націоналізму та вчення Степана Бандери про ставлення до неукраїнців.
Але це ніяк не вписується у плани антиукраїнської влади, яка тільки розкрадає наші ресурси та намагається створити з українців так звану «політичну націю» (аналог «радянського народу»).
Та й тут їм не виходить. Ми бачимо, що більшість українських громадян, що належать до тих чи інших національних меншин, позитивно ставляться до українського державотворення. Свідченням цього є референдум 1991 року, під час якого 92% населення України проголосували за незалежність, незважаючи на те, що в Україні національних меншин коло 20%. Ось тому, саме навколо Української Національної ідеї мають об’єднатися всі національні меншини України заради своєї та нашої свободи і процвітання.
Пам’ятаймо слова Провідника Української Нації Степана Бандери: «В Україні місця вистачить всім». Але тільки якщо ті «всі» будуть поводитися як гості і шанувати господарів української землі.
Хай живе Національна революція!
Слава Україні!