„АНГЕЛИ Й ДЕМОНИ” - видовище для дебілів чи холостий постріл?

Підполковник Ростислав ВИНАР

«АНГЕЛИ Й ДЕМОНИ» -

видовище для дебілів чи холостий постріл?

“Vicisti Galilaee” - “Ти переміг, Галілейцю”

Юліан Апостат (Відступник) - римський імператор ( 361-363 р. від Р.Х.)

Нещодавно, перечитуючи історію Римської імперії, я пригадав собі імператора Юліана Апостата, котрий всівшись на римському троні своїм указом відновив почитання поганського пантеону богів і ввів на теренах імперії “релігійну терпимість та толерантність”. Чому пригадав? Та тому, що напрошуються дуже яскраві аналогії між ХХІ сторіччям від Р.Х. та IV сторіччям від Р.Х. А якщо врахувати, що Римська імперія була втіленням усього цивілізованого світу, то аналогії стають іще яскравішими…

Війна Добра і Зла точиться від створення світу і до нашого часу. Існування Зла – Допуст Божий, а наш святий обов’язок – боротися з ним, не зважаючи на те, чи воно десь неподалік, чи світові можновладці вирішили нав’язати його людству у загальносвітовому масштабі. І ми продовжуємо свою боротьбу…

У 2004 році на світові екрани вийшла стрічка видатного режисера та актора Мела Гібсона “Страсті Христові”. Цей фільм розбурхав увесь світ… Десятки, сотні тисяч людей, ба, навіть мільйони, прокинулись від сплячки, відкрили свої серця і душі для Господа, почали по-новому сприймати світ, з особливою гостротю відчули велич Жертви Христа Спасителя, пережили Його страждання, Його смерть на хресті заради спасіння нас, грішних людей, а також Його славне Воскресіння! Їхня віра зміцніла й укріпилась – Добро й Любов перемогли у їхніх серцях…

Вселенський Архиєрей благословив цю стрічку і всіх, котрі спричинилися до її створення, бо цей витвір мистецтва став могутньою зброєю, яка змогла відвоювати душі людей у Ворога роду людського, зброєю, яка завдала відчутного удару силам світового зла…

Але проходить зовсім небагато часу і величезні гроші вбухуються у зйомки абсолютно сатанинського за своєю суттю фільму ”Код да Вінчі”. Я не ставлю перед собою завдання у даній розмові з читачем аналізувати цей фільм, хочу тільки сказати, що ця суміш брехні, підтасовок, перекручень фактів, а також напівправди та підміни понять частково досягла своєї мети, особливо у певної частини молоді та марновірних людей, котрі ніколи особливо не напружують свій інтелект у пошуках правдивих відповідей на запитання, які постають перед ними…

Минає три роки – конвейєр продовжує працювати і ми маємо нагоду лицезріти черговий ”шедевр” за писаннями Дена Брауна – досить обдарованого письменника, котрий свій дар Божий поставив на службу світовому злу і тим силам, які змагають до поневолення людства і перетворення людей на рабів, на покірну, слухняну скотину!

Головною перешкодою у втіленні їхніх намірів у життя є Церква, як Царство Боже на Землі, як спільнота, в котрій перебуває Святий Дух і яка тому є непереможною і незнищенною. З цієї причини певними силами робиться все, щоби підважити значення й авторитет Церкви у світі, підірвати в людях віру в Господа, відвернути їхні душі від світлих поривань, стремління бути з Богом на протязі всього життя, щоб іще у цьому світі заслужити спасіння своєї душі. Бо ж сказав Господь: ”Я – Дорога, Істина й Життя”. Будучи в єднанні із Спасителем, ми стаємо вільними на цій Землі, до нас приходить розуміння необхідності боротьби зі злом на кожному найменшому відтинку нашого земного перебування. При потребі, навіть найбільшою ціною – ціною власного життя… Бо ж “немає більшої любові за ту, коли хто покладе життя своє заради ближнього свого”.

Тому всю свою лють, усю силу своїх ударів ці породження сатани спрямовують проти Бога й Церкви, не бажаючи признати, що всі їхні потуги наперед приречені на невдачу… А тепер давайте спробуємо розібратися із тим, що ми бачимо на екрані і чому ми це все там бачимо?

Отже, найперше – ті штрихи й моменти, які діють на підсвідомість, створюють певний настрій, певну атмосферу сприйняття картини “Ангели й демони“.

Музичний супровід… Музика фільму тяжіє над глядачем, навіває смуток та тривогу, пригноблює, тисне… Мимоволі у свідомості замикається ланцюг – Ватикан, площа Святого Петра, Папа римський, конклав, кардинали, неспокій, сум, відчуття невідворотної трагедії, яка обов’язково повинна статись, невпевненість у майбутньому, очікування прийдешньої катастрофи. Такий же психоемоційний вплив на глядача має атмосфера на площі Святого Петра. В реальності, під час Святої Літургії, уділення благословення Вселенським Архиєреєм або виголошення енциклік та звернень, у часі проведення конклаву кардиналів та вибору Папи, на головній площі християнського світу панує атмосфера Віри, Надії й Любові, атмосфера радості, щастя й повноти життя. На екрані ж ми спостерігаємо збудження, ворожість й протистояння поміж віруючими, навіть періодичні бійки між ними.

А як зображені найвищі ієрархи Вселенської Церкви?

Ось, крупний план на початку картини – кардинали палять на площі Святого Петра напередодні конклаву, а для тих, хто не зрозумів чи не повірив своїм очам – крупним планом попільничка, доверху наповнена сигаретними недопалками. Ось, кардинали йдуть на конклав – з екрану так і повіяло похмурістю й подавленістю, а коли зачиняють двері Сикстинської капелли ми бачимо розгублений вираз їхніх облич із німим запитанням: ”Навіщо, все це?”

Порушення непорушного і плюндрування святого – ці образи дії вкладаються у людську підсвідомість, коли ми спостерігаємо крупним планом, як палає скульптура Діви Марії, як руйнуються християнські святині й символи під час вибуху на площі Святого Петра. Нас переконують з екрану, що у цьому світі немає нічого святого й непорушного – ось відчиняють труну, в якій похований Понтифік (для зневаження віковічних традицій та усталень знаходиться ніби-то й серйозна причина), а ось зривають печатку й переривають конклав задля “життєво необхідного повідомлення”. Дякувати Богові, за дві тисячі років існування Христової Церкви та Апостольського Престолу таких прецендентів не було, не буде їх і в майбутньому. Як би комусь цього не кортіло…

Дуже витончено (так повинно здаватися творцям цього видовища для дебілів) тут подаються взаємовідносини Церкви й навколишнього світу. До речі, чому видовище для дебілів? Та тому, що тільки розумово відстала людина, після перегляду цього фільму, поліниться не перевірити тієї суміші брехні, блюзнірства та перекручування фактів, які нам пропонують у цьому “витворі кіномистецтва“. Але ми ще повернемося до цієї теми…

На початку стрічки ми робимо для себе просто неймовірні “відкриття”… Виявляється, що у наш час Католицька Церква на роздоріжжі – їй “необхідно зберегти єдність у часи повні змін та розбіжностей“. А ще – сучасний світ являє собою загрозу для “древніх традицій Католицької церкви“ (sic!).

Хочу нагадати горе-кінематографістам, що Католицька церква від свого створення є частиною цього світу (як у минулому, так і в наш час ), вона стоїть над світом, бо є Обителлю Святого Духа і Божим Царством на Землі, і не світ є загрозою для Неї, а Вона є загрозою для зла у світі, котрому ніколи ЇЇ не побороти. Бо ж сказав Спаситель: ”Ти, Петро, скеля і на цій скелі збудую мою церкву й брами пекла її не подолають”. Рекомендую добре запам’ятати ці слова Господа Нашого усім, хто сумнівається в силі Церкви Христової, і не тратити своїх сил надаремне…

Йдемо далі… За сюжетом картини масонський орден ілюмінатів викрадає чотирьох кардиналів, котрі “будуть принесені в жертву на олтар науки“, а за тим – світло перетворить Апостольську Столицю в прах. Тут ми, ”темні й неосвічені”, робимо для себе просто “грандіозні“ відкриття, збагачуючи свій внутрішній світ і підносячи власний інтелектуальний рівень до небачених висот. Як каже нам з екрану головний герой фільму професор-атеїст Роберт Ленгдон: “Ви навіть власної історії не знаєте!“. Тобто, ми, християни, не знаємо історії власної Церкви… І чому ж нас, ”нерозумних“, навчають з екрану? Виявляється, що масони-ілюмінати – це були вчені-просвітники, діяльність яких не припала до вподоби Церкві і на них… розпочали полювання. Бажаючи знищити те світло знань, яке несли людству ці “альтруїсти новітніх часів”, ”зловісні церковники” викрали чотирьох ілюмінатських “світочів науки“, витаврувавши їм розпеченим тавром на грудях знак хреста і, замордувавши їх до смерті, викинули тіла цих “мучеників в ім’я науки“ на вулицю – для залякування темних і забитих католиків та іже з ними – щоб ніхто не посмів навіть сумніватися в силі й могутності Церкви… Тепер же ці “самовіддані орачі ниви просвітництва“, ці “полум’яні борці із звірствами Церкви“ стверджують, що в кінці шляху Просвітництва нас чекає сяюча зірка – світло, яке знищить ”осоружну Церкву”…

Отакі-то справи на ниві боротьби добра і зла… В їхньому розумінні… Така от суміш брехні й блюзнірства, котра може зацікавити виключно дебілів, атеїстів та інші категорії людей без всяких моральних принципів.

І ось ми зустрічаємось із ще одним “видатним історичним відкриттям“ від наших “кіномитців“. Виявляється, у XIX сторіччі Престол Святого Петра обіймав ”Папа-вандал і руйнівник“ – Пій IX, котрий ходив по Ватиканському музею із різцем у руках та відбивав античним чоловікам, які дійшли до нас, втілені у мармурі, вибачте, статеві органи. Нам із дитинства вбивали в голови “велику правду“ про ті “звірства“, які чинила Католицька Церква, про “багаття інквізиції“, грабунки, вбивства та загублені в монастирях молоді життя – але цього виявилось замало…

Отже, чому Пій ІХ повинен асоціюватися в нас із образом руйнівника, котрий підняв руку ”на прекрасне добре й вічне“? Давайте пригадаємо деякі діяння цього Вселенського Архиєрея на його земному шляху.

Папа Пій ІХ проголосив догмат про Непорочне Зачаття Діви Марії, а також причислив до лику святих іспанського інквізитора Педро Арбуеса і українського владику-мученика Йосафата Кунцевича. До речі, хочу сказати, що “жахи й страхіття“ інквізиції, про які нам так яскраво розповідають вже довший час, дуже й дуже перебільшені. Але це тема окремої розмови…

У 1870 році Пій ІХ скликав І Ватиканський собор на якому був прийнятий догмат про непомильність Папи в питаннях віри й моралі при висловлюваннях “екс-катедра“. А за п’ять років до цієї події, у 1865 році Папа Пій ІХ написав “Сілабіус“ – “Список найважливіших помилок нашого часу“, в котрому він піддавав анафемі віруючих, винних у симпатіях до пантеїзму, натуралізму, раціоналізму, лібералізму, протестантизму та соціалізму. “Анафема тому, хто скаже, що Римський папа може і повинен примиритися і згодитися із прогресом, лібералізмом, сучасною цивілізацією”.

Ну зовсім не політкоректно, не в дусі наших, «прогресивних» часів… Та й як можна було канонізувати іспанського інквізитора та українського владику, священномучеників західного та східного обрядів Католицької Церкви, один із котрих віддав своє життя у боротьбі проти єресі та ворогів Церкви, а другий – борючись за душі людей і за рідну Українську Церкву, за те, “щоби всі були одне”… Як можна було це робити після того, як французька революцій принесла нам свободу, рівність, братерство, атеїзм, прогрес, гільйотину, масові страти людей… Ой, щось я не туди зайшов… Але, все одно – ґвалт, рятуйте – це наїзд на прогрес та новітні досягнення цивілізації!

Так, це був наїзд – мало того, це було продовження війни зі злом, яку Вселенська Церква веде із часу свого утворення! Папа Пій ІХ цим актом канонізації сказав, що Вселенська Церква буде змагати до єдності в Христі, але буде нещадно боротись зі своїми ворогами. Ці два Велетні Віри стали символами Сили й Непереможності Вселенської Церкви через покровительство Духа Святого, який зійшов на неї від Отця й Сина. Ми, українці, знаємо історію священномученика Йосафата, але я хотів би коротко зупинитись на історії Святого Педро Арбуреса…

Остання чверть ХV сторіччя… В іспанських королівствах Кастилії та Арагону, об’єднаних у 1469 році, внаслідок шлюбу Ізабели Кастильської та Фердинанда V Арагонського в єдину державу, гостро виникає необхідність протидії юдейській фінансово-політичній мафії, котра займала в країні дуже міцні позиції. Наприклад, п’ять найвищих чиновників Арагону за походженням були юдеями. В Кастилії юдеями були не менше чотирьох єпископів, три секретарі королеви Ізабели, багато шляхти.

Першого листопада 1478 року, на прохання іспанських монархів Папа Сикст IV видає буллу, якою дозволяє організувати в Іспанії надзвичайний трибунал – інквізицію. Судові інквізиції підлягали єретики, двоєженці, содоміти, а також приховані юдаїсти, котрі прийняли християнство, але таємно продовжували відправляти свої поганські ритуали.

У 1480 році король Фердинанд V видає указ про організацію інквізиції. Цей документ наштовхнувся на шалений спротив юдейської мафії. Інквізитори та особи, котрі співпрацювали з ними наражались на залякування, погрози та шантаж з боку юдейських мафіозі. Влітку 1485 року був отруєний інквізитор Арагону Гаспар Хуглар. Але боротьбу продовжував його колега доктор Педро Арбуес. Тоді юдейська община Арагону відкрито провела збір добровільних пожертв для найму убивць. Керувати вбивством взявся Хуан де ла Абадіа, арагонський шляхтич, юдей по матері.

17 вересня 1485 року Педро Арбуес загинув мученицькою смертю. Однак наслідки терору юдейського організованого злочинного угрупування виявились протилежними до тих, котрі очікувались ними. Були призначені три нових інквізитори, їм дали озброєну охорону. Безпосередні виконавці вбивства Педро Арбуеса були страчені. Причетні до підготовки вбивства чиновники Арагону, в тому числі і віце-канцлер, були арештовані та покарані.

До речі, юдейська мафія неодноразово пропонувала іспанським королям сотні тисяч золотих за ліквідацію інквізиції, але жоден з монархів, не зважаючи на наявні фінансові труднощі у зв’язку з веденням війн, повторюю, жоден – за декілька десятків років не пішов на компроміс із цим організованим злочинним угрупуванням…

Світові владоможці, ті котрі намагаються підпорядкувати собі душі й тіла людей, викидають величезні гроші, за які можна було би нагодувати та одягнути сотні тисяч голодних та знедолених, на створення таких “витворів мистецтва”, як “Ангели і демони”, сподіваючись вкласти в голови людей свою правду. У цій ситуації ми не можемо бути байдужими, ми повинні протистояти їм як Давид Голіафові і в цій боротьбі Господь завжди буде з нами.

Хочу зазначити, що канонізація – це непростий та довготривалий процес, впродовж якого збираються підтверджені свідчення про чуда, котрі відбулися за участі цих святих, а їхні мощі завжди залишаються нетлінними.

Завершуючи цю частину нашої розмови хочу згадати про маленьке чудо, яке відбулося 8 грудня 1854 року. У цей день, в соборі Святого Петра, під час зачитування булли «Innefabilis Deus», в котрій проголошувався догмат про Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії, на Папу Пія IX (вандала й руйнівника в “Ангелах і демонах”) зверху опустився промінь світла. За свідченням очевидців, це було неймовірним явищем, тому, що в жодну пору року, а тим більше в передзимовий час, з жодного вікна Ватиканської базиліки промінь світла не міг досягнути апсиди, де знаходився Папа.

Так, боротьба продовжується, а ціною у ній є Життя – Вічне Життя усіх людських душ на Землі і я вірю, що ми переможемо, бо Господь ніколи не залишає своїх воїнів, а під дією Святого Духа поразка неможлива!

Ми повертаємося до згаданої картини і бачимо, як нам дуже переконливо розповідають, що у наш час священнослужителі розриваються між двома світами – реальним і Божественним (Господи, яка маячня!), а один із служителів Бога стверджує, що реальний світ ополчився на них. Та не реальний світ, а зло реального світу, бо Царство Боже „не від світу цього”. І так було від віків, і Церква завжди воювала зі злом у цьому світі, а не причитала й заламувала у розпачі руки.

Завершуючи розмову про фільм, хочу зупинитися на двох ключових фігурах цієї картини – професорі Роберті Ленгдоні, якого грає Том Хенкс (основний позитивний герой) та камерарії (найбільш зловісна постать за фабулою картини).

Отже Роберт Ленгдон – професор, видатний вчений-символіст світового рівня, якого Церква попросила допомогти в боротьбі з масонами-ілюмінатами, котрі викрали чотирьох кардиналів і хочуть знищити Ватикан. Цей професор, при будь-якій нагоді підкреслює з екрану свій атеїзм та негативне (подекуди зневажливе) ставлення до Церкви. Чого варта його відповідь на запитання чи вірить він у Бога, не прив’язуючи його до будь якої конфесії. Ленгдон відповів: “Я вчений і мій розум каже, що я ніколи не зрозумію Бога… Віра – це дар, який мені поки що набути не судилося”. Або його слова, котрими він окреслює Вселенську Церкву як корпорацію…

А от фінальна сцена картини, в котрій кардинал Шторц каже професорові: “Дякуємо Богові, що Він Вас прислав для захисту Церкви”. У відповідь ми чуємо: “Не думаю, що це Він…”

Та невже у цілому християнському світі не знайшлося б фахівця достатньої кваліфікації, котрий з Божою поміччю вирішив би усі питання, які виникли згідно з сюжетом картини? Впевнений, що Вселенська Церква володіє достатнім науковим потенціалом для вирішення земних потреб та проблем.

І ще одне… Том Хенкс, котрий виконував головні ролі в обох блюзнірських фільмах – і в “Коді да Вінчі”, і в “Ангелах і демонах”, декларує себе, як… православний християнин. Так, так, Ваші очі Вас не обманюють…

“Я усвідомлюю, наскільки важливо і прекрасно мати можливість ходити в церкву і міркувати над тими важливими питаннями, які задає тобі Православ’я, над відповідями, які воно пропонує.” Так які ж питання задавало Православ’я Тому Хенксу і які відповіді він на них знаходив, виконуючи головні ролі в безбожних, аморальних і сатанинських фільмах? Я для себе не знаходжу абсолютно ніякої відповіді на це запитання. Може моїм співрозмовникам щось спаде на думку…

А що ж собою являє втілення зла в “Ангелах і демонах”? Камерарій, або камерленго – молодий ірландець з Ольстеру, якого в свій час усиновив покійний Понтифік і якого він (камерарій) і отруїв. Як тут не спаде на думку пересічній людині, котра переглядає цю стрічку тверде переконання про лицемірство Католицької Церкви, коли він спочатку бачить щиру молитву камерарія і чує слова про любов до Бога і Папи Римського, а у фіналі картини здивований і шокований глядач довідується, що камерленго найняв убивць і організував змову, попередньо отруївши Понтифіка.

Ось ми й підійшли до фінальної частини стрічки. Вбивця, котрий убивав кардиналів і повинен був знищити Ватикан, заявляє: “Бог мстивий…” А далі він розповідає, що його наймали слуги Христа Аллаха та Яхве – тобто всі вони рівня йому: вбивці, лицеміри та облудники. І як наслідок – віру в Бога, як і самого Бога вигадали священнослужителі (незалежно від релігійної приналежності) для досягнення власних негідних цілей.

І останнє… Ілюмінатів вигадав злий геній цієї стрічки – камерленго. Їх не існує… Отже немає організацій, аналогічних ілюмінатам, які змагають до світового панування, не точиться війна за душі й серця людей, немає загрози перетворення людства у зомбованих рабів… Усе це – вигадки й інтриги Католицької Церкви… Тому треба розслабитися, жити сьогоднішнім днем, не задумуватися над тим, що відбувається в наш час і над майбутнім, а …просто жити у своє задоволення. Як худобина… І це – цілком влаштувало би натхненників і творців “кіношедевру”, яким є “Ангели і демони”.

Але, все-таки – “Vicisti Galilaee!” “Ти переміг, Галілейцю”, - бо Господь перемагає завжди! Незважаючи на те, що битва жорстока і безпощадна – її ціна є найвищою за час існування нашого світу. Як писав славної пам’яті Провідник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери Василь Іванишин: “Тільки система може побороти систему”. Світоглядна система цінностей, квінтесенція якої сконцентрована у гаслі: “Бог, Нація, Свобода!” – система, яка ґрунтується на Любові й Добрі, яка проголошує боротьбу “ЗА”, а не боротьбу “ПРОТИ”. Люди, які ведуть боротьбу в такій ідеологічно-світоглядній системі приречені на перемогу. На Велику Перемогу!

Бо з ними Бог і з Ним вони переможуть!

13.07.2009р.Б.