Галичина вимагає покаяння Московської Патріархії за вбивства і грабунок
Громадський Комітет Захисту Прав Людини, Дослідницький Центр Всестороннього Вивчення Життєдіяльності Людини та Суспільств
Так звана Московська Патріархія відправила свого посланця на Україну. Патріархія, котра сповідує дивну регалію – сукупність мусульманства, поганства і віддалених засад християнства: вражаюча гендерна нерівність, титулованість очільників, захоплення світським життям, давнє обожнювання кесарів за котрими числяться досить темні справи, приписи, щодо одягу, поведінки, рухів членами тіла і т.п. Це свідчить про надмірне захоплення земними цінностями, котрі ведуть до пекла.
Титулованість глави РПЦ – званням Патріархія, котре було куплене за кілька соколиних шкірок відображає небезпечні багатовікові тенденції в Московській Церкві та планомірне її відокремлення від основ християнства. Чого вартує людина, спільнота без титулів? З чим вона залишиться і піде над Суд Божий?
«Найменший із вас потрапить в царство Боже», каже Ісус Христос.
Церква не твориться кесарем, а постає із глибин людських душ, просвічених Святим Духом.
«Оцінюйте по їхніх справах», каже Ісус Христос, а не по титулах.
Так які цілі приїзду Московського духівника:
дійсно злитися духовно із Українським Народом історично і сьогоденно та разом прожити кілька днів;
чи можливо це приїзд окупантського наставника з метою ревізії награбованого та з німим благословенням своїх співвітчизників-московських катів, котрі дико і масово різали українців в 40-х роках ХХ століття.
Міста і села Західної України всіяні горами могил із страшенно закатованими мирними людьми у 40-41 роках ХХ століття в застінках НКВД, із тисячами вбитих та привселюдно страчених через повішання і розстріл московськими бандитами у 44-51 роках ХХ століття, із тисячами закатованих священників і вірних Української Греко-Католицької Церкви в тюрмах НКВД при спробі Російської Православної Церкви ліквідувати УГКЦ, в той час, коли Синод Московської Патріархії «жирував» на спецзабезпеченні НКВД, КДБ у тісній співдіяльності із ними. Християнин - людина, котра вибрала між мамоною і Богом – Бога перш за все потребує покаяння бо не відає коли заберуть його душу. Покаяння щирого, що лине з глибини душі, а не застінків ФСБ.
Спільно організований НКВД, комуністами і Російською Православною Церквою в 1946 Собор УГКЦ на крові і трупах Греко-Католиків пролив океани людської крові, став причиною жахливих катувань людей, багатьох смертей від голоду, холоду, хворіб у Московському рабстві в Сибіру. Собор, котрий творився спільно з НКВД і Московською Патріархією в катівнях НКВД передував незчисленним вбивствам, нелюдським катуванням мирних людей, духівництва, вірних з лона УГКЦ. Тисячі священників, монахів і монахинь УГКЦ загинули в жахливих муках від спільних катувань диких московських еНКВДистів та представників Московського Православ’я з вимогою перейти на Православ’я.
Диявол у співдії із Московським Патріархатом творив жахливі справи.
Диявольські катування породили десятки тисяч знаних і не знаних мучеників за віру, Блаженних, Святих, котрі не вийшли з лона УГКЦ і залишились духовно поєднаними із Святою Католицькою Церквою, терплячи нелюдські катування.
Тому приїзд Московського Патріарха породжує безліч запитань. Якщо Московський Патріарх представляє християнську церкву, то він повинен, перш за все, відвідати могили жахливо закатованих українців його ж співвітчизниками, могили вірних УГКЦ, котрі були спільно замордовані еНКВДистами і Московською Патрархією під час творення так званого Собору та розграбування Святинь УГКЦ і вбивств після 1946.
Він повинен просити прощення в Українського Народу за організацію страшного терору на Галичині з метою ліквідації УГКЦ. В того народу, котрий вже давно виголосив анафему Московії на віки вічні. В Галичан, котрі засудили віковічну Московську деспотію, породжену пеклом. Він повинен покаятись на могилах Мучеників за Віру, котрі простягаються від Карпат і до Далекого Сходу Росії. Перед нащадками закатованих Греко-Католиків вимолювати прощення у Всевишнього, відбуваючи важку покуту.
Від українських чиновників вимагаємо свідомої діяльності, а не вчинків за принципом Понтія Пилата – щоб догодити усім і втриматись при владі, в черговий раз, розіп’явши Ісуса Христа.