Повідомлення прес-служби Об'єднання українців Росії і Федеральної національно-культурної автономії українців Росії з приводу...
Повідомлення прес-служби Об’єднання українців Росії і Федеральної
національно-культурної автономії українців Росії з приводу відповіді засобам масової інформації офіційного представника МЗС РФ А. Несторенка ПРО СТАН ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
У зв’язку з відповіддю офіційного представника Міністерства закордонних справ РФ А.А. Нестеренка на питання ЗМІ про задоволення освітніх потреб українців Росії прес-служба Об’єднання українців Росії і Федеральної національно-культурної автономії українців Росії повідомляє наступне.
Чому в Росії немає українських шкіл?
МЗС РФ стверджує, що «…незважаючи на велику чисельність українців…запити на заснування повноформатних шкіл…не надходять» і пояс-нює це близькістю східнослов’янських мов і культур, загальною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською ві-рою. Однак такий поверховий підхід не дає розуміння того, чому в Росії відсутня система української освіти. А причини цього є, як об’єктивні, так і суб’єктивні:
— дійсно, загальна історія. Однак під час перебування в одній дер-жаві, крім позитивного досвіду взаємного культурного збагачення, добре відомого з курсу російської історії, мали місце і вкрай негативні моменти — цілеспрямована імперсь-ка політика переслідування української мови, оголошення її лише «південним діалек-том общєрусского язика», що призводило до русифікації українців, виникненню в них почуття меншовартості, не самоцінності;
— відсутність в Росії українського інформаційного простору;
— відсутність української церкви в Росії й неприкрита жорстка про-тидія її поширенню;
— залежність гуманітарної політики російської влади щодо української діас-пори Росії від сьогочасної політичної кон’юнктури;
— несприйняття більшістю російської політичної еліти незалежності України, самостійності української нації і самодостатності української мови, що призводить до відсутності у Росії послідовної і системної національної політики.
Заявляючи фактично про те, що українські школи в Росії не потрібні через близькість російської та української мов, культур, історичних шляхів і спільної віри, п. А. Нестеренко надає українським чиновникам вагомий аргумент для українізації російськомов-них шкіл: мовляв, у наших народів близькі культури і мови, загальна історія, ми у своїй бі-льшості сповідуємо православ’я. Так навіщо при такій близькості потрібні російські школи в Україні?
Претензії і заперечення представників російської громади України тепер варто пред’являти чиновникові російського МЗС.
Що стосується потреби в українській освіті в Росії, надамо слово активіс-там українських організацій.
Людмила Найденко, заступник голови товариства «Вербичень-ка» (м. Нижньокамськ): «…потреба в українській освіті є, і велика. Інша справа, що на-віть почути про створення української освітньої установи досить важко. Великий вплив на освітню роботу накладає рівень відносин між Україною й Росією, від чого потерпають зви-чайні громадяни, які змушені вислуховувати на адресу України приниження, глузування. Ча-сто з цієї причини люди взагалі не зізнаються в приналежності до своєї нації, а тому де вже говорити про прагнення до навчання».
Мирослава Філіппова (м. Томськ), голова комісії Об’єднання українців Росії з питань освіти «…для національної освіти в Росії формально перешкод немає, але інформаційна війна російських ЗМІ проти України значно ускладнює проблему української освіти. Були випадки, коли вже після набору в клас з вивченням української мови батьки через безупинний негатив ЗМІ про Україну забирали дітей. Зустрічаються випадки відкритого ворожого ставлення до України, а потім і до української мови».
Микола Сергієчко, голова Об’єднання українців Кубані (м. Кра-снодар): «…один із прикладів своєрідного, проте типового ставлення до української мови в Росії. У школі народного мистецтва в Краснодарі українська мова вивчається під назвою «кубанського нарєчія», і ніяк не вдається виправити це становище. Інакше як приниженням української мови це назвати важко». (Від себе додамо – впровадження крайовою вла-дою терміна «кубанськоє нарєчіє» є, по суті, прямим продовженням імперської політики що-до української мови як «нарєчія общєрусскаго»).
У Росії немає програми розвитку національної освіти, зокрема української. Починаючи з 1993 р., українські організації домагаються розробки й прийняття Федера-льної державної програми розвитку української культури та освіти в Росії (резолюції чотирьох Конгресів українців Росії - 1993, 1997, 2002, 2005 рр.). Немає постійного діалогу федеральної й регіональної влади й громадських організацій.
У вертикалі російської влади численні реорганізації виконавчої влади при-звели до зменшення ваги національного питання в практичній діяльності федеральних дер-жавних структур. Департамент міжнаціональних відносин Міністерства регіонального роз-витку, Консультативна Рада з питань національно-культурних автономій при міністерстві діють чисто формально, не маючи реальних важелів для вирішення проблем національних меншин Російської Федерації.
«Інформація» і інформатори
Хотілося б довідатись, звідки МЗС РФ бере «інформацію» про українську освіту в Росії. У заяві МЗС РФ сказано: «…Українська мова як предмет виклада-ється з 1 по 11 клас у Санкт-Петербурзі в загальноосвітній школі № 479 …, у двох школах Воркути, у слов’янських гімназіях Мурманська й Пензи…».
Михайло Волик, член правління української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга: «У Санкт-Петербурзі немає шкіл з вивчен-ням української мови як предмета».
Ольга Ніколаєва, завуч школи № 479 р. Санкт-Петербурга: «Немає. У нас української мови в програмі немає».
Микола Бейзак, голова товариства «Україна» (м. Воркута): «У Воркуті немає шкіл з викладанням української мови, немає недільних шкіл, не-має факультативів української мови».
Наталя Литвиненко-Орлова, голова національно-культурної автономії українців Мурманської області (м. Мурманськ): «У Мурманську немає освіт-ніх установ з вивченням української мови».
МЗС РФ: «Українська мова вивчається …в ліцеї Нового Уре-нгоя, … у містах Ханти-Мансійську, Уфі, Нижньокамську, Казані, Омську, Оренбурзі, Єка-теринбурзі, Владивостоку, Сиктивкарі, Сочі, Сургуті, Нижньовартовську, Тобольську, а також в Білгородській, Воронезькій та Самарській областях».
Владимир Халімончук, голова ради товариства «Українська ро-дина» в Сургуті, координатор Об’єднання українців Росії по Ханти-Мансійському, Ямало-Ненецькому автономних округах, Тюменській області: «В регіоні існують недільні школи в Сургуті і Тобольську без фінансової підтримки держави на кошти батьків, …у Новому Уренгої, Ноябрьску, Нижньовартовську, Ханти-Мансійську українська мова не вивчається. В Тюменському державному університеті українська мова не вивчаєть-ся».
Такі ж свідчення можна отримати з Казані, Єкатеринбурга, Владивостока, Сиктивкара, Сочі, інших міст. З Білгородської області і відповісти нема кому, бо немає там українських організацій і української освіти.
Подаємо інформацію (без лапок), що відповідає дійсності. На сьогодні українська мова і деякі українознавчі предмети вивчаються в базовому шкільному плані в декількох школах (Москва, Республіка Башкортостан, Томськ, Самара). У Московському лінгвістичному ліцеї № 1555, Заозерній школі № 16 м.Томська, декількох школах Башкорто-стану, середній школі №132 м.Самари українська мова вивчається як предмет. У селі Золо-тоношка Республіки Башкортостан працює єдиний у Росії комплекс дитячий садок - школа, де всі діти (близько 70 осіб) вивчають українську мову. Як факультатив українська мова ви-вчається в декількох школах (Башкортостан, Воронеж). Українська мова (т.зв. «кубанськоє нарєчіє») та історія козацтва викладаються в Краснодарській крайовій дитячій експеримен-тальній школі народного мистецтва. Існує кілька недільних (суботніх) шкіл при освітніх установах або українських товариствах Москви, Республіки Башкортостан, Республіки Та-тарстан, Ханти-Мансій-ського автономного округу, Камчатської, Томської областей. В кіль-кох вищих навчальних закладах Росії - Московському державному університеті ім. М.В. Ло-моносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському держав-ному інституті міжнародних відносин (Університеті) МЗС РФ, Дипломатичній академії МЗС РФ, Воронезькому, Красноярському університетах, Томському державному педагогічному університеті, Уфимській філії Московського відкритого державного педагогічного універси-тету предмети україністики вивчаються в складі блоку слов’янської філології.
У Росії є буквально кілька шкіл, де українська мова вивчається як предмет невеликою кількістю учнів, що дає підстави для висновку: це виняток, що підкреслює загальне правило: української освіти в Росії немає! Відповідно немає підготовки вчителів української мови, ніхто не створює, тим більше не випускає українські підручники.
І справа не у відсутності «повноформатних шкіл». До речі, у такому плані українські організації Росії питання не ставили, і ніхто в українських організаціях не гово-рить про повний паритет української освіти в Росії і російської освіти в Україні. Тільки від-сутністю послідовності, системності в проведенні національної політики, поверховим підхо-дом до проблеми, що не враховує інтереси української меншини в Росії, можна пояснити «інформацію» міністерства про українську освіти в Росії.
А порівнювати кількість російських шкіл в Україні та українських у Росії, про що говорить п. А. Нестеренко, дійсно нема чого: якщо в Україні російських шкіл більше 1000, то в Росії українських просто немає! Досить показова щодо цього є порі-вняльна таблиця задоволення освітніх потреб українців у Росії і росіян в Україні (додаєть-ся).
Гуманітарна політика в Росії
Змушені визнати, що, на превеликий жаль, в Росії спостерігається політизація всього комплексу питань, які стосуються української гуманітарної сфе-ри. Після 2004 р. по відношенню до України фактично ведеться інформаційна війна, частиною якої стала справжня зачистка українського гуманітарного простору.
ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ:
— у спробах поставити на керівні посади в українських організаціях Росії уго-дних для влади людей або створити маріонеткові організації;
— у неприкритому тиску, що чиниться на українські організації в цілому, і на окремих активістів, які своїми діями не вписуються в уявлення деяких російсь-ких чиновників;
— в цензурі культурницьких заходів українських товариств з метою недопущення заходів, що не відповідають офіційній ідеології.
Так, на початку 2008 р. у Москві під приводом відсутності необхідної до-кументації був закритий Український освітній центр при середній школі № 124. Замість дієвої допомоги для нормалізації ситуації освітній центр, що проіснував тривалий час (більше 10 років) не в підпіллі, а з відома Департамента освіти Москви, було поставлено поза законом і водночас ліквідовано, що швидше нагадувало розгром. У відповідь на неод-норазові звернення Об’єднання «Українці Москви» управління освіти не знайшло нічого кращого, як придумувати пояснення, що не відповідають дійсності: «…виконуюча обов’я-зки директора школи № 124 О.Н. Овсєйчик неодноразово пропонувала оформити й упоряд-кувати документи Українського центру. З огляду на … відмову представити необхідні до-кументи Українського центру, в.о. директора школи … не знайшлаа можливим продовжити договір». Подібні дії викликають нерозуміння і швидше є спробою перекласти недоліки в управлінській діяльності на інших та схожі на прагнення замаскувати якісь інші цілі.
В 2006-2007 р. було зачищено Бібліотеку української літератури в Москві, у якій «звили гніздо українські націоналісти». Правління Об’єднання українців Росії у своєму відкритому листі Президентові Росії відзначало, що після відомого листа В. Путіна (листо-пад 2007 р.) ситуація в бібліотеці залишається вкрай ненормальною, що викликає занепоко-єння всіх, хто уболіває за долю єдиної в Росії державної установи культури, створеної для задоволення інформаційних та освітніх потреб українського населення. Після звільнення 9 (!) співробітників до бібліотеки прийшло нове керівництво і найняті ним люди, які у своїй бі-льшості не знають української мови, дуже далекі від української культури. Більше того, у бібліотеці з’явилися співробітники, які всупереч офіційно задекларованому курсу на розви-ток добросусідських відносин з Україною, проводять антиукраїнську діяльність, відверто пропагують несприйняття української державності, усіляко принижують українську культу-ру, мову і літературу.
На сьогодні доводиться констатувати, що в Росії українські осві-та та культура стали заручниками російсько-українських політичних відносин, що, як ми вважаємо, в XXI столітті є абсолютно неприпустимим.
Якщо ми — українці і росіяни — дійсно близькі народи, то українська культура і освіта українською мовою в Росії повинні сприйматися як збагачення сло-в’янства, що особливо актуально в нинішній ситуації «глобального переселення наро-дів», а зовсім не як «підривна змова» з метою послабити Росію — а саме таке розуміння панує в головах деяких російських чиновників, які свідомо й цілеспрямовано гальму-ють розвиток української культури й української освіти в РФ і фактично є перепоною на шляху взаєморозуміння наших народів.
На закінчення приведемо результати досліджень громадської думки Київ-ського міжнародного інституту соціології і «Левада-Центру» про ставлення росіян до Украї-ни та українців до Росії. У січні 2009 р.: ставлення росіян до України «погано і дуже погано» - 62 %, ставлення українців до Росії «добре і дуже добре» - 91 %.
Можливо, стан української освіти в Росії залежить також і від думок в го-ловах?
05.05.2009
Прес-служба Об’єднання українців Росії й Федеральної національно-культурної автономії українців Росії т.т. +79057572587; +79067001949 E-mail: 1. vgirzhov@mail.ru; 2. libukr@online.ru