Мамо, квітко моя!

Дню Матері присвячується

Славний український вояк «Нахтігалю», Іван Вонсуль, пише рідній Матусі

«Сорок років тому, весною 1969-го, Іван Вонсуль, якого доля закинула далеко за океан, напередодні дня Матері склав своїй матусі, пані Іванні Вонсуль, привітання і, замість квітів, віршований спомин. Але Матуся не встигла прочитати, бо 3 травня того ж року, відійшла у вічність… Я зберегла цю закордонну пошту і щиро прошу десь у травні опублікувати її у Вашій газеті. Іванна Станько.»

Такий лист ми отримали нещодавно із рук в руки від досліджувача визвольних змагів, коломиянина Юрія Тимошенка: « Ці слова сповнені такої любови, що я, здається, подібних в житті не читав…», який і оповів нам зворушливу історію людського духу, ніжності і розпуки, бо пані Іванна захворіла.

Спомин

У памяті моїй воскресли дні, Коли дитиною я був, Коли в осінь І зимовими вечорами Мама казку-пісню співала мені: « Іване без роду! Іване без долі! Куди не ходив ти, Чого не видав ти!..» Ходив я, Мамо! По рідних землях, Де предки Дажбогові жертви складали свої... Де кровю Батьківщина сльозилась моя! Ходив я, Мамо, по світі І Твою казку-пісню, немов заповіт памятав! І життя, і кров, і смерть – у цій мандрівці моїй... Але я бачив і квіти, Що в лісі, у горах, на водах, в каміннях цвіли!.. Я бачив і квіти в посуді глинянім, Я бачив їх у вазах Трипілля Й на розпяттях Христа. І квіття дерев, які всюди я бачив… В житті свойому, В просторому світі Я бачив квіти!.. Та колись, колись давно, довно це було, Не у світі просторім, не на пісках, Не в степах, не на скалах, - А в хаті, у хаті родинній, Я бачив Одну Квітку! …..Одну із найкращих, найдорожчих, найлюбіших Серцю моєму квітів, Я бачив колись Свою Квітку, Свою Маму, Я бачив колись тебе, Мамо Моя!

Детройт, 13 квітня 1969 року (передруковано із скороченнями)

Іван Вонсуль, один з трьох коломиян, що служив свого часу в легіоні “Нахтігаль» (під провадженням майбутнього генерала УПА Романа Шухевича) – був ройовим, виборюючи незалежність України. На світлині ми бачимо зразок тієї уніформи, і це ( за словами досліджувача визвольних змагів Юрія Тимошенка) чи не єдине фото, що дійшло до наших часів, де показана відзнака ОУН-ДУН, котра настільки рідкісна, що навіть світлина цієї відзнаки є унікальною. В грудні 1942, коли вояки «Нахтігалю» були демобілізовані, переважна більшість з них пішли в УПА, створивши її ядро, позаяк були найліпше вишколені, були найліпшими вояками. Після війни Іванові Вонсулю вдалося відійти за кордон і виїхати до Америки. ( Більший матеріал «про трьох коломияків», що служили в батальйоні – читайте в наступному числі «КП»). Звідти він писав листи до матері. На жаль, нічого про себе не міг розповісти через жахливу совітську цензуру… І от в один з днів на день народження своєї мами, він з великою любов`ю написав дуже гарний вірш – поему, заадресувавши його поштовою святковою листівкою на Україну, до рідної матусі… На жаль, лист прийшов саме в той день (чи дивний збіг доль людських, чи підлий умисел кадебістів, що знали, як троїти людські душі…), коли мати Івана Вонсуля померла. Коли ж Іванові повідомили цю страшну звістку, він просив у відчаї цей лист знищити. Аби пані Іванка, яка доглядала його самітню матір, спалила той лист… Іван Вонсуль згодом помре від раку у 1979 році в Детройті. А в коломиянки, пані Іванки Станько, не підніметься рука знищити ту красу, вона збереже листа…

На двох інших оригінальних знимках із архіву Юрія Тимшенка:

Підпис на звороті: Нойгамер, 26.07.1941 року. (м. Нойгамер в Польщі - там хлопці проходили бойовий вишкіл) Іван Вонсуль з Коломиї – праворуч, ліворуч – побратим з його чоти.

Підпис на звороті: «В українському легіоні було лише трьох коломияків, відліва – направо: Вонсуль, Колтик, Костишин.»

Юрій Тимошенко коментує: «Я ще додам імена – Іван Вонсуль, Омелян Колтик, Григорій Костишин. Вонсуль безпосередньо був коломиянином, Колтик – з Нижнього Вербіжа ( біля моста вербізького жив), а Григорій Костишин – з Великої Кам`янки Коломийського району. Сліди по ньому затратилися десь у роках війни, десь він пропав. Позаяк пізніше, коли вони були демобілізовані в грудні 1942 року, всі вояки Нахтігалю пішли в УПА, взявши псевда. Ми не знаємо де і під яким псевдом пропав чи загинув Григорій Костишин, звісток про нього нема…Омелян Колтик згодом зголосився аж в 90-х роках в Англії. Про Івана Вонсуля ми знаємо із запропонованого читачам листа.»

Слава і шана українським Героям! Вітаємо зі святом усіх українських Матерів!

Тарас Григорчук, «Коломийська правда», для «Бандерівця»