Китайський кулак над Росією

Нещодавно група російських військовослужбовців була арештована по звинуваченню у спробі нелегального вивозу військового спорядження до Китаю на суму в 20 мільйонів доларів під виглядом металобрухту. Здавалося б, навіщо потрібна була ця операція китайцям, які не перестають говорити про «велику дружбу» з Росією.

Вражають масштаби військових витрат нашого китайського сусіда, на темпи зростання яких не вплинула навіть світова фінансова криза. Вони в 1,5-2 рази перевищують темпи зростання ВВП КНР, складаючи в останні 15-17 років 14-18 відсотків на рік. Так, вісім років тому ці витрати були еквівалентні 17,4 мільярда доларів, а в 2009 досягнуть 70,2 мільярда доларів. Але у іноземних спостерігачів є своя оцінка: офіційна цифра асигнувань занижена, в порівнянні з реальною в 1,5-3 рази, оскільки в неї не включені витрати на імпорт озброєнь і доходи від експорту, витрати на ядерну зброю і стратегічні ядерні сили (СЯС), на Народну озброєну поліцію, субсидії у ВПК і на НІОКР.

Військова потужність Китаю, що росте, кореспондується з посиленням антиросійської риторики, яка особливо сильна на неофіційному рівні. Традиційні нагадування про те, що «землі за Амуром і Уссурі по праву належать КНР». Китайців з найменшого віку привчають до думки, що Росія в ХІХ столітті окупувала заамурські і зауссурійськие землі слабкої на ту пору Серединної імперії. У будь-якому разі, в китайському підручнику історії для 8-го класу в рамках дев’ятирічної загальноосвітньої школи в системі обов’язкового навчання публікується відповідна карта-схема. І Амур на цій карті іменується по-китайськи Хейлунцзян, Сахалін - Куєдао, Хабаровськ - Болі, Благовещенськ - Хайланьбао.

Владивосток на цій карті називається Хайшенвей (у перекладі Бухта Блакитного Трепанга). Цікаво, що у Владивостоку одне з місцевих лікеро-горілчаних підприємств вже випускає горілку «Хайшенвей», причому її виготовляють з китайського спирту.

Не слід забувати, що з недавньою передачею Китайській Народній Республіці частини Великого Уссурійського острова (Хейсяцзидао - «Острів Чорного Ведмедя»), , що є передмістям Хабаровська (Болі), і острова Тарабарова (Іньлундао - «Острів Срібного Дракона»), Піднебесній відійшло в цілому 174 кв. км. російської території, внаслідок чого кордон КНР просунувся більш ніж на 50 кілометрів в глиб Росії. Але МЗС Росії кваліфікував це як «акт доброї волі», який «додасть додатковий імпульс розвитку добросусідських зв’язків між Росією і Китаєм, в першу чергу - різнопланової співпраці прикордонних районів двох країн».

А тим часом китайські націоналісти вимагають «повернути» Сахалін і Курильські острови, бо на «споконвічно китайському Куєдао» китайці побували раніше японців. Займаючись господарською діяльністю на Далекому Сході і в Сибіру, громадяни Китаю практично здійснюють мирне захоплення далекосхідних територій РФ. Про це говорять вже з середини 1990-х років багато спостерігачів - від пересічних громадян до політтехнологів.

У Народно-визвольній армії Китаю (НВАК) звертається особлива увага на ведення психологічної війни. Політико-виховна робота з особовим складом побудована на суміші великокитайського шовінізму і маоїзма, що передбачає наявність значних територіальних претензій до всіх сусідніх країн. Факти агресії, здійснені КНР проти сусідів, оголошені «самообороною», направленою на виправлення «помилок історії» (наприклад, напад на В’єтнам в 1979 році китайці називають «оборонним контрударом»).

У 2004 році генерал-майор прикордонних військ у відставці Віталій Бубенін, що був свого часу на Даманському старшим лейтенантом, написав книгу спогадів «Кривавий сніг Даманського». У ній він пише: «Хто б міг подумати, що російські жінки дійсно «крохмалитимуть простирадла» для натовпів китайців, нині як би законно проникаючих до того ж Хабаровська і Владивостока. Зараз тільки не бажаючий бачити не бачить, що експансія російського Далекого Сходу Китаєм вже в наявності і успішно продовжується. Мені представляється, що любити, дружити і поважати сусідів обов’язково треба, але не до такого ж маразму».

Особливою небезпекою для Росії є китайські СЯС, які розвиваються відповідно до концепції «обмеженого ядерного контрудару в цілях самозахисту». Офіційно заявлено, що Китай не застосовуватиме ядерну зброю першим, але, за деякими даними, подібний варіант передбачено у випадку важкої поразки звичайних сил НВАК. Крім того, не виключена можливість раннього і швидкого удару, щоб завдати супротивникові максимальних втрат.

У Китаї створені МБР як шахтного («Дунфен-5»), так і мобільного базування. До останніх відносяться «Дунфен-31», виробництво яких розгорнене в Китаї останніми роками. У найближчій перспективі китайські МБР можуть бути оснащені головними частинами, що розділяються (сьогодні вони є моноблоковими). У розробці знаходяться МБР «Дунфен-41», яку, як і «Дунфен-31», передбачається оснащувати трьома БЧ (за іншими даними - шістьма БЧ) потужністю 50-100 кт.

Вважається, що кількість МБР «Дунфен-5» (несуть БЧ потужністю 2-5 Мт) у Китаю не перевищує 50 (як правило, приводиться цифра 20), проте точні розміри китайського ракетно-ядерного арсеналу і місця його дислокації відомі надзвичайно приблизно. Частина ракет розміщується в тунелях і печерах, що робить їх практично невразливими від превентивного або удару у відповідь із застосуванням як ядерної, так і звичайної високоточної зброї.

Китайські СЯС є реальною загрозою для Росії. Із-за наявності між РФ і Китаєм сухопутного кордону велика частина китайських балістичних ракет по відношенню до Росії є стратегічними. Зокрема, в зоні досяжності «Дунфен-4» (їх кількість оцінюється в 20-30 одиниць, кожна несе БЧ потужністю 2-5 Мт) Москва знаходиться навіть в тому випадку, якщо запуск ракети проводиться зі східних районів КНР. Тому ця ракета носить неофіційну назву «московська».

Ракета середньої дальності «Дунфен-3» (їх кількість оцінюється в 50-90 одиниць) з району Урумчи досягає Нижнього Новгорода (дальність польоту цієї ракети - близько 3 тисяч км., потужність БЧ - від 700 кт до 3 Мт). Теж стосується і новітньої ракети «Дунфен-21» (не менше 50 одиниць, потужність БЧ - 200-300 кт).

Приморський і Хабаровський краї, Амурська область, Забайкалля, Алтайський край знаходяться в зоні досяжності тактичних і оперативно-тактичних ракет НВАК («Дунфен-11», «Дунфен-15», М-7), кількість яких є, мабуть, декілька тисяч. Втім, в західних районах КНР ці ракети поки не розгорнені, більшість їх (від 400 до 700) зараз направлено на Тайвань.

Загальна кількість міжконтинентальних балістичних ракет наземного і морського базування до 2010 року, навіть за офіційними китайськими даними, повинна скласти не менше 200 одиниць.

Китайській розвідці вдалося добути в США креслення новітньої БЧ W-88, що встановлюється на «Трайдент-2», а також нейтронної бомби, що дозволило Пекіну значно просунутися в розробках відповідних власних систем, заощадивши більше 10 років і сотні мільярдів доларів. У 1990-і роки Китай виробляв не менше 140 ядерних боєголовок на рік.

Якщо наздогнати США Китаю буде вельми скрутно, то Росію, враховуючи швидке скорочення її СЯС і заборону на наявність БРСД, - цілком реально в достатньо близькому майбутньому.

Що стосується сухопутних військ, то їх дислокація, головним чином, зосереджена біля кордонів Росії. З семи військових округів Китаю найбільш могутніми є два ВО - з штабами в Пекіні і Шеньяні, прилеглі до кордону з Росією (перший орієнтований на наш Сибірський військовий округ, другий, - на Далекосхідний). На ці округи припадає чотири з дев’яти танкових і шість з дев’яти механізованих дивізій, шість з 12 танкових бригад сухопутних військ НВАК.

Ще дві танкові дивізії і одна танкова бригада входять до складу Ланчьчжоуського військового округу (займає західну частину країни, орієнтований на Центральну Азію, Монголію і Сибір на захід від Байкалу), а одна танкова, одна механізована дивізії, дві танкові і єдина в НВАК механізована бригади - до складу Цзіннаньського військового округу. Останній знаходиться в центрі країни і є стратегічним резервом для Пекінського, Шаньянського, Ланьчжоуського і Нанкинського округів.

Цікаво, що 38-а армія Пекінського ВО є «полігоном» для випробування на практиці пропонованих оргштатних заходів і відпрацювання способів застосування нових видів бойової техніки. До речі, артилерія 38-ої армії, відзначають фахівці, поки що поступається по точності вогню американським «богам війни», але вже перевершила російську артилерію. Швидко оновлюються бронетанкові війська, темп їх наступу по досвіду вишколу вищий, ніж у ЗС РФ. Наприклад, до складу 38-ої армії входить 6-а танкова дивізія, повністю оснащена сучасними засобами управління танками Турі 96. Темп наступу 38-ої армії досягає 1000 кілометрів на тиждень (150 кілометрів на добу). Нарешті, ця ж армія має в своєму складі 4-у ракетно-зенітну бригаду - найбільш сучасне з’єднання військової ППО НВАК (включає, зокрема, дивізіон ЗРК «Тори»).

Другим «полігоном» для відпрацювання нових способів застосування китайських сухопутних військ є «резервний» округ Цзіннаньський, де разом з іншими з’єднаннями дислокуються зразкові і оснащені новітньою технікою 8-а танкова і 127-а легка мотопіхотна дивізії.

Сьогодні до сучасних зразків озброєння сухопутних військ НВАК можна віднести більше 2 тисяч танків Турі-98 і Турі-96, 100 самохідних артилерійських установок 2С23, декілька сотень САУ (Wac-021) і РСЗО (А-100, Wm-80, Ws-1) власного виробництва, 27 зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) «Тор-м1».

Сухопутні війська НВАК дуже активно займаються бойовим навчанням, причому деякі її аспекти не можуть не насторожувати. Звертає увагу, що військові навчання, які проводяться в Китаї, носять однозначно агресивно антиросійську спрямованість.

Винищувальна авіація Китаю з початку 1990-х років переозброюється на новітні машини. В першу чергу мова йде про літаки Су-27 (китайська назва J-11) і Cу-30 (J-12). Зараз їх у ВПС КНР є 176 і 73 відповідно (плюс 48 Су-30 в морській авіації).

Ще одним сучасним китайським винищувачем вважається J-10, створений на базі ізраїльського літака «Лааві», але з широким використанням російських технологій (РЛС «Жук», двигун Яскраво-червоний-31Ф, озброєння). Зараз налічується до 70 таких винищувачів, всього передбачається мати до 300 машин.

Середній наліт китайських пілотів на сучасних винищувачах складає 200 годин на рік. Це майже стільки ж, скільки у ВПС США і в 4-5 разів більше, ніж у ВПС Росії. У НВАК (як і у американців) є ескадрилья «Агресор», укомплектована найбільш підготовленими льотчиками і оснащена Су-27. Вони імітують дії ВПС Росії і Тайваню (основних вірогідних супротивників Китаю). Пілоти стройових частин ВПС КНР беруть участь в учбових повітряних боях з «агресорами», підвищуючи свою майстерність і вивчаючи тактику майбутніх ворогів.

Для заміни старих бомбардувальників Н-6 (Ту-16) і Н-5 (Мул-28) створені нові літаки Jh-7, по конструкції російські Су-24, що нагадують, і англо-французький «Ягуар». Поки таких машин у ВПС НВАК 15-20 штук і стільки ж в морській авіації.

Завдяки постачанням з Росії останніми роками різко зросли можливості наземної ППО Китаю. Сьогодні КНР має один полк (два дивізіони) ЗРС С-300пму, два полки (по чотири дивізіони) С-300пму-1, а також 16 дивізіонів С-300пму-2.

Крім того, Китай, подібно до США, активно розвиває сили спеціального призначення («кулачні підрозділи»), які вирішують завдання чотирьох типів. Вони можуть використовуватися як «відкривачі дверей», завдаючи ударів по важливих цілях і пробиваючи проломи в позиціях супротивника; «скальпеля» для завдання удару по цілях, що паралізують бойовий потенціал ворога; «сталевого молота» для захоплення важливих ворожих позицій; «стартового двигуна» для прискорення темпу кампанії і відкриття нових районів бойових дій.

ВМС Китаю в останні два десятиліття розвиваються форсованими темпами. Керівництво країни ставить перед флотом дуже важливі завдання: забезпечити, по-перше, захоплення Тайваню, по-друге, безперебійну доставку сировини (в першу чергу нафти) з Африки і Персидської затоки, а також добич на шельфах морів, прилеглих до Китаю, по-третє - захист свого побережжя.

Активно ведеться проектування авіаносців (з використанням технологій з купленого в Україні авіаносця «Варяг», недобудованого для ВМФ СРСР; виведених з складу ВМФ РФ авіаносних крейсерів «Київ» і «Мінськ», також придбаного в Австралії авіаносця «Мельбурн»). Власне поява хоч би одного авіаносця дозволить ВМС НВАК забезпечити собі сприятливий оперативний режим в межах «другого ланцюга островів», включаючи Сахалін, Курили і Камчатку.

Нарощування військово-морських озброєнь в Китаї привело до прямого зіткнення між КНР і США. У березні 2009 року КНР змусило американське судно припинити стеження за китайською військовою базою. Інцидент, що трохи не закінчився зіткненням між американським шпигунським судном Impeccable («Бездоганний») і п’ятьма китайськими кораблями, відбувся в 75 милях від китайського острова Хайнань в Південно-китайському морі. Американське судно не мало на борту озброєнь, хоча воно і приписане до сьомого флоту США, який контролює західну частину Тихого океану. Офіційно команда на «Бездоганному» складалася з цивільних осіб.

Проте, як встановили китайці, це «дослідницьке» судно явно виконувало розвідувальні завдання. Воно тягнуло (і це бачили китайці) за собою гідролокатор, який повинен був відстежувати пересування китайських підводних човнів, які базуються на острові Хайнань. До речі, частина субмарин оснащена міжконтинентальними балістичними ракетами.

Морський інцидент був не першим зіткненням між КНР і США. У 2001 році над Південно-китайським морем зіткнулися американський розвідувальний літак з китайським винищувачем. Китайський пілот загинув, а американський літак-розвідник зробив вимушену посадку на острові Хайнань. Цей інцидент став тоді першим серйозним міжнародним конфліктом, який довелося залагоджувати адміністрації президента Джорджа Буша. Вашингтон був змушений принести вибачення. У відповідь Китай звільнив американський екіпаж, а літак-шпигун повернув США лише після його досконального вивчення китайськими фахівцями.

Оцінюючи конфлікт між КНР і США, фахівці вважають, що в перспективі напруженість зростатиме, оскільки військовий потенціал і присутність китайських ВМС на Тихому океані збільшуватимуться. Китай не збирається миритися з американським домінуванням в цих водах і постарається його обмежити. На думку китайських експертів, Китай хоче підсилити роль свого флоту і надає все більше стратегічне значення Південно-китайському морю.

Зі свого боку, американці не припинять своєї розвідувальної діяльності. Для них - це питання престижу. Будь-яка американська поступка Китаю підриватиме віру в США з боку їх союзників в Азії. Таким чином, виникають об’єктивні умови для подальших американо-китайських інцидентів.

На закінчення можна зробити висновок, що збройні сили КНР будуються відповідно до концепції «стратегічних меж і життєвого простору». Хоча вказана концепція не називає прямо напрям, в якому розширюватимуться «стратегічні межі життєвого простору» Китаю, достатньо очевидно, що це може бути тільки Росія, в першу чергу її східні райони, прилеглі до кордону з КНР, а також Центральна Азія, в першу чергу - Казахстан. (Досить пригадати демографічну ситуацію в Китаї, коли вже зараз населення країни як мінімум в 1,5 разу перевищує оптимальну чисельність з погляду навантаження на природу та інфраструктуру. Більше того, ситуація посилюється тим, що майже все населення Китаю проживає на половині території країни, інша половина непридатна для життя).

В той же час Східний Сибір і Далекий Схід РФ володіють гігантською територією і природними ресурсами при дуже невеликому населенні, що швидко скорочується. Схожа обстановка і в Казахстані.

Не слід забувати, що в Китаї створена концепція «локальних воєн», причому Пекін не виключає власну ініціативу у виникненні локальних озброєних конфліктів. У локальній війні бере участь менша кількість військ, що дозволяє застати супротивника зненацька.

Отже, в цілому, можна відзначити, що китайська армія дуже швидко стає одним з найважливіших чинників світової політики. При цьому може скластися ситуація, коли армія стане чинником, що забезпечує успіх зовнішньої експансії, розширюючи «стратегічні межі життєвого простору» далеко за межі нинішніх кордонів КНР.

«Твоя війна»