"БЕНЕДИКТ XVI – ЦЕ НОВИЙ ЛЕВ ВЕЛИКИЙ, НОВИЙ АВГУСТИН"
Чотири роки тому Йозеф Ратцінгер був вибраний Папою Римським і прийняв ім’я Бенедикт XVI.
Чотири роки - дуже недовгий термін, щоб скласти яку-небудь, навіть загальну, думку на початку понтифікату. Кожному неминуче приходять в голову думки про 27-річне головування Івана Павла II.
Але ми не повинні забувати про те, що Папі Римському тепер 82 роки, про що він прекрасно обізнаний, і, можливо, тому він відразу ж проклав точний курс свого служіння, знаючи, що повинен діяти «по суті» і з хірургічною точністю.
Можливо, він не вважає переміщення осіб в єрархії з однієї посади на іншу ефективним. Він робив це на початку, але він не зробив це нормою. Він вважає за краще, щоб зміни відбувалися внутрішньо, в самій людині, про що він ясно дав зрозуміти в своєму дивовижному листі до католицького єпископату від 10 березня.
Він, проте, переконаний, що Бог в змозі зробити все, у тому числі відкрити серця священнослужителів, що погрузли в суєті, для адекватнішого розуміння того, що є благом і для Церкви, і для їх власного життя.
Що ж є об’єктом його уваги як Папи Римського?
Головну увагу він приділяє літургії. Якщо перечитати сьогодні його останню видану перед обранням книгу «Введення в дух літургії», виявляється, що вона є корисним ключем до розуміння його понтифікату, в його проявах до теперішнього часу.
Я тут не зупинятимуся на Motu Proprio, що «відновив» месу Св. Пія X (у версії Івана XXIII), а зверну увагу на щось глибше - розуміння Папою Ратцінгером літургійної події як моменту, який демонструє абсолютний пріоритет ініціативи Бога в житті людини, його благодать, його милосердя, і в той же час, його здатність втручатися в історію, надавати форму сущому, спрямовувати космічні процеси, явно або незримо, до їх завершення.
Але той, хто хоче зрозуміти цей понтифікат, повинен уважно читати і перечитувати проповіді Бенедикта XVI, сказані ним в ході таких літургійних періодів, як Адвент і Різдво, Великий піст і Пасха, П’ятидесятниця. Такі ватиканісти, як Сандро Маджістер, регулярно звертають увагу на них.
У цих текстах Бенедикт XVI проявляє себе як новий Лев Великий, новий Амброзій Медіоланський, новий Августин, як той, хто може витягувати з літургійного досвіду екзистенціальну педагогіку, яка показує всю дорогу людини до Бога і Бога до людини. І при цьому його проповіді не відчувають нестачі в глибокому погляді на історію церкви, і в стародавніх літургійних молитвах, особливо на латині, які Папа Ратцінгер використовує, щоб показати безперервність Традиції в Церкві і її ефективність.
Значення мають не лише молитви, але і літургійні жести, вибір місця і часу. Для нього все це складає педагогіку світу, відновленого Христом. Бенедикт XVI неначе відмовився залежати від дій, які можуть принести негайні зміни. Він знає, що криза Церкви і в Церкві вельми грунтовна, і тому він розуміє, що він повинен сіяти насіння змін дуже глибоко.
В світлі цього можна зрозуміти дві інші ініціативи, які я поставив би на один рівень з увагою до літургії, а саме, його проголошення року Павла, і, тепер, року, присвяченого священству. Через рік Павла, який ще продовжується, Папа повернувся до коріння Церкви, щоб продемонструвати віру, абсолютно зосереджену на Христі християнської релігії і доктрини. У своїх посланнях Павло ніколи не говорив про дитячі роки Ісуса, згадавши лише про його народження. Він ніколи не говорив ні про життя Ісуса в Назареті, ні про три роки його громадського служіння. Ісус, який зацікавив Павла, - це Ісус страждань, смерті і воскресіння, той, хто вознісся на небо і сидить одесную Отця - Син Божий, що став людиною. Рік Павла дозволив чуйним і уважним пастирям запропонувати в яскравій формі суть християнського досвіду.
В той же час Бенедикт XVI знає про те, що найбільш серйозним аспектом кризи в Церкві до цього дня є священство. Не вистачає викладачів, наставників, якість навчання в багатьох богословських школах вельми сумнівного рівня; і безліч священиків перебувають в емоційному конфлікті, який підгудовують самітність і світське довкілля, що заохочує їх залишати сан.
Але на першому місці стоїть поступове скорочення віруючих в багатьох країнах, християнська освіта і розвиток яких є основною метою в житті священика. Тому недивно, що саме зараз Папа вирішив оголосити рік, присвячений священству і пов’язаний з 150 річницею смерті Кюре з Арсу, Св. Жана Віаннея.
І останнє спостереження: Папа звертає свій погляд до Сходу - Росії і Китаю.
У своїй книзі про Бенедикта XVI написаної незабаром після його обрання, і яка є дійсно цікавою книгою про цей понтифікат «Бенедикт XVI - вибір Бога» Джордж Вейгел чекав, що Папа виявить цікавість до цього питання: « Азія - континент, який спостерігав найбільший провал християнської місії за два тисячоліття….(Але все таки) Китай міг би стати найкрупнішим полем для місіонерської діяльності в 21 столітті».
Але навіть Індія, де ми були свідками жорстоких переслідувань крихітної християнської меншості з боку фундаменталістів індуїстів , є важливою відправною точкою.
Її глибока індуїстська і буддійська культура потребує мудрості християнства і його віри в спасіння, яке може прийти лише від Ісуса Христа.
Монс. Массімо Камісаска (генеральний настоятель священицького братства місіонерів св. Карла Борромео)
christusimperat.org