Національна революція із огляду сучасності

Друг “БЕЗІМЕННИЙ”

Для пересічної людини питання Національної революції зараз, на 18-му році незалежності України, здається щонайменш дивним і недоречним. Ми наче б то маємо свою країну, її незалежність і суверенітет визнала світова спільнота, є всі необхідні владні структури – загалом маємо повноцінну (в плані формального устрою) українську державу. Навіщо революції? Навіщо знову ці зміни і періоди нестабільності? Все рівно отримаємо ту саму українську державу. Чи не краще послідовно розвивати ту, що вже маємо?

Весь час незалежності , а це немалий термін, цю державу – Україну лихоманить від політичних, економічних, соціальних криз; як показує час їх подолання було лише видимістю. Чому ж отримавши свободу ми не маємо добробуту і злагоди? Чому всі намагання народу на розбудову власної держави мають такий незначний результат?

Спробуймо проаналізувати життя цієї молодої держави: від народження і до сьогодення.

З’явилась вона на уламках донедавна могутньої імперії; імперії, яка для побудови свого суспільного ладу нищила національну свідомість не лише українців, а і будь-якого із народів в її складі. Нею всіма способами створювались «совєцькі» люди – вирощені на примітивній бездуховній ідеології, метою життя яких мала стати побудова примарного комуністичного суспільства, іншими словами – раби-будівельники із усіма властивими їм рисами: покірність, бездумність, лінь. І як це не сумно, на момент набуття нами незалежності, на більшість населення України мали суттєвий вплив наслідки комуністичного виховання.

В результаті на зорі нової держави всі як один прагли нового вільного життя, підсвідомо шукаючи його в єднанні під знаменами Української держави, але втрата тої ниті, яка поєднувала людину і її національне надбання, багатьох повела хибним шляхом. Зрозуміло, що цим скористалися всі, кому Україна була не більш як сировинний та робочий ресурс: великі іноземні корпорації, внутрішні бізнесові клани, кримінал.

Надалі, паралельно із виділенням із загальної маси правлячих «еліт» , зменшувався вплив громадян на владу (заміна виборів до Верховної Ради із мажоритарних списків на партійні, проект про перехід до парламентсько-президентської республіки). Продажність і корупція стали постійними означеннями сучасної влади. Факти відвертої брехні вже навіть не являються приводом до їх розгляду, а люди (особливо соціально незахищені прошарки суспільства) є об’єктами політичних спекуляцій – ось що собою являє сьогоднішня верховна державна влада в Україні. При сучасній вертикалі цієї влади, а також з огляду на утиски на місцеве самоврядування (шляхом зменшення повноважень і фінансування), на людей вона проявляється в повній «красі» у вигляді хабарництва і безправності людини перед «державою».

А що ж люди? Для них, як і в усі віки, головним було реалізувати свої можливості задля кращого життя свого і своїх нащадків. Зрозуміло, що задля досягнення цієї мети потрібно мати суспільство побудоване на високих моральних принципах (справедливості, рівності, братерства ), інакше все зведеться до внутрішньо суспільної боротьби. Цей принцип, як показує дійсність, правильний в будь яких людських середовищах, тому свідомо чи підсвідомо всі ми завжди до цього прагнемо.

В результаті на сьогоднішній день ми маємо два потужних вектори: суспільний та адміністративно-владний, напрямки яких стають чимдалі більш протилежними. Перший представлений українською нацією, що прагне розвитку і процвітання на своїх землях, живучи по законам, що базуються на суто українському світогляді і світосприйнятті. Другий представлений деяким космополітичним згустком (влада сама по собі інтересів не має, вона їх може лише представляти), зацікавленим в Україні, як в державі третього світу ( за нинішнього світового порядку існування держав третього світу є необхідним для наддержав – це неважко довести, але потребує окремого розгляду).

Тепер варто розглянути питання революції. Всупереч поширеній думці, що революція є явищем протилежним еволюції, історичний досвід показав, що вона – закономірний процес, частина поступового розвитку. Її природа полягає в тому, що при розходженні напрямів владної політики і розвитку суспільства, ці два поступових процеси доходять до певної межі, при якій їхній подальший прогрес стає неможливим. Подальші події залежать лише від дій влади, оскільки розвиток суспільства є явищем природним, його неможливо підлаштувати під якісь інтереси. Якщо вона пристосовується до змін і надалі сприяє суспільним процесам, розвиток знову набуває еволюційного характеру (звичайна практика всіх цивілізованих розвинутих держав ). Якщо ж протидіє їм, тоді відбувається або занепад суспільства, а з ним і держави, або ж зміна влади у формі революції.

За цією схемою відбулася і проходить вся історія людства. Інша справа що суспільство, ліквідувавши владу як загрозу, на її місце встановлює іншу, іноді не кращу (жовтневий переворот став більшовицькою революцією лише згодом, коли всіх інших її учасників було ліквідовано ), але це в свою чергу приводить до чергового протистояння ( як вже згадувалося).

Зіставимо все описане вище. Весь час незалежності розвиток нації і влади йдуть всупереч один одному. В 2004 році намагання зміни владної політики було використано окремими колами в своїх інтересах, проте був визначений напрямок цих змін. Надалі ми матимемо або зближення влади і нації, або ж новий революційний переворот.

Тут треба згадати описане вище радянське виховання. Свого часу Мойсей 40 років водив свій народ по пустелі, щоб вимерли всі колишні єгипетські раби, щоб державу творили вільні люди. Подібний процес ми переживаємо зараз, і чим далі іде зміна поколінь, тим сильніше прагнення людини бути господарем своєї країни. Це говорить про те, що ми ще матимемо значне посилення націоналістичного руху, а з ним і посилення протистояння із владою.

Чи можливий розвиток подій, коли влада сама перейде в руки нації? Звичайно ні. Для нинішніх господарів України ми є надто ласим шматком, тому постійно відбувається переведення нормального розвитку подій (посилення національної свідомості ) у русло внутрішньої боротьби, шляхом розділення і протиставлення: схід і захід, столиця і регіони та інші.

Чому саме Національна революція, а не, скажімо, буржуазна або соціальна? Всі спроби досягнення кращого життя без встановлення влади Нації не матимуть дієвого результату, оскільки з часом будуть знівельовані на користь владного прошарку. Лише нація є тою силою, яка може протистояти будь-чиїм зазіханням на її права.

Із цього випливає висновок – революційний рух матиме циклічний характер до тих пір, доки не буде встановлена влада Нації. Це необхідна умова для будь-яких інших змін. Саме національна революція, і тільки вона, може відкрити шлях до справедливості і процвітання. Об’єднання навколо ідеї національної держави – це єдиний шлях до змін на краще.