Інформаційне повідомлення

2 квітня 2009 року об 11 годині на території Видубицького монастиря відбудеться вшанування пам’яті українського генерала Якова Гандзюка.

Біля могили генерала буде встановлено почесну варту, відбудеться поминальна панахида, прозвучать виступи державних діячів, науковців і представників громадських організацій. На честь героя буде здійснено військовий салют.

90 років тому в ході українсько-більшовицької війни велися активні бої за Київ. Наступ більшовицьких військ, а фактично російських червоногвардійців з Москви і Петербургу мав на меті задушити молоду державу – Українську Народну Республіку. Серед тих, хто виступив проти більшовиків був і генерал, командир 1-го Українського корпусу Яків Гандзюк. Більшовицька куля обірвала життя генерала 27 січня 1918 року. Місцем його останнього спочину стали святі землі Видубицького монастиря.

Організатори: Український інститут національної пам’яті та Міністерство оборони України.

До участі в заході запрошуються члени громадських організацій та представники ЗМІ.

Історична довідка

ГАНДЗЮК Яків Григорович

(21.03.1873-27.01(9.02)1918)

Генерал-майор військ Української Центральної Ради. Походив із селян Вінницького повіту Подільської губернії. Закінчив Вінницьку гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1896). Учасник Російсько-японської війни. З 24.02.1914 р. — підполковник, командир батальйону 147-го піхотного Самарського полку (Оранієнбаум), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 23.04.1916 р. — полковник. З літа 1916 р. — командир 91-го піхотного Двинського полку. Був важко поранений. Після одужання восени 1916 р. — командир 416-го піхотного Верхньодніпровського полку 104-ї дивізії 34-го армійського корпусу генерала П. Скоропадського. З 06.06.1917 р. — генерал-майор.

Службу в українській армії розпочав як начальник 104-ї пішої дивізії 34-го армійського корпусу, яку було українізовано та перейменовано на 1-шу Українську дивізію 1-го Українського корпусу. З 6 січня 1918 р. — командувач 1-го Українського корпусу. 09.02.1918 р. разом із начальником штабу корпусу генералом Я. Сафонівим виїхав до Києва за розпорядженнями військового міністра. На околиці Києва був схоплений більшовиками. Розстріляний 27 січня 1918 р. разом з Я. Сафонівим після відмови перейти на бік червоних та похований у спільній могилі. У березні 1918 р. був перепохований на території Видубицького монастиря у Києві.

Був нагороджений Георгієвською зброєю та орденами: Св. Георгія 4 ст., Св. Володимира 4 ст., Св. Володимира 3 ст., Св. Анни 4 ст., Св. Станіслава 3 ст.