Два ювілеї

23 березня 2009 року минає рівно шістдесят п’ять років від дня народження відомого діяча українського націоналістичного руху, мислителя, вченого, публіциста, політика, Провідника й засновника ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери полковника Василя Іванишина (1944-2007). На жаль, ні пересварена й дезорієнтована дрогобицька громада (включно із націоналістичними об’єднаннями), ні місцева влада, ні політикум, – серед яких за життя у полковника начебто було багато палких шанувальників та вірних друзів, – не спромоглися ні належним чином відзначити його славний ювілей, ні продовжити його націорятівну справу. Усе вшанування обмежилось колом найближчих друзів, побратимів та учнів.

Водночас цього року відзначаємо інший славний ювілей – 80-ту річницю Організації Українських Націоналістів. Суголосність тут пряма і невипадкова. Саме славної пам’яті Василь Іванишин жив, діяв, мислив сам і вчив жити, діяти та мислити інших по-оунівськи, звіряючи своє буття і боротьбу за немеркнучими ідеалами українського націоналізму, ідеалами Тараса Шевченка – Богом, Україною, Свободою. Це надавало його життю глибокого сенсу, робило його аналіз культурно-політичної ситуації переконливим та безкомпромісним, дозволяло по-шевченківськи “просто йти”, не зважаючи на безмір брехні, підступів, інсинуацій з боку ворогів та “патріотів-іскаріотів” (П.Скунць). Не випадково саме він відкрито виступив на захист Української Греко-Католицької Церкви ще в кінці 80-х; саме йому першому вдалося переконливо довести ще на початку 90-х безперспективність і шкідливість боротьби тодішніх демократичних вождів лише за абстрактну “демократію”, а не за національну державу, не за національне народовладдя, не за права нації; він, пояснивши громаді, що незалежність не дорівнює державності, першим вказав на необхідність завершення національно-визвольної боротьби, яка б перетворила українця з раба чи кріпака на господаря своєї долі на своїй власній землі; він першим дав наукове роз’яснення національно-екзистенцільної методології мислення, мислення в категоріях захисту, відтворення і розвитку нації; побачивши безпомічність чи й провокативність тодішніх псевдонаціоналістичних об’єднань, він створив молодіжну організацію орденського типу – “Тризуб”, яка ось уже шістнадцять років провадить свою діяльність всупереч усім антиукраїнським силам та неоколоніальним обставинам, орієнтуючись на філософію української національної ідеї; саме він першим назвав пануючий в пострадянській Україні – від перших років і аж до сьогодні – режим режимом “внутрішньої окупації”; зрештою, усі складові елементи його націоналістичного чину годі перерахувати. Але варто згадати ще один. Йдеться про послідовне і глибинне осмислення історичного значення та політичної перспективності українського національного ордену – ОУН. Тому пропонуємо читачеві одне із останніх осмислень В.Іванишиним ролі і значення ОУН, названої ним “Орденом української надії”, яке прозвучало у січні 2004 року.

Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова

Василь ІВАНИШИН

ОРДЕН УКРАЇНСЬКОЇ НАДІЇ

До 75-ї річниці Організації Українських Націоналістів

Усі вінки заслуг і слави ОУН належать тільки її творцям і борцям, які не тільки віддали всі свої сили і труди визвольному змаганню, але й склали найвищу жертву, жертву крові і життя.

Степан Бандера

Дорогі побратими, подруги і друзі!

У цьому році ми з вами відзначаємо 75-ту річницю з дня створення Організації Українських Націоналістів (ОУН). А чому? Для чого? З якою метою? Тільки за звичаєм, бо явище історично вагоме, а дата ювілейна? Але ми з вами не імпрезіоністи, для яких урочистості – це нагода погрітися в промінні чужої слави, людей побачити і себе показати. Ми – націоналісти: люди боротьби, а не імпрези. І коли беремо участь у подібних заходах, а тим більше – організовуємо їх, то наша відповідь на поставлені вище запитання завжди має бути конкретною і вмотивованою характером, обставинами і цілями нашої діяльності…