Інтерв’ю з командиром Київського крайового загону ВО Тризуб ім. С.Бандери надпоручником Андрієм Тарасенком
У зв’язку з подіями, які вчора відбулися біля храму святителя Миколая у Шевченківському районі міста Києва, редакція сайту «Бандерівець» вирішила розмістити інтерв’ю з командиром Київського крайового загону ВО Тризуб ім. С.Бандери надпоручником Андрієм Тарасенком
Друже Андрію, розкажіть, будь ласка, що ж там вчора 21 лютого відбувся за конфлікт, на який, не дивлячись на доволі пізній час (21.00) так жваво відреагували ЗМІ, особливо російські?
Перш ніж відповідати на запитання, хотів би закцентувати вашу увагу на тому, що наша Організація побудована на засадах християнської моралі та ідеології українського націоналізму. Для нас ці речі є нероздільними. І тому цілком очевидно те, що ми підтримуємо традиційні українські церкви: УГКЦ, УПЦ КП та УАПЦ. Натомість, користуючись біблійним принципом «По плодах їхніх пізнаєте їх», так звану «УПЦ МП» ми розглядаємо як резидентуру ФСБ Росії в Україні, яка є передовим загоном тих сил, що проводять, не побоюсь цього слова, духовний геноцид української нації.
Протягом майже 16-ти років своєї діяльності «Тризуб» не один раз допомагав християнським громадам повертати українські храми їх законним господарям як на теренах Західної України, так і на Східних. І тому коли до нас звернулися представники Української Православної Церкви Київського Патріархату, ми, як зазвичай, не могли стояти осторонь і втрутилися у цю ситуацію.
Друже надпоручник, але ж ЗМІ повідомили, що цей храм належить Московському Патріархату, і представники Київського Патріархату не мають на нього ніяких прав?
Ну, як відомо, журналістика друга найстаріша професія в світі. Тому не всьому, що вони говорять і пишуть треба вірити. Я не буду зараз зупинятися детально на суті конфлікту (детальніше про нього можна дізнатися із Заяви прес-центру Київської Патріархії щодо подій навколо храму святителя Миколая у Шевченківському районі м. Києва), лише зазначу, що юридично храм належить Київському Патріархату. А спроба передати його філії російської православної церкви – це ініціатива відомого кремлівського холуя, голови Шевченківської райдержадміністрації Пилипишина і його «подєльніків», які за хабарі від московських попів готові не те, що церкву, а й душу продати.
Друже Андрій, але ж для більшості православного люду силові методи вирішення таких проблем якось не вкладаються ні в християнську мораль, ні в правове поле України.
Що ж, відповім по пунктах.
По-перше, християнська любов на відміну від того, що проповідують усілякі сектанти, мусить бути дієва. Згадайте катехизм, де чорним по білому написано: «Мовчати на гріх є гріх, і потурати гріху є гріх». Також можу вам нагадати приклад з Євангелія, коли торгівці та міняйли своєю присутністю осквернили Храм Божий, то Господь наш Ісус Христос взявши у свої пречисті руки бича, силою їх вигнав з Храму, бо це є Дім Божий.
Стосовно ж «законів» і «правового поля», то як християни і як націоналісти ми можемо сказати так: якщо закони держави суперечать заповідям Божим, які є найвищою цінністю для християнина, то це є правила поведінки для рабів і інструкції для наглядачів. А християни, українці, націоналісти ніколи не були і не будуть рабами. І саме тому українці будуть відстоювати свої права всіма, без виключення, доступними методами і засобами.
Друже Андрій, ну а тепер розкажіть докладніше про перебіг подій під час цієї акції.
Вчора, 21.02.2009р.Б. о 18 годині представники української громади Києва безперешкодно увійшовши до храму, провели вечірню службу Божу. Після чого, задля привернення уваги засобів масової інформації, а також інших небайдужих людей до незаконного передавання української церкви відділу РПЦ в Україні, наш організаційна мобільна група, на прохання ієрархів УПЦ КП, зачинилася у храмі, з метою протриматися там деякий час.
Після виконання поставленої нам задачі, ми дали міліції можливість увійти до приміщення церкви. Після того нас було затримано і доставлено до Шевченківського РВВС. Після взяття пояснень, фотозйомки та «відкатки» відтисків пальців, нас та інших патріотів, яких міліція затримала біля храму, було звільнено приблизно о 00.30. 22 лютого. Одного ж із затриманих, а саме Заболотнікова Валерія Федоровича у буцегарні протримали до 10.50. ранку.
Тобто, з Ваших слів виходить, що ви не захоплювали церкву святителя Миколая і не намагалися її утримати.
Перед нами така задача не була поставлена. Якби у цьому була потреба, то відповідно, ми б задіяли більшу кількість особового складу та інших ресурсів, і скоріш за все тоді не обійшлось би без серйозних інцидентів. Нас же попросили представники УПЦ КП зробити інформаційний привід для того, щоби вони могли цей конфлікт вивести з площини «підкилимної» боротьби в так зване правове поле. Хоча як на мене, це шлях в нікуди.
Чому?
Тому що представники Московського Патріархату плювати хотіли на будь-які «правові поля». Коли ми сьогодні зранку прийшли до храму, то ми побачили дуже гарну і цікаву картину: зазомбовані і екзальтовані бабусі з-під Києво-Печерської лаври, пара десятків п’яненьких російських казачків, і декілька десятків добре вгодованих молодиків з обличчями не спотворених інтелектом… І все це під посиленою охороною міліції.
Виходячи із побаченого, на риторичне питання «Кого захищають правоохоронні органи?» можна дати чітку відповідь: неукраїнців та неукраїнські національні інтереси. Тому то і сподіватися, що продажні суди, які обслуговують інтереси тих, що при владі винесуть справедливий вирок – не приходиться. Наша сила в нас самих! Наша сила в нашому народі!
До речі, друже Андрію, а як ви оцінюєте дії міліції у цій ситуації?
З Вашого дозволу я спочатку охарактеризую діяльність МВС в цілому, а потім перейду до конкретного випадку.
Міліція як структура за всі роки незалежності так і не стала захисником українських інтересів, і в переважній більшості по суті залишилась репресивним апаратом, що обслуговує інтереси Режиму Внутрішньої Окупації. Тобто тієї банди «жирних котів» переважно неукраїнського походження, котра шляхом грабунку зосередила в своїх руках матеріальні ресурси, зароблені потом і кров’ю українців і продовжує паразитувати на тілі української нації.
Риба, як відомо, починає гнити з голови. «Великий соціаліст-революціонер» Луценко, ставши міністром внутрішніх справ, забувши всі свої передвиборчі обіцянки, «жваво витанцьовує» «під сопілку» своїх нових господарів – олігархів-неукраїнців. А за це, ті щедро винагороджують і його особисто і структури йому підпорядковані. Про таких як Луценко дуже влучно колись сказав Лех Валенса: «Немає колишніх комуністів, як немає колишніх негрів».
Режим внутрішньої окупації боїться народного гніву і тому робить все для того, щоб вірний йому поліційний апарат ні у чому не мав нестачі. Дадуть команду «фас» і сотні тисяч захисників антинаціонального режиму мають кинутися на придушення боротьби українців за своє національне і соціальне визволення.
Але олігархи забувають елементарний закон фізики: сила дії дорівнює силі протидії. І неможливо стискати «пружину» народного гніву до безконечності – вона звільниться і тоді мало хто встигне втекти під захист своїх російських або ізраїльських господарів.
Що ж стосується випадку з нами, то деяка частина міліціонерів поводилася з нами абсолютно нормально, в межах, так би мовити, правового поля. Хлопці просто робили свою роботу, виконуючи накази керівництва.
Але знайшлися серед них і такі, які намагалися бути «святішими за Папу Римського» і проявляли неабияке службове «рвєніє». Дуже кумедно було спостерігати, як якісь сержантики, родом з-під Києва, намагалися примусити нас розмовляти російською мовою, самі як слід не вміючи нею говорити. Своєрідний «комплекс Холуя» в міліцейських погонах.
Ну а найбільше відрізнявся якийсь міліцейський начальнічек, який був вдягнений в цивільне і побоявся навіть назвати своє звання і прізвище. Своєрідний шакал в людській подобі, любить порушувати власні ж закони, але боїться відповідальності. Ось така у нас міліція…
Друже Андрію, а чи буде «Тризуб» все ж таки долучатися до подібних акцій у майбутньому і як буде реагувати Організація на можливе антиукраїнське рішення судових інстанцій стосовно церкви святителя Миколая?
Ми чудово усвідомлюємо, що питання тільки одного київського храму, навіть вирішене позитивно для української громади, не вирішить глобальної проблеми: українці і сьогодні є поневоленою нацією у, здавалось би своїй, державі. Але боротьба за Храм у Києві, на Січеславщині, в Криму, на Тернопільщині тощо – це проба сил, це підготовка до більш важливих подій.
Степан Бандера вчив: «Боротьба кує кадри, кадри розгортають боротьбу». Тому ми зобов’язані вести боротьбу на всіх фронтах, не зважаючи на гавкіт, скавуління, стогони ворогів, байдужих, тимчасових попутчиків, «друзів». Тільки постійна, всеохопна, орденська національно-визвольна боротьба може виплекати такі кадри, які будуть гідні підготувати і провести Національну революцію та здобути омріяну державність української нації.
Духовний, релігійний фронт є однією з найважливіших ділянок боротьби націоналістів, тому Всеукраїнська організація «Тризуб» імені Степана Бандери разом з побратимами із інших націоналістичних структур і надалі буде прикладати максимум зусиль для здобуття нових і нових плацдармів. Відступати ми не збираємося, а це значить, що боротьба і за храм святителя Миколая, і за Києво-Печерську і Почаївську лаври, і за тисячі інших храмів, що тимчасово знаходяться в руках ставлеників Москви, і за душі всіх українців світу тільки починає набирати обертів.
Я переконаний, що ми приречені на Перемогу, не зважаючи на шалений спротив наших ворогів. Врешті-решт, якби не вороги, то і жити було б якось не цікаво…
Ми хочемо перемогти! Ми можемо перемогти! Ми переможемо!
Слава Україні!
Дякую за інтерв’ю.
Інтерв’ю брала Марічка Зарубінська