Що означає російський газ для української нації?

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

ЩО ОЗНАЧАЄ РОСІЙСЬКИЙ ГАЗ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ?

Спільна заява президента України В. Ющенка та прем’єр-міністра Ю.Тимошенко стосовно поставок і транзиту російського природного газу зруйнувала усталений стереотип про неможливість «мирного співіснування» цих політиків. Існує кілька мотивацій такого вчинку: по-перше, глава держави і керівник уряду, врешті-решт, пройнялися відповідальністю за долю держави, яку російський «Газпром» намагається поставити на коліна; по-друге, таким чином вибиваються козирі з рук російської влади, яка настійливо, але небезпідставно стверджує, що врегулюванню українсько-російських взаємин перешкоджає «неузгодженість між різними гілками влади в самій Україні»; по-третє, українська влада в особі президента і прем’єр-міністра намагається не просто відбивати російські газові атаки, а й контратакувати.

Якою б не була справжня мотивація для спільної заяви, очевидним є одне: українсько-російське газове протистояння, яке називають «війною», «битвою» чи іншим військовим терміном, у 2009 році переросло у нову якість, з’явилися нові акценти та нові підходи у вирішенні проблемних питань між двома країнами. У цьому легко переконатися, коли порівняти нинішній газовий конфлікт із попередніми «епізодами» з театру бойових дій.

Нагадаю, що перше серйозне «газове» протистояння відбулося ще у 2005 році. Тоді дії українських можновладців можна було охарактеризувати одним словом - паніка. Вітчизняні ЗМІ, які час від часу переривали свої новорічні програми на повідомлення про переговори між НАК «Нафтогазом України» та російським «Газпромом», фактично стали інструментом Росії в інформаційній кампанії, що супроводжувала конфлікт, оскільки часто-густо лише ретранслювали російську позицію. Якщо ж з’являлися коментарі українських очільників, то з великим запізненням. Вони, як правило, не вносили ясності, не фіксували українського погляду на ситуацію, а зводилися до «здивування» не дружніми діями стратегічного партнера. Ще більшою була паніка в країнах Європейського Союзу, економіка і комфорт яких залежать від російського газу, а точніше його транспортування через українську територію. Лідери окремих європейських кран поводилися так, ніби вперше дізналися, що газова труба проходить через Україну, яка, захищаючись від Росії і морозів, може закрутити газовий вентиль у європейському напрямі.

Сьогодні все по-іншому. Ще на передодні Нового року прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, буквально «рвалася» до Москви з наміром виконати роль «важкої артилерії» у переговорах про ціну на російський газ та його транзит Україною. І хоча Новий рік Ю.Тимошенко зустрічала в Києві, для багатьох українців її намір взяти участь у переговорах засвідчив, що влада налаштована рішуче.

Не до відпочинку було президентові України В. Ющенку. З далеких Карпат він зробив низку коментарів для провідних вітчизняних ЗМІ, у яких вперше за останній час: а) не зачіпав уряд і прем’єр-міністра Ю.Тимошенко; б) переконливо і доступно виклав позицію української сторони з обґрунтуванням неприйняття Україною кабальних умов «Газпрому»; в) відважився на вже згадану спільну заяву, яка продемонструвала його та прем’єр-міністра наміри відстоювати національні інтереси, не зважаючи на реальну загрозу залишитися взимку без газу і тепла.

Важко сказати, як у ці святкові дні співвітчизники оцінили дії керівників своєї держави. Але у будь-якому випадку Ющенка і Тимошенко не можна звинуватити у паніці чи бездіяльності.

Цього разу відлуння газового конфлікту докотилося не лише до Європейського Союзу, а й США, які закликали Україну й Росію продовжити переговори і вирішити проблему підписання контракту «комерційним чином». При цьому слід відзначити, що на відміну від пасивної позиції України у минулому, коли ми лише вислуховували нарікання з боку ЄС, цього разу українська делегація на чолі із міністром палива та енергетики Ю.Проданом вирушила до Європи, щоб без посередників і не через ЗМІ донести лідерам європейських країн та інститутів власний погляд на проблему та шляхи її розв’язання. Крім того, президент Ющенко розіслав главам європейських країн листа, у якому виклав свій погляд на ситуацію із переговорами у Москві.

Кілька слів про поведінку Росії. На від міну від України, яка намагається робити уроки з попередньої газової війни, позиція Росії – залізобетон й зводиться до формулювання: не дамо газ, бо не дамо. Кремль так і не знайшов нових «аргументів», які б пояснювали небажання «Газпрому» вчасно й спокійно підписати усі необхідні контракти. Квінтесенцією російських «аргументів» стала прес-конференція офіційного представника «Газпрому» Сергія Купріянова, під час якої було зроблено заяву, що українська делегація не «не мала у своєму розпорядженні мандат на підписання з російським холдингом контракту на поставки газу країні в 2009 році». Думаю, що про такий «аргумент» було цікаво почути передусім голові правління НАК «Нафтогаз України» Олегу Дубині, який кілька днів просидів у Москві на виснажливих переговорах із керівником «Газпрому» Олексієм Міллером, щоб згодом від якогось клерка дізнатися, що він насправді лише прогулювався у столиці братської держави.

Було б наївним стверджувати, що нинішній українсько-російський конфлікт довкола ціни на російський газ та його транзит Україною є останній, а його наслідки, попри завіряння української влади, не зачеплять пересічних громадян. Та саме «газова війна» спричинилася до того, що влада, а відтак українська нація починає вчитися випрямляти хребта й позбувається ілюзій стосовно свого «найбільшого» і «найголовнішого» стратегічного партнера.

У даному випадку такий висновок не стосується всіх українських впливових політиків, значна частина яких проголошувала новорічні здравиці на честь Росії саме тоді, коли перекривався вентиль на газовій трубі й повністю припинялося постачання газу в Україну. А тому реальна ціна, яку нація платить за російський газ є набагато більшою, аніж та про яку домовляться переговірники.