Святе місце
Від редакції сайту «Бандерівець»: Ми вагалися чи є потреба розміщати цю статтю, бо нас в принципі не обходять справи ФСБ-шної секти РПЦ. Але оскільки ця структура є потужним знаряддям кремлівського впливу на ситуацію в нашій країні, ми вирішили все-таки її розмістити, аби читачі могли краще орієнтуватися в внутрішніх справах цієї псевдо-християнської секти.
9 грудня в Москві поховали патріарха РПЦ Алєксія II. А вже сьогодні стане відома дата Помісного собору, на якому українці ризикнуть отримати автокефалію. Або відколотися.
Або добре, або…
У першій половині дня 5 грудня російські ЗМІ повідомили про передчасну кончину п’ятнадцятого патріарха Російської православної церкви Алєксія ІІ, у миру Олексія Михайловича Рідігера. Пізніше офіційною причиною смерті назвуть серцеву недостатність.
Слід зазначити, що покійний увійде до історії завдяки не стільки власним досягненням, скільки тій вісімнадцятирічній епосі, протягом якої РПЦ перетворилася з філії КДБ в одну з впливових державних корпорацій Росії.
Коли, згідно загальній тезі “або добре, або нічого”, згадують про досягнення Алєксія ІІ, то зазвичай згадують про возз’єднання РПЦ і “білогвардійсько-емігрантською” РПЦЗ(Л), збільшенні приходів і пастви патріархату вчетверо, нормалізації відносин з естонським і молдавським православ’ям, а також зупинці католицької експансії в РФ.(на офіційному рівні, бо невидима експансія продовжується-прим.редакції)
Крім того, спостерігачі зазвичай нагадують, що православ’я відродилося і стало одним з складових тріади, яка формує сучасну державницьку ідеологію ура-патріотизму РФ. Правління патріарха можна розділити на два умовні періоди. Перший – це єльцинські 90-і, коли після розвалу СРСР дорогу до храму шукала величезна маса інтелігенції. Пізніше заполітизована церква її упустила і в результаті втратила свій шанс стати чимось більш значущим. Зате РПЦ перетворилася на своєрідну держкорпорацію.
Другий, “путінський” період РПЦ виявився набагато успішнішим для патріарха – прийшла нова генерація воцерковлених, та і сам другий президент Росії, як, втім, і третій виявилися ревно віруючими, на відміну від того ж Бориса Єльцина, що реально увірував вже у відставці. До речі, смерть Єльцина надала можливість православним розробити канон державних похоронів, забутих з часів Олександра ІІІ. Ось, мабуть, і все хороше.
Погони під рясою
Що ж до особи патріарха, то вона дуже суперечлива. Свій рід він вів від курляндських дворян на службі у російського престолу. Діда з іншого боку, офіцера царської армії розстріляли більшовики. Проте, в архівах КДБ на початку 90-х були знайдені докази співпраці поповича Олексія Рідігера (він же агент Дроздов) з “органами”. До речі, це стосується і інших членів Священного синоду РПЦ МП, адже без протекції вони всі навряд чи б досягли статусу членів “мітрополітбюро”, тобто Священного синоду.
Так, два з трьох головних нинішніх претендентів на клобук також мають подяки від КДБ. Мова йде про Ювеналія – Пояркова (він же Адамант) і Кирила (він же Міхайлов). До речі, мало не єдиний, хто підтвердив свою співпрацю з органами і покаявся, це агент Антонов, він же Філарет (Денисенко).
В кінці 40-х Олексій Рідігер потрапляє в семінарію, не відслуживши в армії, що на ті часи є чимось незвичайним. Потім він одружується на дочці настоятеля Талліннського собору Пресвятої Богородиці, щоб через 11 років розвестися, можливо, із-за кар’єри. Адже у “білого” (одруженого) духівництва особливих шансів, в порівнянні з “чорним” (ченцями), зробити кар’єру не було.
Запаморочливу кар’єру майбутнього патріарха в кінці 60-х спостерігачі пояснюють бажанням генсека Микити Хрущева “закрутити гайки” в церкві, розставивши на ключові пости перевірену молодь. Поставити-то встиг, проте скористатися – ні.
Пізніше, в травні 1990-го помер 14-й патріарх Пімен і місцеблюститлем Синод вибрав екзарха України Філарета (Денисенка), визнавши таким чином його головним претендентом на клобук. Але"органи" серед інших “нікодиміанців” (протеже прокатолицького митрополита Никодима, який був лідером ліберального крила в РПЦ) вибрали на роль нового глави РПЦ саме Рідігера. “Багато хто вважав і стверджував, що патріарх Алєксій II був вибраний вільним волевиявленням архієреїв Московської Патріархії. Проте, згідно знов відкритим документам, в дні підготовки Помісного собору 1990 року керівник КДБ і майбутній путчист Крючков розіслав по всіх управліннях КДБ спеціальну шифровану телеграму, що пропонувала управлінням сприяти обранню на патріарший престол митрополита Ленінградського Алєксія (Рідігера)”, - пише священик А. Правдолюбів, спираючись на документи слідчих комісій початку 90-х.
До чого, запитаєте ви, ворушити брудну білизну? А до того, щоб показати, яку роль в сучасному православ’ї до цих пір грає улюблена організація Володимира Володимировича Путіна. Сучасна російська церква – один з каналів впливу російських спецслужб на життя української держави, але про це нижче.
“Ліберал” vs “консерватор”
В принципі, ті, хто, так або інакше цікавиться станом справ в Московському патріархаті, знають, що офіційно на патріарший трон можуть претендувати семеро постійних членів дванадцятимісного Церковного синоду. Згідно статуту РПЦ, кандидат повинен бути архієреєм РПЦ, громадянином РФ, мати вищу богословську освіту і достатній досвід управління єпархією, відрізнятися прихильністю до канонічного правопорядку, користуватися доброю репутацією і довірою ієрархів, кліра і народу і бути старше за сорок років.
Тому у виборах не може брати участь глава УПЦ Володимир (Сабодан), другий по хіротонії член Синоду. Те ж стосується, швидше за все, і митрополита Кишинівського Володимира (Кантаряна) і митрополита Мінського Філарета (Вахромєєва). Хоча, не виключено, хтось і виставить якусь з цих кандидатур, як, втім, і делегати від РПЦЗ(Л)
Залишається четверо: Митрополит Санкт-петербурзький і Ладозький Володимир (Котляров), Митрополит Крутіцкий і Коломенський Ювеналій, Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило (Гундяєв), голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків і Митрополит Калузький і Боровський Климент, керівник справами Московської патріархії.
Проте реальних кандидатів троє. Так, Володимир Котляров дуже старий, а князям московського православ’я другий підряд Помісний собор ні до чого, церкві б цей безболісно пережити, про що нижче.
Місцеблюстітелем патріаршого престолу 6 грудня вибраний митрополит Кирило (Гундяєв). Він очолює Відділ зовнішніх церковних зв’язків РПЦ, тобто фактично є міністром закордонних справ цієї структури і другою-третєю людиною після патріарха. Після цього призначення, зробленого голосуванням членів Синоду, він став офіційним претендентом на місце.
Аналітики характеризують його як ліберала і незалежну людину. Проте репутація Гундяєва була підмочена так званим “тютюновим скандалом”, коли з’ясувалося, що на початку 90-х РПЦ поставляло в країну під виглядом гуманітарного вантажу без сплати митних зборів кожну десяту сигарету. Оскільки православ’я, порівняно з католицизмом, особливо сильно засуджує тютюнопаління, консервативна частина воцерковленних Кирилу цього не забула.
Консервативні православні люблять Климента (Капаліна), “міністра внутрішніх справ” і управ справами московської патріархії. Враховуючи той факт, що патріарха обирати буде не передбачуваний архієрейський собор, а помісний з неабиякою часткою мирян на нім, результат передбачити не береться ніхто. У цьому контексті можна пригадати ультраконсервативного і радикального екс-єпископа Чукотського Діоміда, який підняв скандал, просто озвучивши “настрої в масах”, мов, дуже часто РПЦ під Ватикан “лягає”.
Проте влада може запропонувати і свого, “нейтрального” кандидата – архієрея, що фігурував в архівах КДБ “під ніком” Адамант. Мова йде про митрополита Коломенського Ювеналія, керуючого Московською єпархією. Враховуючи той факт, що глобальна криза зараз підриває довіру народу до Кремля, тільки ще одного головного болю йому у вигляді неслухняного патріарха, будь то “ліберал” Кирило або “консерватор” Климент, йому не вистачало.
Шанс?..
Як це ні цинічно, смерть Алєксія – благо для України.
“Дуже до Ющенка останнім часом прислухатися почав”, - так на одному з блогів анонімний користувач озвучив нинішнє відношення росіян до Володимира (Сабодана), голові УПЦ канонічної. Останніми роками, після помаранчевих подій, відчуваючи свою силу, ієрархи УПЦ МП все сміливіше почали диктувати свої умови дряхліючому центру. Допомагає в цьому і Віктор Ющенко зі своєю ідеєю помісності.
Але поки був живий Алєксій ІІ, сепаратистські настрої консервувалися. У тому числі і через те, що у українців реальної можливості висунути претензію на автокефалію просто не було.
У 2000-му році незаконно із статуту РПЦ була вилучена стаття про проведення Помісного собору кожні п’ять років. Зроблено це було із-за нашої пастви. Українці вже 18 років, з червня 1990-го чекають цієї події, щоб зажадати собі законний статус автокефальної церкви. Експерти відзначають, що організатори цього Собору всіма засобами постараються зам’яти “українське” питання, і не дарма.
Адже втрата України означає втрату третини багатющих приходів і пастви РПЦ. Крім того, тоді фактично Московський патріархат стане суто російською церквою в тому контексті, що приходи УПЦ МП поступово йтимуть до створення вітчизняної помісної церкви, а, отже, і посиленню України як держави, що жодною мірою не вигідно Кремлю. Тому і старого Котлярова не вибере ніхто з боязні чергового Помісного собору.
Враховуючи той факт, що українських голосів на Помісному соборі буде біля третини, а УПЦ вигідніший “ліберал”, цікаво було б подивитися, на які поступки піде митрополит Кирило в боротьбі за голоси з України.