Питання пану Лаврову
Євген ЦИБУЛЕНКО Професор Зав. Кафедрою Міжнародного й Порівняльного Права Міжнародного Університету Audentes ТТУ Таллінн, Естонія
У минулу п’ятницю в Таллінні кінофестиваль «Темні ночі», Фонд Відкрита Естонія й Центр з Прав Людини ТТУ провели семінар присвячений правам людини в країнах середньої Азії. Інтерес до семінару перевершив всі очікування - у залі, розрахованому на 200 чоловік, практично не було вільних місць. Серед доповідачів були люди, які не дивлячись на весь пресинг влади, не бояться говорити правду - Сардар Багішбеков з Киргизстана, Аділь Джалілов з Казахстану й Світлана Ганнушкіна з Росії. Цікава деталь - фашисти з «Російської волі» вивісили в інтернеті (разом з адресами, робочими й домашніми телефонами) список присуджених до смерті. Світлана зайняла в ньому перше місце. У ФСБ вважають, що факт розміщення цього тексту на сайті “не представляє реальної суспільної небезпеки в силу своєї малозначності”!!!
Крім цього, на семінарі виступив фінський режисер кінодокументаліст Арто Халонен, фільм якого про сховані зв’язки провідних західних корпорацій із правлячим режимом Туркменістану був показаний у того ж дня у Будинку Кіно в рамках кінофестивалю.
Після доповідей відбулася дискусія, у якій до доповідачів приєдналися колишній посол Естонії в Росії й нинішній посол Естонії в Казахстані - Марина Кальюранд та автор даного коментарю. Учасники в залі теж поводилися дуже активно й задали багато цікавих питань.
Те, що права людини порушуються в середній Азії в масовому порядку - факт досить відомий. Мені б хотілося звернути Вашу увагу от на що. Від подібних порушень страждають всі, включаючи й досить численне російське населення даних республік. Більше того, росіянином на додаток доводиться страждати й від дискримінації по національній ознаці. При цьому, Росію це анітрошки не хвилює. Ви хоч раз чули, щоб Росія на державному рівні піднімала питання дискримінації російськомовного населення в даному регіоні? Як часто Росія піднімає дане питання в міжнародних організаціях? Хоч раз путінські телеканали заклопоталися цією проблемою? А росіяни тим часом біжать - біжать від нестерпного життя, найчастіше, кидаючи практично все. За роки після розпаду СРСР чисельність російського населення Туркменістану й Таджикистану (ну, там, хоч, громадянська війна була) скоротилася в 3 рази. Узбекистану - в 2,5 рази. У, донедавна відносно ліберальному, Киргизстані російське населення скоротилося в 2 рази й навіть, в ідеальному по поняттях російської влади Казахстані, - в 1.5 рази.
Зате російську владу дуже хвилює доля співвітчизників в Україні й країнах Балтії. Не проходить і дня щоб Росія галасливо де-небудь не заявила про утиски російськомовного населення в цьому регіоні. Певно, там росіянам живеться гірше за все. Правда, з незрозумілої причини, у масовому порядку ніхто із цих країн не їде. Навіщо далеко ходити? Буквально пару днів назад, у ході засідання Ради міністрів закордонних справ держав-учасників ОБСЄ в Хельсінкі, Сергій Лавров у черговий раз заявив, що в Україні погіршилася ситуація з дотриманням прав росіян. Мені дуже цікаво, чому пан Лавров не потурбується становищем росіян у Туркменістані, де їх змушували вибирати між російським і туркменським громадянством і, що вибрали російське, - просто викидали з домів? Або чому йому не потурбуватися долею шістьох російських громадян, серед яких був відомий журналіст Борис Шихмурадов, яких по надуманому обвинуваченні в замаху на життя Туркменбаши Ніязова кинули у в’язницю. Уже й Туркменбаши те ні, а про долю цих людей дотепер толком нічого не відомо. І що з ними ніхто не знає. До речі, по тому ж обвинуваченню заарештували шістьох турків і американця, по іронії долі, російського походження. Проте - США й Туреччина своїх громадян витягли.
Вся справа в тому, що пану Лаврову, та й всьому російському урядові, втім, як і президентові, все це не цікаво. Доля співвітчизників їх зовсім не цікавить. Росіян за кордоном використовують тільки як інструмент політичних маніпуляцій і тиску на неугодні країни. Тільки в цій якості вони й потрібні історичній Батьківщині. Ще одним підтвердженням цієї тези служить скорочення російського транзиту через Естонію, після перенесення бронзового солдата. Що в російському уряді не знали, що в цій галузі задіяно в основному російськомовне населення й санкції вдарять у першу чергу по ньому? Знали, звичайно. Але кого доля конкретної російської людини хвилює?
Ну, а про те як росіяни насправді живуть в Україні й наскільки це відрізняється від того, що нам малює російська пропаганда, я нічого говорити пану Лаврову не буду. Дозволю собі довести думку українського журналіста російського походження Генадія Рибченкова:
«Раніше в моєму паспорті було записано, що я - росіянин. Таким і є. Живу в невеликому обласному центрі в самому центрі країни Україна. Люблю дивитися російські телеканали, де цікаво розповідають, як мене пригноблюють за мовною ознакою. Дуже пізнавально. Так би я й не відав про це, працюючи заступником головного редактора провідної обласної газети. Російськомовної».