Оглянись назад… І дивись уперед!
подруга Інна, Кіровоград
Історія завжди страждала від суб’єктивізму та неправильного розуміння деяких фактів. Хоч вона і промовиста, але не має здатності до одного: владною рукою поставити все на свої місця, голосно продиктувати правильність фактів і закреслити назавжди наклепи і помилки.
Восени 1930 pоку польська окупаційна влада оголошує справжню війну українському населенню Галичини. Методами масового теpоpу вона вирішила повністю залякати український національний опір. Ця нова політика Польщі на західноукраїнських землях офіційно лицемірно була названа “пацифікацією” – “замиренням”. Так окупант хотів приховати свою руїнницьку і злочинну політику пеpед світом.
Для каральних акцій в Галичині, в зоні найактивнішого проведення саботажів – по лінії Львів-Теpнопіль, були організовані збройні загони поліції та ескадрон кавалерії польської армії. Також активну участь брали “стшельци”. Їхнім завданням було пройти по тих селах, де, за повідомленням місцевих поліційних агентів, нуртувало українське свідоме і культурне життя. В умовах широкого наступу потерпіли і села та люди, які зовсім не були задіяні в якихось акціях ОУН. У результаті польська влада, “заагітувала” собі ще нових борців і ненависників режиму.
Знаємо, що польські каральні загони оточували село, пильнували, щоб з нього ніхто не вийшов, а потім влаштовували загальну “ревізію”, тобто нищення культурних і матеріальних надбань українських селян. Плюндрували читальні “Просвіти”, кооперативні крамниці з метою до основ зруйнувати соціально-культурну інфpастpуктуpу села, залякати населення. Влаштовувалися масові екзекуції – покарання селян прилюдно нагаями. Били до нестями, коли людина падала, відливали водою і били далі. Все це проходило в садистських формах, під знущальні вигуки: “Hєх жиє Польска” (хай живе Польща). Часто траплялися смертельні випадки. Особливо терпіли сільські інтелігенти і свідомі селяни. В них режим бачив свого головного ворога.
Все це супроводжувалося масовим грабежем. Великі “контрибуції”, накладені на село, просто підpивали його економічно. Фактично українські села були віддані на pозкpадання під наглядом поліції різним злочинним елементам.
Ці страшні події полякам не вдалося приховати. Провід ОУН доклав всіх зусиль, щоб про це дізнався світ. Пpес-бюpо ОУН в Женеві, Берліні, Лондоні, Брюсселі видавали повідомлення про “пацифікацію” різними мовами. Невдовзі про “пацифікацію” заговорила європейська і американська преса, яка гнівно засудила цю політику Польщі. Також Провід ОУН організував акції протесту по тих містах і країнах, де проживала українська еміграція. А в листопаді 1930 p. до Ліги Націй був поданий меморандум. У міністерства закордонних справ європейських країн подані нота, меморандум і супровідний лист. В цих документах з’ясовувалася суть української справи в міжнародній політиці. Підкреслювалося неможливість дальшого ганебного панування Польщі на землях України, потреба тиску на польський уряд з метою примусити його відшкодувати населенню результати “пацифікації”, були наполягання на крайній потребі сприяти створенню Української Держави, так як Польща не в змозі нормально контролювати свої політичні дії, що надалі призведе до катастрофи. Також у меморандумі з’ясовувалася українська проблема глобально: обгpунтовувалося геополітичне, економічне і стратегічне значення Самостійної Української Держави, як фактора рівноваги в Європі і заборола проти агресивної Москви.
І от, коли справа пішла успішно, коли Ліга Націй призначила Спеціальну комісію для розгляду політики Польщі і мав розпочатися тиск на неї, демократи знов зрадили українські інтереси. Представники УHДО у цей китичний момент пішли на перемови з польською владою, яка обіцяла їм певні полегшення культурно-економічного плану за те, щоб вони відкликали скарги до Ліги Націй. “За шмат гнилої ковбаси” демократи, зрозуміло, зрадили свій народ і розпочали довгі пеpеговоpи-випpошування з урядом. Польща відразу представила це як “порозуміння” між поляками і українцями і через якийсь час зуміла добитися припинення справи проти неї.
Малі діла малих людей волають завжди… …За дрібними подачками наші демократичні політики ніколи не могли добачити високої ідеї повноцінної української свободи і незалежності. Просити, вичікувати сприятливих обставин, задовольнятися найменшим, поступатися чимось значним заради найпринизливішого – ось була їх тактика.
У той же час ОУН, яка і далі стояла на позиціях непримиренності, організовує цілий ряд відплатних актів. У них гинуть найзавзятіші місцеві “натхненники” погромів “пацифікації”, польські колоністи, “стшельци”, поміщики. Вершиною цієї серії атентатів стало вбивство коменданта поліції в Гаях біля Львова В. Довчика, який особливо відзначався під час катувань селян.
…ОУН продовжує нарощувати свою бойову активність. Її мета одна – підтримувати напруження боротьби в українському суспільстві згідно концепції перманентної революції.
Роман Шухевич – “Дзвін”, або ще, популярно, “Шух”, розгортає і проводить ряд акцій, використовуючи наробок попереднього бойового референта Крайової Екзекутиви – З. Коссака. В один день – 31 липня 1931 р.– за його завданням здійснюється два успішні “екси” – напади на пошті: під Бірчою коло Перемишля і під Печеніжином біля Коломиї. Їх виконали перемиська і коломийська бойові п’ятки ОУH.
Сила п’ятірки
Ще раніше в Дрогобичі З. Коссаком була організована надзвичайно дієва і оперативна “п’ятірка”, в яку входили: студент Л. Крисько – “Кріс”, студент М. Гнатів – “Залізняк”, робітники Д. Данилишин і В. Білас та “Оса”. Вона була надійно законспірована, її члени, проживаючи в різних містах і селах Дрогобиччини таємно збиралися лише для проведення акцій. Саме їй належать бездоганно виконані напади і заволодіння коштами в “Банку Людовому” в Бориславі 31 липня 1931 р. і на пошту в Трускавці 8 серпня 1931 р., а також вбивство поліційного агента Я. Букси 24 серпня того ж року в Трускавці.
Найбільш відомим, таким, що примусив захвилюватися всю громадськість Польщі, терористичним актом цієї “п’ятірки” стало вбивство визначного польського політичного діяча, посла до сейму Тадеуша Голувка. Це був надзвичайно хитрий, віртуозний дипломат, зверху ніби “українофіл”, а насправді запеклий шовініст. Його стратегією було заспокоювати керівників українських партій і рухів щедрими обіцянками і медовими словами, відволікати від основного. Саме йому належить дипломатична перемога над нашими висловухими демократичними політиками з УHДО у справі “пацифікації”. Це йому вдалося задурманити їх, а потім обвести навколо пальця, ні в чому не поступившись перед українством. Все це добре розуміли крайові провідники ОУH, але цього ніяк не могла зрозуміти наївна українська демократична і соціалістична громадськість, яка після вбивства Т. Голувка зняла страшенний галас довкола “жорстоких дій націоналістів”.
Цю акцію виконали трускавчани В. Білас і Д. Данилишин 29 серпня 1931 р. в пансіонаті Трускавця, де відпочивав посол. Всі термінові пошуки поліції не дали ніяких результатів. Після атентату його виконавці безслідно щезли. Загалом керував ними і розробив план Р. Шухевич – бойовий референт ОУН. З огляду на поспішність, через можливість скорого від’їзду Т. Голувка з Трускавця, навіть не змогли повідомити Провід за кордоном. Проте, довідавшись про мету і результат атентату трохи пізніше, Є. Коновалець відразу апробував його і офіційно повідомив, що це була акція ОУН.
Всі ті успішні акції, після яких як у воду зникали сліди виконавців, безумовно піднесли авторитет ОУН, примусили насторожено рахуватися з нею польську владу. Все це активізувало народ на найрізноманітніші види боротьби і спротиву ворогові. Так, протягом 1931–1932 рр. по Західній Україні було проведено понад 100 арештів і судових процесів (і то за неповними даними) над українцями – учасниками акцій протесту і боротьби. А це нові сотні патріотів, їх сім’ї, які включаються в активний опір окупантові…
Як бачимо, ніхто не опускав рук і поняття «незалежна Україна» жило у душах і серцях кожного. І словом, і ділом ми доводили, що сила в єдності, що сила в українськості! І оглядатись нині слід тільки для того, щоб не робити помилок у майбутньому!