Як протопресвітер Пауль Ехінґер спекулює старовинними іконами

Журналістське розслідування

Опубліковано в форумі “Філософія, релігія, духовність” сайту “Майдан”

Про те, як протопресвітер Пауль Ехінґер спекулює старовинними іконами, прикриваючи ці оборудки своєю посадою та іменем Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дане журналістське розслідування базується на реальних документах. В розслідуванні йдеться про недобросовісну комерційну діяльність протопресвітера Пауля Ехінґера, який обіймає зараз посаду декана Німецького деканату Української Православної Церкви Київського Патріархату і зловживає своєю посадою та іменем УПЦ КП з метою систематичної спекуляції в Західній Європі старовинними іконами, що їх невідомо якими шляхами завозять туди зі Східної Європи.

Спочатку познайомимося з цією фігурою, для чого зазирнемо в її непривабну історію.

Витяг з листа німецького священика отця Йоганнеса (німецькою мовою з відповідним перекладом):

Переклад:

Панові Прелату ХХХХХХ (Секретаріат) Будівля “Ербахер Гоф” Вул. Ґребенштрассе 24-26 Поштовий індекс 55116, місто Майнц

21.10.1997 р.

Стосовно: Запланованої в будівля “Ербахер Гоф” виставки ікон “Української Православної Церкви” під керівництвом “Генерального вікарія” Ехінґера на користь дітям Чорнобиля

Вельмишановний пане прелате ХХХХХХ !

Перед тим, як написати Вам цього листа, я мав телефонну розмову з однією панією з Вашого офісу. Оскільки ми разом з Вами дуже успішно провели наш попередній захід, я мав намір домовитися про наступний термін і, таким чином, зовсім випадково дізнався, що до Вас обманним шляхом прокрався тепер пан Ехінґер.

Пан Ехінґер залишив нам погані і болючі спогади про себе. Тому ми розуміємо підґрунтя його звернення до Вас. І щоб застерегти єпархію в місті Майнці від скандалу, я викладаю в цьому листі найважливіше з того, що ми пережили через пана Ехінґера, і доводжу це документами, які додаються.

В світському житті Ехінґер був поштовим службовцем, а паралельно тому – священиком під юрисдикцією Московського Патріархату з представництвом в місті Дюссельдорфі під керівництвом архієпископа ХХХХХХ. Декілька років поспіль він збирав матеріали на свого єпископа і сподівався, що йому вдасться дискредитувати його в очах Московського Патріархату, а потім самому стати єпископом. Ці сподівання зовсім не були нереальними, оскільки в часи Залізної Завіси в ФРН було не так уже й багато людей, які підходили б на посаду єпископа, перш за все за політичними мірками.

Однак намір Ехінґера не вдався, і йому довелося залишити Патріархат. Тоді він пішов до “конкурента” – до так званої Російської Церкви за Кордоном і отримав там посаду священика російської церкви в місті Бад Емс.

Протягом недовгого часу Ехінґер поплюндрував касу цієї невеликої парафії, яка потім розпалась. А оскільки він ще й подав фальшиві дані про свою особу і приховав, що він кинув свою законну дружину та свого сина і вже протягом декількох років живе в незареєстрованому шлюбі з однією на той час активною комуністкою (Комуністична Партія Німеччини / Видавництво “Інзель” в місті Дюссельдорфі) та має з нею спільну дитину, то його виключили також і з Церкви за Кордоном та ще й позбавили сану священика.

Цю даму звали Доріс ХХХХХХ. Цілком можливо, що на сьогоднішній день він вже одружений з нею через ЗАГС.

Оскільки для Ехінґера не залишалося більше ніякої церкви, яку ще можна було б плюндрувати, а пані ХХХХХХ втратила її субсидійовану роботу внаслідок розпаду Радянського Союзу та зникнення НДР, то вона відкрила в місті Нойссі галерею з продажу ікон під назвою MAISON RUSSE. Ехінґер зайнявся організацією пересувних виставок-продажів ікон, на яких він виступав в ролі російського протоієрея і пропагував, що виручені гроші нібито цілком і повністю йдуть на користь дітям Чорнобиля. Пані ж ХХХХХХ залишалася при цьому в тіні і лише виставляла рахунки.

Коли у свій час архієпископ ХХХХХХ висунув в суді міста Дюссельдорфа позов проти Ехінґера і звинуватив його у незаконному використанні священицького титулу, суд частково задовольнив його позов, тож відтоді Ехінґер офіційно втратив право називатися священиком РОСІЙСЬКОЇ церкви.

Додатки Священик отець Йоганне

Отже, ще тоді, добрих десять років тому, пан Ехінґер професійно займався в Німеччині бізнесом з продажу ікон, видаючи себе за російського священика, який нібито безкорисливо опікується долею дітей Чорнобиля. Та з плином часу в Німеччині його вже всі розкусили. З двох російських церков його повиганяли. Так само й з товариства по допомозі дітям Чорнобиля. Це зрозуміло. Ну, а якими ж справами він займається зараз? Практично тими самими. По суті не змінилося нічого. Дещо змінилося лише по формі: замість торгувати власне в Німеччині пан Ехінґер тепер освоює німецькомовні країни “близького зарубіжжя”, зокрема Австрію; подобу “російського” він тепер змінив на образ “українського” священика, а замість “дітей Чорнобиля” пан Ехінґер тепер облагодіє Львівсько-Сокальську єпархію (див. нижче).

Витяг з розміщеної в Інтернеті рекламної об’яви пана Ехінґераbr (німецькою мовою з відповідним перекладом):

Виставка: Старовинні російські ікони 15-20 століть.

На виставці представлено 120 старовинних російських ікон 15-20 століть.

“При цьому виручка від цієї бенефіс-виставки йде виключно на підтримку філантропічної діяльності церкви в Україні, зокрема – на пряму підтримку Львівсько-Сокальської єпархії, її Духовної Академії, семінарії та їхніх пунктів соціальної орієнтації” – пише протопресвітер Пауль Ехінґер з міста Нойсса в Німеччині.

Відкриття: 16 травня 2008 р. о 10 год. в залі Steinerner Saal, Stift Rein.

Організатор: священик Пауль Ехінґер, Українська Православна Церква – Патріархат Київ, вул. Штефанусштрассе 4, поштовий індекс D-41472, місто Нойсс.

Години роботи виставки: субота 17.05, неділя 18.05, понеділок 19.05, вівторок 20.05, середа 21.05, четвер 22.05 та п’ятниця 23.05.

Додаткова інформація за адресою: info@stift-rein.at

Кому ж насправді належить ця дійсно цінна колекція ікон? Хто той казковий багатій, що є в змозі віддати на філантропічні цілі усю-всеньку виручку від шикарної бенефіс-виставки? Може, цим добродієм є сам пан Ехінґер як приватна особа? Малоймовірно, оскільки пан Ехінґер живе “усього лише” на скромну пенсію дочасного пенсіонера. Може, це кероване ним та його дружиною панією Доріс Ехінґер приватноправове товариство під назвою “Українська Православна Церква. Київський Патріархат. Німецький деканат. Зареєстроване товариство”, внесене в реєстр товариств при суді першої інстанції в німецькому місті Нойссі за номером VR 1702? Також навряд чи, бо це товариство не має скільки-небудь суттєвих надходжень, оскільки воно нічого не продукує і, згідно його статуту, не збирає навіть річних внесків (?!). То, може, ці ікони привезені просто напряму з лавки по продажу ікон, яку тримає при своїй садибі в місті Нойссі пані Доріс? Це здається правдоподібним, якби не та дивна обставина, що домашня іконна лавка пані Ехінґер жодним словом не була згадана в інтернетівській рекламній об’яві про бенефіс-виставку дорогих ікон, виручка від продажу яких опрацьована організатором цього заходу, тобто її чоловіком паном Ехінґером. Вельми цікава тема для такої собі комісії з питань церковної етики і водночас дуже повчальна задачка для німецької податкової інспекції! А може і не лише тільки німецької? Бо, як сказано в об’яві, виручка від цієї бенефіс-виставки йде виключно на підтримку філантропічної діяльності церкви в Україні. Привертає увагу вжите тут категоричне слово виключно.

І останнє. В усіх православних країнах вже давно вважається злочином вивозити на Захід і продавати там за безцінь культурні та мистецькі цінності, якими є фактично безцінні старовинні ікони, що врешті-решт потрапляють до рук різного роду випадкових покупців – невіруючих, ласих до предметів мистецтва або охочих надійно вкласти кудись свої капітали. Всюди на Сході реставруються старі й будуються нові церкви, але старовинні, безцінні святі ікони, які там конче потрібні, одна за одною зникають і потім спускаються по дешевці безсовісними торгашами на Заході. Шкода і ганьба.

Марічка Скрипалів, Ґлєб Лаптєв, Фаїна Ціперович, Удо Цвібель