Путін - forever!
Евген ЦИБУЛЕНКО Професор Зав. Кафедрою Міжнародного і Порівняльного Права Міжнародного Університету Audentes ТТУ Таллінн, Естонія
Наслідки катастроф необхідно ліквідовувати - так вважають багато людей. Дозволю собі припустити, що Володимир Путін не є в цьому сенсі виключенням. Якщо ж врахувати той факт, що на думку Володимира Володимировича, найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття став розвал СРСР, то стає зрозуміло, чому після вступу на пост президента Російської Федерації, наш «герой» став так завзято відновлювати імперію, що звалилася.
При цьому треба віддати Путіну належне - на цьому шляху він досяг немалих успіхів. Останніми роками Росія почала до деталей бути схожим на СРСР. Спершу в корвнь була ліквідована свобода слова - всі основні засоби масової інформації (в першу чергу телебачення) перейшли під контроль владних структур. Непокірні журналісти були або відправлені до почесного посилання, як це відбулося, наприклад, з Леонідом Парфеновим, або були просто убиті, і Ганна Політковcкая є далеко не єдиною в цьому списку. Треба відзначити, що Росія входить в трійку найнебезпечніших для журналістів країн разом з Іраком і Колумбією. В більшості випадків ні вбивць, ні замовників вбивств не знаходять. Точна кількість загиблих в Російській Федерації журналістів не відома, проте, в 2007 році в статистиці Спілки журналістів Росії значилося 215 прізвищ.
У свою чергу, підконтрольні Путіну канали вмить відновили войовничу риторику і пригадали хто є головним ворогом Росії. Зрозуміло, такими є «агресивний блок НАТО», а також, постійно демонструючий «звіриний оскал імперіалізму», дядечко Сем. Зате, товариш Сталін знову став героєм. Тепер в російських школах учать, що «Сталин действовал в конкретно-исторической ситуации, действовал (как управленец) вполне рационально».
Далі більше - в країні була фактично відновлена однопартійна система. Те, що партію назвали «Єдина Росія», а не КПРС - ніякої ролі не грає. Важливе те, що Путін має у Верховній Раді, даруйте, в Державній Думі абсолютно підконтрольну (вибачите за тавтологію) абсолютну більшість. Те ж саме відбулося і у верхній палаті російського парламенту - Раді Федерації. Як відомо, після приходу Путіна до влади туди вже не обирають, а призначають. Іншими словами, парламент, як і в СРСР, з органу представницької влади перетворився на кишеньковий про-кремльовський театр.
Потім взялися за націоналізацію підприємств. Звичайно, не так швидко, як в 1917 році. Народ вважали за краще переконувати «добрим словом». Ходорковський, правда, на відміну від багатьох олігархів, виявився не дуже тямущим - ну і де він? - скажіть спасибі, що не розстріляли, як ворога народу.
Позамежні ціни на нафту дозволили почати і нову гонку озброєнь. Правда, тут не все так просто. При всьому своєму грізному зовнішньому вигляді, практично все озброєння російської армії було створене ще в радянські часи і в абсолютній більшості випадків повністю застаріло. В світі це чудово розуміють, так що вся ця гра м’язами більше є схожою на шоу для внутрішнього споживання. Найсмішнішими і безглуздішими виглядають спроби шантажу Європи Ескандерами. Виявляється, Росії не до душі американська система ПРО в Європі - проти Росії вона, виявляється, направлена. Парадокс ситуації полягає в тому, що десять пускових противоракетних установок в Польщі ні за яких обставин не зможуть зупинити ракетний напад з боку Росії. Це знають всі і Росія зокрема, про що представники РФ неодноразово офіційно заявляли. Тепер питання - якщо система зупинити напад з боку Росії не може, то як вона може бути антиросійською? Чи для краси американський уряд витрачає мільярди доларів платників податків? У Російському агітпропі хоч би визначилися як брехати, а то виглядає якось несерйозно. Є ще одна проблема. ВВП Росії (а ВВП - це не тільки В.В. Путін, але і валовий внутрішній продукт) це всього лише 3% світової економіки, та і той на 70% - це експорт енергоносіїв. Для порівняння - ЄС це близько 23%, США - близько 21%. З таким ВВП на роль супердержави претендувати якось навіть смішно. Прямо, як в тому анекдоті радянських часів про «догнать и обогнать Америку» - «заплатки будет видно».
Зате завдання збирача імперських земель почали виконувати достатньо успішно - частина незалежної Грузії вже de facto увійшла до нової Путінської імперії. До меж, колишнього СРСР ще, звичайно, далеко, але поки ЄС і «агресори» з НАТО лічать гав, російські паспорти в сусідських (через непорозуміння) державах роздаються достатньо активно. Отже, дуже скоро буде де і кого «захищати».
Одним словом, все йшло у Путіна добре, та ось невдача - термін президентства закінчився. До СРСР, далебі, можна було і довічно в генсеках ходити. Але «нет крепостей, которые бы большевики не брали». На пост президента призначили кишенькового Мєдвєдєва, який з радістю запропонував збільшити для наступного президента (вгадайте, яка буде у нього прізвище) термін правління до 6 років. Два терміни - це вже 12 років. Потім Путін ще що-небудь придумає. На сьогодні інтрига полягає тільки в тому - чи досидить Мєдвєдєв в кріслі президента свій термін або піде у відставку достроково. То, з якою швидкістю законопроект провели через Гос. Думу дає можливість припустити, що, таки, піде. Хоча, втім, яка різниця - хто в Росії реальний господар і так знають всі.
А закінчити сьогодні свій коментар я хочу не самим традиційним способом - я приведу вам невеликий, але дуже ємкий віршик, який написав український поет Артем Сенчило. Написав він його більш ніж 15 років тому, але, мені здається, він дуже добре відображає те, що відбувається сьогодні.
“Эксперимент Грядущего начала Объединил течение времен Империя из праха вновь восстала - И к ней пошли народы на поклон.
Огонь и меч вносили коррективы – И результат таков (и в этом соль): Здесь, как в раю, не видно перспективы, “Но, как в аду, здесь бесконечна боль.”