Окупація вітчизняного інформаційного простору та заходи з протидії їй
Дмитро МІЧУДА, член Київської міської організації ОУН
Як відомо, інформаційний простір України є окупованим: частково іноземними ЗМІ (як російськими, так і західними), але більшою мірою – нібито рідними, проте, промосковськими за ідеологією і світоглядом (а їхні власники – головно, російськомовні євреї). Не виняток – його спортивний сектор. Автор цих рядків – футбольний оглядач Інтернет-сайту, тож, не з чуток знає про те, як висвітлюють різноманітні змагання відповідні газети й журнали, радіостанції та телеканали. Зокрема, в ефірі „Мегаспорту”, УТ-1, „Ера-FM” неодноразово лунали заклики вболівати за клуби й збірну сусідньої країни; коментатори, порушуючи стандарти неупереджености, на всю державу зізнавались у симпатіях до цих колективів (особливо „відзначились” О.Тингаєв, І.Циганик, В.Щербачов, М.Герасименко, С.Дерепа), активно пропагуючи необхідність підтримки „братів-слов’ян”. Обурює й те, що цьогоріч улітку більшість репортерів спокійно, якщо не схвально, поставились до ганебного факту встановлення на території одного з кримських пансіонатів монумента керманичеві національної команди Росії.
З іншого боку, не менш загрозливою для нашої нації є тенденція долучення до українського контексту чужинців: маю на увазі, по-перше, гасла на зразок „Тримайте кулаки за …!” (команди, перенасичені іноземцями: „Металіст”, „Динамо”, „Шахтар”, донецький „Металург”); по-друге, всіляке вихваляння легіонерів із чемпіонату України, яке стосується їхніх виступів за свої збірні („Український футбол” уже виділяє жирним шрифтом прізвища таких гравців у протоколах поєдинків).
Бачу два варіанти розв’язання проблеми. Революційний полягає в наведенні ладу в футбольному господарстві (усуненні неукраїнських і кримінальних олігархів від влади загалом і на рівні окремих клубів; запровадженні дуже жорсткого обмеження кількості закордонних спортсменів як у заявці, так і тих, що можуть перебувати на полі одночасно), але це слід робити напрочуд продумано, аби уникнути санкцій з боку ФІФА та УЄФА через втручання посадовців у спортивні справи. І консервативний: згідно з ним, футбол залишається під контролем кланів, однак, держава має чітку позицію щодо них, себто офіційно засуджує деукраїнізацію команд і не бере участі в будь-яких урочистостях, організованих цими скоробагатьками (як-от фінал Кубка України, коли трофей переможцям вручає Президент). А Нацрада з питань телебачення і радіомовлення здійснює моніторинг передач і оприлюднює регулярні „рейтинги пошани і ганьби”, де показує чисельність згадувань у позитивному ракурсі, відповідно, справді українських і непатріотичних клубів.
І за обох можливих сценаріїв слід домогтися включення до штатного розкладу всіх спортивних товариств і установ, де наявний високий ступінь русифікації, викладача української мови – вже набридло слухати чужомовні інтерв’ю наших гравців і тренерів!
Нам, націоналістам, варто розпочати збір коштів на створення власного „Патріотичного радіо”, аби в його ефірі доносити до співвітчизників свою ідеологію, зокрема, й у спортивній царині. ОУН може й повинна очолити цей процес!