Про проблеми «теж-націоналістів» та перспективи відродження націоналістичного руху
Хорунжий Філософ, м. Полтава
ПРО ПРОБЛЕМИ «ТЕЖ-НАЦІОНАЛІСТІВ» ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ
Імпрезіонізм – одна з визначаючих рис сучасної української політики, адже саме завдяки їй у нашій державі зберігається режим внутрішньої окупації і політики грають свою театральну роль, народ дивиться на ту трагікомедію й час від часу то плескає в долоні, то легенько обурюється, а в цей час за кулісами явні вороги України радіють, оскільки в черговий раз їм вдалося обдурити народ й відволікти його від боротьби за створення власної національної держави.
Всю суть цього потворного явища нашої політики розкрив сл.п. Провідник Василь Іванишин: «Імпрезіонізм … - надзвичайно поширена в українському громадському і політичному житті практика, суть якої полягає в тому, щоб
виявлення, осмислення і розв’язання будь-якої проблеми підміняти святкуванням;
не бути кимось, а видавати себе за такого;
не діяти, а робити враження, створювати ілюзію діяльності;
формувати громадську думку за допомогою імпрезіоністів» («Жерці імпрези», 2003).
На жаль, вірусом імпрезіонізму вражений весь український політикум, в тому числі й так званий національно-державницький табір. Не є виняток і «теж-націоналісти». Дуже часто партії та громадські організації, які декларують себе націоналістичними, поводяться як звичайні політикани. Візьмемо, наприклад, відзначення річниці створення УПА або антикомуністичні акції 7 листопада. Замість того, щоб зібратись гуртом та провчити червоних та інших проросійських виродків наші «теж-націоналісти» дбають лише про те, як би себе «пропіарити»: зробити масовку, взяти якомога більше прапорів (по 5 прапорів на 3 людини) і т.д. І навіщо все це? Щоб поширити ідеї українського націоналізму? Та де там… Щоб створити ілюзію власної значимості і потім продатися за якомога вищу ціну.
І річ не тільки в імпрезіонізмі. Ті , хто зараз зачисляють себе до націоналістичного руху, просто не розуміють змісту поняття «націоналіст». Тому часто спостерігається не тільки імпрезіонізм, а й різного роду збочені ідейки, опортунізм, угодовство, дії, що не тільки дискредитують націоналістичний рух, а й взагалі шкодять інтересам української нації. Що є цьому причиною? Можливо те , що «теж-націоналісти» опинились в націоналістичному русі випадково, а не шляхом селекції і добору. У всякому разі вони не володіють тими рисами, якими має володіти національна еліта – не є вони людьми мужніми, мудрими та шляхетними. Тому ми й не маємо сильного націоналістичного руху. Змішалося грішне й праведне, чорне й біле, холодне й гаряче – залишилося тільки літепле. «Націоналісти» займаються проблемами інтеграції до ЄС та НАТО, бідкаються , що в Україні немає демократії, плачуть, обурюються… Але не борються! Не борються за Українську Державу, як того вимагає перша точка Декалогу (для виправдання вони придумали формулу, що Українська Держава вже здобута, от тільки її потрібно «наповнити українським змістом»).
До написання цієї статті мене спонукала нещодавня розмова із членом однієї націоналістичної організації. Безумовно той чоловік є патріотом, багато чого зробив і робить для України, але назвати його націоналістом досить важко. Власне окремі моменти моєї з ним розмови дуже добре ілюструють проблеми наших «теж-націоналістів».
Зустрічався я з шановним паном, щоб обговорити проведення мітингу на підтримку Грузії.
Бесіда розпочалася зі скарги мого співрозмовника на якогось чиновника обласного рівня. Останній не хотів виділяти кошти на купівлю фотовиставки про історію УПА. Обурення певною мірою справедливе. Більше того: пан «теж-націоналіст» міг би попросити у «Тризуба» провести з чиновником виключно інтелектуальну «роз’яснювальну роботу». Думаю, наші спільні зусилля дали б результат. Але! Про яку «роз’яснювальну роботу» може йти мова, коли наш пан «теж-націоналіст» і той чиновник, якщо й не зроблені з одного тіста, то точно бовтаються в одному й тому самому багні, назва якому – політиканство. І ще одне. Дещо дивує та величезна увага, яка звертається на питання світлин УПА: буде фотовиставка – буде Україна, не буде фотовиставки – не буде України…
Звісно, доносити до людей історичну правду дуже потрібно, особливо тут, на Наддніпрянщині, де ворог серйозно попрацював над викривленням історичної пам’яті народу. Проте не можна зациклюватись на минулому й забувати про сьогодення й майбутнє. Якщо виділяти тисячі гривень на глорифікацію боротьби ОУН-УПА і при цьому подавати ту героїчну епоху ізольовано в часі від дня теперішнього, не доводити людям, що боротьба за УССД триває, не закликаючи їх до цієї боротьби – то наслідки такої пропаганди будуть мізерними. Власне тут ми зіштовхнулись із дуже важливою рисою наших «теж-націоналістів»: всі вони репрезентують себе спадкоємцями слави, а не справи (боротьби) ОУН-УПА. Звідси й походить вище згадуваний імпрезіонізм.
Але повернемось до нашої розмови. Обговорюючи план проведення мітингу, мій співрозмовник сказав, що потрібно сформувати мету мітингу і написати заяву. Що тут думати? Мета зрозуміла: морально підтримати грузинський народ, який зі зброєю в руках бореться з нашим спільним ворогом – імперською Москвою. Але ні: «Потрібно насамперед підтримати позицію нашого Президента». Овва! Приїхали… Ні, звичайно певний позитив у діях Ющенка є: він відносно сміливо (як для нього) виступив на підтримку Грузії, толерантно і політкоретно засудив дії Росії, а ще певною мірою «потривожив» москальський ЧФ. але зробив він усе це ні в якому разі не як націоналіст, а як звичайнісінький ліберал-демократ, при цьому зачарований Заходом (а якщо точніше, то не тільки зачарований, але й напряму залежний від нього).
Але це ще не все. На думку «теж-націоналіста», потрібно підтримати позицію Президента не тільки щодо Грузії, а й щодо НАТО. Для мене як для націоналіста очевидним є те, що прогрузинські акції мають насамперед антимосковське (антиімперське) спрямування. А як можна заперечувати російський імперіалізм, будучи апологетом імперіалізму західного (в першу чергу американського), інструментом якого і являється НАТО. Не треба забувати, що в період Другої світової багато було тих, хто орієнтувався на Захід – чи то на націонал-соціалістичну Німеччину, чи на західні демократії. Але важко собі уявити, що б було з українською нацією, якби не було С.Бандери, який говорив, що орієнтуватись потрібно насамперед на власні сили. Не було б створено легендарної УПА, не було б однієї з найгероїчніших сторінок нашої історії, не була б врятована Честь Нації.
Опонент закидав мені, що Україна не може розраховувати на власні сили, що маємо занадто слабку армію і є занадто бідними, щоб зробити її сильнішою (така собі «теж-націоналістична» західна віра у власну націю). Так, Україна бідна… Особливо бідні наші олігархи… А уявімо собі, що ми взяли за одне місце кількох червоненків, порошенків, пінчуків чи ахметових і добре притиснули. Думаю, отриманих («вичавлених») коштів вистачило б, щоб суттєво підняти обороноздатність держави. «Теж-націоналіст» знову не поділив моєї думки. При цьому він посилався на… А на кого б ви думали? Може, Шевченка, Донцова або Бандеру? Якщо так, то ви глибоко помиляєтесь. На приклад США. Живе собі в Америці Білл Гейтс, і ніхто його собі не чіпає, не хапає його за «ТЕ САМЕ МІСЦЕ» й не тисне… Залізна аргументація!.. А який відсоток ВВП (в тому числі й прибутків корпорації «Microsoft») Штати витрачають на збройні сили? Та мова не про це. Просто наші «теж-націоналісти» забувають, що метою українського націоналістичного руху є світ без імперій, а не світ, в якому правлять кілька імперських центрів та транснаціональних корпорацій, а метою N1 – є національна Українська Держава. А для національної держави неприродним є той факт, що серед її громадян немає природного представника титульної нації. Усе це для «теж-націоналістів» не аргументи: українці не тільки не мають права «брати за ТЕ Ж САМЕ МІСЦЕ» неукраїнців, які на їхньому (українському) поті й крові нажили капітали – українці не можуть цього зробити фізично, адже вони такі слабенькі… (цікаво, чи слабенькими були українці доби Хмельниччини, Гайдамаччини, національно-визвольної боротьби 1917-1920 років?).
Отже, робимо маленький висновок. Стати сильною військово-політичною потугою і захистити себе сама Україна не може, а слабенькі українці не можуть усунути режим національного і соціального гноблення й побудувати Українську Державу. Ось де виявляється націоналістична, чи то пак «теж-націоналістична» позиція…
Звісно, до цього всього можна підходити з гумором, бо це дійсно смішно. Проте смішно, але не весело. Ми бачимо повне безвір’я – відсутність віри у себе, у власні сили, у сили своєї нації, та й в решті-решт в Бога та його Допомогу.
Я окреслив тільки деякі виразні моменти нашої розмови, на основі яких ми можемо говорити про найбільш характерні для наших «теж-націоналістів» хронічні захворювання. В процесі бесіди виникали й інші дискусії: про демократію (співрозмовник плутав форму правління – народовладдя – і імперіалістичну, по суті тоталітарну, ідеологію лібералізму), про християнство (як не дивно, ті єресі, які я почув від «теж-націоналіста» майже повністю співпадають із прикладами викривлених уявлень про вчення Христа і Його Церкви, наведеними у праці відомого науковця Петра Іванишина «Аберація християнства…»). Більш докладно на цих питаннях я зупинятися не буду. Але й на такій не дуже веселій ноті закінчувати теж не хочеться.
На щастя, в Україні є не тільки «теж-націоналісти». Свого часу «Тризуб» створювався як вузькофункціональна організація. Проте з часом на нашу Організацію випала величезна місія зберігати чистоту ідеології Українського Націоналізму. Що це – Боже Провидіння? Чому хлопці, які свої переконання не просто декларують, а показують їх на вишколах, під час вуличних акцій, під час націозахисних дій чи буденної рутини, не збочують з того шляху, який показують нам життя і творчість Т. Шевченка, М. Донцова, С. Бандери, чого не скажеш про кабінетних націоналістів. Може, справа в тому, що до «Тризуба» йдуть люди, які прагнуть не зиску, а боротьби, які живуть вірою і тому не розводять дискусій «організаційної демократії», а роблять конкретні справи, йдучи єдиноправильним шляхом?
Я не пророк і не можу стверджувати стовідсотково, проте для України та й для усього світу наступає час доленосних змін. Гасло «ВОЛЯ АБО СМЕРТЬ!» знову стає як ніколи актуальним. То буде час не імпрезіонізму та імпрезіоністів. То буде час боротьби. А ще – час, коли відділиться зерно від полови.
Україна в такій ситуації опиниться не вперше. В міжвоєнній Галичині було багато українських організацій, але ж де вони поділись, коли москалі перейшли Збруч? Було чимало партій, проте народ на шлях національно-визвольної боротьби підняла саме революційна ОУН.
На жаль, зараз українці не мають такого дієвого націоналістичного Ордену. Але ми маємо Біблію і «Кобзар». Ми маємо Християнство і Націоналізм. Ми маємо віру в найвищі ідеали ймення яким – Бог, Україна, Свобода. І маємо людей, які готові боротись за ті ідеали, вбивати і вмирати за них. Тому є всі підстави сподіватися відродження сильного націоналістичного руху, здобуття Української Самостійної Соборної Держави і знищення імперської Москви.
Тож вперед! Воля або смерть! Слава Україні!