Російська експансія Грузинської держави
подруга “Віра”, Харківщина
Російська експансія Грузинської держави, тема, яка останнім часом займає левову частку інформаційного простору, стала предметом активного обговорення в різноманітних колах українського суспільства. Дані події стали можливістю остаточно визначити, “хто є хто” як в політичній псевдоеліті, так і серед її хазяїв від великого бізнесу.
Звісно, що подібний потужний інформаційний привід, яким стала грузинська кампанія разом із імовірністю розгортання “українського сценарію”, що все чіткіше вимальовується на фоні об’єктивних реалій, мав усі шанси перетворитися на маніпулятор суспільною свідомістю. І ось преса в залежності від кольорової приналежності змагається за право нагодувати українця власними істинами.
Фактично маємо просту та не раз бачену вже модель: формула “Закордон нам допоможе”, цього разу зведена до ярмаркової агітації за вступ до НАТО, проти концепції відвертого москвофільства. Єдина відмінність полягає в тому, що суспільний резонанс набув значних розмірів і до суспільної дискусії долучилися навіть ті, хто традиційно лишав поза увагою політичні перипетії.
А тим часом конкретність намірів Кремля втілюється також в активній підготовчій кампанії, що ведеться в інформаційному полі. Телебачення та преса вважають своїм обов’язком донести до кожного росіянина ідею доцільності “визвольної” війни та невідворотності швидкої й безболісної перемоги, яку має забезпечити в тому числі і цілковита підтримка українського населення, що “стабільно голосує проти русофобських партій”.
За логікою московських агітаторів, опорою російської експансії мають стати східні та південні регіони України.
Харків - місто, якому нерідко приписують славу своєрідного форпосту московського шовінізму на східноукраїнських теренах. Подібний образ регіону нещадно експлуатується не лише російськими, а й вітчизняними ЗМІ. Оперуючи історичними штампами та граючи на контрастах, масмедіа дуже часто змагають не до об’єктивності, а лише до яскравої картинки та напруженого сюжету. Висвітлення подій, пов’язаних з воєнними діями на Кавказі, виключенням не стали, не зважаючи на те, що настрої, які панують в місті, є далекими від тієї холуйської відданості “старшому брату”, про яку так люблять говорити.
Недоукраїнська сутність Слобожанщини - міф, який доживає свої останні дні. Бо саме перед лицем реальної загрози, коли “утриматися” чи то “зайняти нейтральну позицію” не буде жодної можливості, соборність Української держави набуде реального змісту.