Ярослав Стецько: «Маклер без держави»
Святослав Липовецький
Ім’я Ярослава Стецька часто асоціюється із 30 червня 1941 року – днем, коли було оприлюднено Акт відновлення Української Держави. Або ж із постаттю його дружини – Ярослави Стецько, представницею української діаспори, яка вдало інтегрувалася в українське політичне життя 1990-х.
Втім, Ярослав Стецько, який у 1930-х роках був відомий як один із найталановитіших ідеологів українського націоналізму, уже з 1940-х став значним політичним діячем, який особисто приятелював із генералом Франко та Чан Кай Ші. З його думкою рахувалися генеральні секретарі НАТО та господарі Білого Дому.
Постать Ярослава Стецька стала відомою широкому загалу у 1936 році: тоді 24-літній Стецько опинився на лаві підсудних у так званому «Львівському процесі Степана Бандери та товаришів». На процесі судили весь крайовий провід Організації Українських Націоналістів (ОУН) і Стецько був наймолодшим серед підсудних.
Цікаво, що всім оунівцям інкримінували підготовку та здійснення ряду атентатів. А от Ярослава Стецька, студента філософії та права Краківського та Львівського університетів, прокурор обвинувачував у «затруєнні душ української суспільності». Це стосувалося й Володимира Яніва, який уже пізніше, після відбуття покарання, стане ректором Українського Вільного Університету (нині базується у Мюнхені) й одним із найвідоміших українських інтелектуалів діаспори.
У 1936 «отруювачі душ» отримали 5-літній термін ув’язнення, а уже в 1938 році Євген Коновалець покличе Стецька організовувати ІІ Великий Збір ОУН, який відбувся у 1939 році. Ще через два роки, 30 червня 1941 року, 29-літній Ярослав Стецько проголошуватиме Акт відновлення Української Держави й стане прем’єром невизнаного нацистами державного утворення.
Згодом він став в’язнем концтабору Заксенхаузен, в якому перебували політичні опоненти Третього Рейху з усієї Європи (наведемо кілька гучних імен: Степан Бандера, Яків Сталін, члени королівської родини Баварії, оунівці Омелян Антонович, Андрій Мельник, поет Олег Кандиба-Ольжич і головний командир польської Армії Крайової генерал Ровецький).
Згадуючи про доленосні віхи життя Стецька, неможливо упустити наступний випадок. На «Львівському судовому процесі», перед тюремним ув’язненням, 24-літній Стецько заявив – «я висував у своїй діяльності тезу, що Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкола якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів…». У той час це виглядало як нездійсненні мрії юного ідеаліста. Але вже через 10 років, у 1946-у, йому вдалось створити потужну міжнародну організацію – Антибільшовицький Блок Народів (АБН).
Його першими політичними союзниками були іспанський лідер Франсіско Франко та політичний діяч Китаю Чан Кай Ші. Зв’язки з останнім дозволили Ярославу Стецьку підписати з Китайською антикомуністичною лігою домовленість про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957-1960 рр.). А в 1970 році в Токіо було засновано «Світову антикомуністичну лігу», в якій Стецько був постійним членом керівного органу. З ініціативи Ярослава Стецька постала також Європейська Рада Свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. В часи «холодної війни» ця організація виконувала функцію такого собі «подразника» керівництва Радянського Союзу, через який різні держави протистояли СРСР.
Ярослав Стецько був не лише організатором, але й вдалим політтехнологом. Напередодні візиту голови Ради Міністрів СРСР Микити Хрущова до Стокгольма у 1963 році, Ярослав Стецько відвідав могилу Карла ХІІ, на яку поклав вінок із квітів. Відтак прес-конференція Хрущова перетворилась на брутальну тираду, в якій він критикував націоналістів.
Також під впливом Ярослава Стецька його близький друг – генеральний секретар НАТО Джон Гекет написав книгу «Третя світова війна», де змоделював ситуацію, що націоналісти опанували КДБ, здійснили переворот та розвалили СРСР.
Іншого разу прем’єр-міністр Туреччини офіційно запросив Ярослава Стецька в гості і, незважаючи на гучні протести радянських дипломатів, організував подорож Провідника ОУН (Стецько з 1968 по 1986 роки очолював цю структуру) по Чорному морю – щоб той міг побачити береги України та набрати морської води своєї Батьківщини.
Він був приятелем багатьох авторитетних політичних діячів світу: уже згаданого генсека НАТО Джона Гекета, підтримував зв’язки з багатьма американськими сенаторами, часто зустрічався з Рональдом Рейганом, коли той був президентом США, відтак – з віце-президентом Джорджем Бушем-старшим.
До нього за допомогою зверталися різні політичні діячі, коли хотіли зав’язати контакти з вагомими світовими лідерами. Ярослав Стецько радо їм допомагав, а про себе говорив, що він «маклер без держави»: допомагає іншим державам в той час, як його нація сама позбавлена державності.
Звертаючись до молоді, Стецько залишив заповіт, у якому криється таємниця його сили та успіху: «Міряйте свої сили не реальним, але бажаним! Великого бажайте!».