Яким бачиться майбутнє ОУН?
Богдан ЧЕРВАК, член Проводу Українських Націоналістів, провідник Київської міської організації ОУН
ЯКИМ БАЧИТЬСЯ МАЙБУТНЄ ОУН?
З висоти часу можна давати різні оцінки ОУН як факту і фактору української історії. Однак для будь-якого об’єктивного дослідника ОУН беззаперечними будуть кілька висновків.
Насамперед, треба відзначити, що постання ОУН – це величезна об’єднавча акція українських патріотичних сил, яка і сьогодні може слугувати прикладом для консолідації й співпраці різних українських державницьких формацій.
Створення ОУН – це результат кропіткої праці Є. Коновальця та його сподвижників, які за умов політичного хаосу, відчаю та зневіри зуміли виробити методологію об’єднання, яка дала можливість сформувати сильну й авторитетну Організацію.
Сьогодні можна стверджувати, що передумовою для об’єднання в одну монолітну ОУН стала спільність світогляду, який визначався як націоналістичний. Національна ідея вважалася рушійною в суспільному поступі, а її реалізація – побудова Української Самостійної Соборної держави – кінцевою метою боротьби української нації.
Слід також зазначити, що процес об’єднання пройшов попередню фазу ідейного роз’єднання. Не випадково ОУН своїм фактом протиставилася не лише московському більшовизму та польському шовінізму, а й ліберальному угодовству більшості тодішніх легальних українських демократичних партій, які, незважаючи на масові акції геноциду супроти українців, що їх здійснювали окупаційні режими різних країн, усе ж шукали шляхів «порозуміння» з ворогами.
Зрештою, ОУН ніколи б не склала «іспит історії» якби не сформувалася і діяла як активна, всеохоплююча із розвиненою мережею і вишколеними кадрами Організація орденського типу.
На жаль, дослідники ОУН надто мало уваги приділяють організаційній структурі та характеру її діяльності. Тим часом «феномен ОУН» безпосередньо пов’язаний із тим, що її засновникам вдалося не просто створити організацію новітнього типу, а й сформувати її як Орден, тобто становий хребет нації, на якому тримається «каркас» всього національного організму, спроможного чинити реальний опір окупантові та виступати ефективним чинником національного державотворення.
А тому, коли задаємося питанням про майбутнє ОУН, мусимо враховувати досвід залишений її засновниками. Ще у далекому 1929 році під час закриття Конгресу Українських Націоналістів Голова ОУН Євген Коновалець у заключному слові наголошував: «Сьогодні ми поки що тільки окреслили наші завдання і прийняли добровільні зобов’язання. Але це ще не осяг… Мобілізуючи і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу. Як учить нас досвід цілих українських поколінь, можемо цього досягнути тільки революційними, ніколи ж – еволюційними шляхами. …Хочу вірити, що завдання, які в нашій програмі ми собі накреслили, зуміємо, як мужі, виконати. Тільки в тому випадку вільно буде сказати, що дата створення нашої Організації зарахується будучими істориками як одна з переломових, творчих і позитивних дат на тисячолітньому шляху життя Української Нації».
З-поміж сучасних дослідників ОУН, зокрема, що стосується осмислення її ролі як національного феномену видається слушним і актуальним судження Василя Іванишина: «ОУН задумувалася не як партія, а як Національний орден, покликаний компенсувати структурну неповноту українського суспільства. У нас не було ні своєї аристократії, шляхти, ні класу промисловців, фінансистів, бізнесменів, ні масової національної інтелігенції – народ «попув і хлопув», як собі кпили з українців поляки. Тобто, не було в Україні жодної соціальної групи, головною функцією, справою життя якої було б плекання української національної ідеї. А це робило націю сліпою іграшкою історичних завірюх, завжди не готовою до того, щоб скористатися нагодою звільнення… ОУН і повинна була стати своєрідним орденом – становим хребтом нації».
Чи існує сьогодні необхідність відродження в Україні ОУН як національного ордену, носія незмінних та інваріантних світоглядних, ідеологічних, духовних, культурних та політичних істин, що становлять основу, фундамент національної держави? Думаю, що це питання риторичне, оскільки жодний інший суспільний інститут не здатний виконати цю роль.
Це не можуть зробити сучасні українські партії, оскільки вони за своєю природою віддзеркалюють інтереси лише якоїсь частини суспільства, а в умовах української дійсності перетворилися виключно на «машини» для проведення виборчих кампаній. У нас не сформована національна буржуазія як носій національної ідеї. Наша інтелігенція дезорієнтована й деморалізована. Традиційні християнські церкви перебувають на стадії відродження й здебільшого опікуються виключно релігійними справами, й не переобтяжують себе суспільними функціями.
У незалежній Україні крім ОУН не існує іншого суспільного інституту, який має належний досвід національно-визвольної боротьби, чітку систему світоглядно-ідеологічних цінностей та усвідомлення своєї історичної місії.
Однак назвати себе національним орденом, не означає бути ним. Для того, щоб ОУН виконала свою історичну місію, вона має запропонувати народові власну ідеологію і програму національного державотворення; концепцію діяльності політичного ордену нації в умовах незалежності; концепцію ставлення націоналістів до влади; концепцію діяльності націоналістичних об’єднань; основні засади внутрішньої і зовнішньої політики.
З цього приводу ще на зорі новітньої незалежності Голова ОУН Микола Плав’юк зазначав: «У 1929 році було чітко з’ясовано, що ОУН є понадпартійною організацією, ядром широкого націоналістичного руху, який охоплює цілу низку проблем не лише державного й адміністративного апарату, не лише війська, але й культури, науки, виховання, шкільництва, економіки тощо. Із таким широким підходом до тих справ треба бути належно підготовленим».
Коротко зупинюся на кожному із зазначених завдань.
Ідеологія і програма ОУН
Впродовж свого існування ОУН акумулювала значний досвід національно-визвольної боротьби, талантом і працездатністю своїх визначних ідеологів і теоретиків зуміла окреслити основні концептуальні засади боротьби за Українську державність, її становлення і розвиток. Однозначно можна стверджувати, що головні ідеї організованого націоналістичного руху є адекватними і сприйнятними у контексті проблематики національного державотворення в сучасній Україні. Скажімо, твердження Ю. Вассияна про «органічність» й «природність» українського націоналізму сьогодні не викликає заперечень і дає підстави, стверджувати, що український націоналізм - явище, аналогічне процесам націотворення та державотворення, які сьогодні переживає Європа і світ. Теорія «національного солідаризму», опрацьована О. Бойдуником - практично єдина творча концепція, що реально протистоїть теорії «класового підходу», яку сповідують комуно-соціалістичні сили та знаходить в Україні дедалі більше адептів. Основні ідеї «Націократії» М. Сціборського екстраполюються на конституційні та інші державобудівничі процеси, які відбуваються в нашій країні.
Іншими словами, ідейно-програмова база націоналізму є сформованою і самодостатньою, а тому ОУН повинна задекларувати суспільству модель державотворення, якісно відмінну від тієї, що пропонує влада чи опозиція, які основні зусилля докладають для взаємного знищення, а не розбудови Української державності. ОУН має запропонувати суспільству Український шлях як продовження національно визвольної боротьби в якісно нових умовах існування України як незалежної держави.
Політичний орден нації
Принциповою засадою діяльності ОУН має залишатися понадпартійність. Вона випливає із мети ОУН. Такою метою, як відомо, є незалежна й соборна Україна як держава української нації, де українці мають стати повноправними господарями своєї долі на своїй землі. Понадпартійність ОУН – це готовність обороняти, сприяти зростанню та державному самовизначенню української нації, а не окремої соціальної верстви, класу чи групи. Виявом понадпартійного характеру діяльності ОУН є націоналістичне гасло «Держава - вище класів і партій».
Уже згадуваний В.Іванишин так уточнює понадпартійний статус ОУН: «У партію людей об’єднує спільність інтересів. Партійна ідейність полягає в тому, що партія згуртовує тих, у чиїх інтересах є цю ідею реалізувати, втілити в життя: хай поступово, поетапно, із балансуванням на межі бажаного і можливого. В орден приводить і об’єднує людей сама ідея і готовність присвятити своє життя справі її культивування, поширення та реалізації… В ордені плекають ідею постійно, завжди, за будь-яких обставин, а не пристосовують до обставин, умов, можливостей. Тут бережуть її цілісність і повноту, тут людина служить ідеї, а не ідея людині. Бо ця ідея – для всіх, вона – ключ до сили, слави і безсмертя нації».
При цьому вважаю доречним уточнити, що намагання закріпити і розбудувати Українську державу можуть бути успішними за умови відродження і подальшого плекання національної свідомості, відчуття історичної приналежності до рідної землі, національної честі і самоповаги. Інакше кажучи, розбудувати Українську державу можна за умови сформованої і консолідованої корінної нації, яка єдина виступає гарантом державної суверенності й самостійності.
ОУН і влада
Залишаючись понадпартійною структурою, ОУН не повинна легковажити боротьбою за владу, оскільки державні важелі - це ефективний механізм для упорядкування суспільного й громадського життя. Однак для ОУН влада - не самоціль. Головне - влада української нації в Українській державі. Тобто ОУН має прагнути, щоб вектор політичних зусиль в Україні був спрямований таким чином, щоб боротьба за депутатське місце у Верховній Раді чи органах місцевого самоврядування не заступала проблематики національного державотворення в кожному селі, селищі й місті.
ОУН і націоналістичний рух
Реальний плюралізм і багатопартійність визначають місце і роль ОУН у політичному спектрі країни. Очевидно, що ОУН пліч-о-пліч має йти до досягнення своєї мети з тими силами, для яких Українська держава і добро української нації є визначальними у їхній повсякденній діяльності. ОУН має бути відкритою для співпраці на рівні громадського життя, політичних акцій, виборчих кампаній із іншими націонал-патріотичними силами, оскільки, хаос і отаманщина руйнують не тільки шляхетні наміри окремо взятої партії чи організації, а, дуже часто, - сподівання цілої нації.
Водночас ОУН й надалі має вести непримиренну боротьбу з тими, хто в різних формах намагається демонтувати Українську державу, або поставити під сумнів право українців мати свою національну державу.
ОУН не може монополізувати націоналістичної ідеї, а тому в сучасних умовах залишатиметься складовою єдиного націоналістичного руху, який міг би стати потужним стимулом для реалізації національного ідеалу, побудови національної держави. Саме від ОУН залежить, щоб націоналістичний рух не збився на манівці та не спокусився на псевдонаціоналістичні гасла, які на рівні теорії і практики деякі нинішні партії, організації та окремі особи видають за націоналізм, тим самим нівелюючи шляхетний зміст цього поняття. Бо український націоналізм - не фашизм, не шовінізм, не расизм. Дієвий націоналістичний рух може існувати лише не засадах традиційних вартостей, що їх плекала українська нація впродовж свого історичного становлення і боротьби за власну державність. При цьому, ОУН і націоналістичний рух мають виступити окремим суб’єктом політичного, громадського і культурного життя, а не бути об’єктом впливу націонал-демократів чи лібералів, як це сьогодні практикується.
Засади внутрішньої політики ОУН
Суспільство має знати, що ОУН стоїть на засадах утвердження України як національної держави із реальною системою національного народовладдя та максимальним розширенням влади громади у всіх сферах суспільного життя.
Водночас ОУН виступає за президентську форму правління та передачу главі держави функцій керівника уряду. В успішній державі може бути лише однин господар. В Україні має бути збережене єдине громадянство, єдина державна мова та на законодавчому рівні закріплений кількісний склад представників корінної нації (не менше 80%) на всіх рівнях усіх гілок влади та структур влади, що відповідає етнічній структурі суспільства України.
Формування екзистенції української нації сьогодні відбувається за умов тотального вкорінення в український ґрунт розмаїтих чужинських духовних і релігійних доктрин, що може вже в короткому часі призвести до втрати традиційних духовно-моральних основ, які підкреслюють самобутність українського народу.
А тому в духовній площині ОУН, що сповідує націоналізм, який за природою своєю заглиблений у стихію власне, народної культури, через християнську мораль, має сприяти появі сучасних яскравих зразків нових цінностей, які віддзеркалять дух нації, а значить реально протиставляться деморалізуючій псевдокультурі і масовому засиллю іноземщини.
Засади зовнішньої політики ОУН
Геополітичне розташування України зумовлює особливу роль Української держави як суб’єкта міжнародного життя. Досягнення стратегічної мети - побудова національної державності з урахуванням інтересів українців, які проживають на етнічних українських землях, визначатиме місце і роль нашої держави на євроазійському просторі. Іншими словами, Україна не може бути лише «мостом» між Росією та Європою та обмежувати себе геополітичним вибором на користь НАТО чи СНД. Київ має стати потужним геополітичним центром. Геокультурна відкритість України на Захід, Південь і Схід дасть можливість у майбутньому органічного формування нового геополітичного утворення, передусім на східноєвропейських теренах, ядром якого стане Україна.
….Створення і діяльність ОУН засвідчують, що стрижнем, основою її успіху був передусім так званий «людський фактор», тобто тисячі й тисячі, людей, які усвідомлювали місце і роль Організації як авангарду національно-визвольної боротьби та були спроможні послідовно реалізувати її ідеологічний і політичний курс. Сьогодні нічого не змінилося. Лише від самих членів ОУН залежить відповідь на питання: яким буде майбутнє ОУН?