Ще один шанс?
Знов ми з вами, шановні Кияни, стоїмо на порозі змін. Хоча „змінами” те, що може відбутися, назвати можна лише умовно: знов до влади можуть прийти ті самі бандити, а якщо не ті самі – то інші, подібні до перших, у котрих на розумі банальне „як би вкрасти, та й побільше”. Одним словом, зміниться лише обличчя мера (та й то не факт, що зміниться), а сутність залишиться тією самою.
Зараз ми вкотре переживаємо період передвиборчої агітації, нам задурюють голову десятки кандидатів, котрі вихваляють себе або оперуючи абсолютно нелогічними та вигаданими фактами, або банально принижуючи своїх опонентів. Технології „чорного” ПР’у використовуються нині на кожному розі. І серед усіх цих претендентів виділити справді гідного крісла міського голови практично неможливо. А чи є такий взагалі?
Абсолютна більшість потенційних мерів є олігархами, з мільйонними капіталами, і при цьому вони мають зухвалість заявляти, мовляв, „ми також простий люд”. Насправді ж ніколи не зрозуміти цим триклятим політикам (якими б „народними” вони не були), що означає працювати, не покладаючи рук, на зарплатню у вісімсот гривень, наприклад, учителем, ще й виховувати при цьому двох дітей дошкільного віку. А купа „мерів” усе-одно кричать, що у всіх все гаразд. Ну, можливо, у них все й гаразд.
Україна зараз є у критичній ситуації через те, що порозкрадали все, що могли, та й навіть те, чого не могли. І ті ж самі злочинці кричать про патріотизм… Знаєте, це мені нагадало фразу з пісеньки часів революції-2004 „борзиє піарщікі сляпалі лєгєндочку: бил он уголовніком, стал он патріот”. Погодьтеся, вже дійсно набридло вибирати ліпше серед гіршого, чи не так? І це при тому, що, наприклад „головний претендент” – той узагалі двох слів зв’язати українською мовою не може. Можливо, для когось це не принципово, але не для мене. Хтось скаже: „а што плахова в том, што мер па-украінскі разгаварівать нє может? Главноє, чтоби что-то дєлал!”. Звісно, непогано було б, аби мер діяв на благо простих киян, а не на свою кишеню та на відкриті роти своєї „команди”. Але, як на мене, без знання української мови, яку, між іншим, і так зараз пригнічують і роблять винною у всіх смертних гріхах, українець – не українець. Ганьба, коли КИЇВСЬКИЙ (!!!) міський голова не знає мови українського народу (або не хоче знати). От така зневага до звичаїв та культури нашої багатостраждальної нації є майже у всіх кандидатів на високу посаду…
Терпіти знущання над народом, над мовою та над Україною взагалі більше просто немає сил. Не даремно народ каже „пани б’ються – у мужиків лоби тріщать”. Час щось міняти, і, як на мене, ліпшої нагоди, аніж позачергові вибори, що мають відбутися незабаром, годі й шукати. Шановне панство, час діяти, а не відсиджуватися на канапі й сподіватися, що все воно зміниться якось саме, бо так не буває. Справжнім патріотичним силам саме час показати себе, і справами довести своє право бачити Україну саме українською, а не казна-якою та бозна-чиєю. Почнемо зі столиці. Не мають права сидіти у теплому зручному кріслі бандити-українофоби, наповняючи власні кишені нашими з вами грошима!
Стольному граду – українську владу!
СЛАВА УКРАЇНІ!
Друг Хмара