Національно-визвольна революція – єдиний шлях до Свободи

Виступ Політичного референта ВО „Тризуб” ім. С.Бандери підполковника Івана Сути на конференції „ОУН – минуле й майбуття” на тему: „Національно-визвольна революція – єдиний шлях до Свободи”

Український народ стоїть на порозі власної національної держави та одночасно висить над проваллям втрати державності. Для перетворення нинішнього космополітичного державного утворення на українській території в українську національну державу, необхідно завершити національно-визвольну боротьбу.

Національні революції відбуваються тоді:

– коли усувається та докорінно змінюється усе те, що було гальмом на шляху природного розвитку людини, родини, суспільства, народу, нації, пов’язувало з їхнім дореволюційним минулим: система влади, структура влади, люди влади й механізми їхнього функціонування;

– коли на зміну їм, для ефективного втілення у життя мети та програми революції і надійного забезпечення її захисту, запроваджують нові, прогресивні державні механізми;

– коли нова революційна влада кардинально змінює політичний курс розвитку держави на цілком інших ідейних засадах, втілює у життя інші суспільно-політичні програми.

Остаточний результат національно-визвольної революції – створення української національної держави – політичного утворення корінного народу, на його власній території, для державного забезпечення своїх інтересів у всіх сферах життя і з метою гарантованого відродження, розвитку, процвітання й буття нації в часі.

НИНІШНЯ ДЕРЖАВНІСТЬ УКРАЇНИ – ВІДВОЙОВАНИЙ ПЛАЦДАРМ

Наявність нинішньої „нічийної” держави – це найбільший форпост українців для продовження подальшої поетапної боротьби – перетворення її шляхом революційних змін у національну державу і подальші змагання за повну соборність українських земель. Нинішня державність – це відвойований українцями, але знову окупований чужинцями плацдарм. Лінія фронту на ньому проходить через розум, серце і душу кожного свідомого українця, у новітній час найвідповідальнішої фази боротьби за саму українську людину, за її світогляд, за її спосіб мислення та діяння, за ототожнення кожним українцем себе з українською нацією, незалежно від свого вчорашнього минулого, незалежно від соціального стану, матеріального статку, конфесійної приналежності, освіти, професії, віку тощо. Внутрішня окупація навіть при найактивнішій підтримці двох суперімперій – московської і американо-ізраїльської – явище тимчасове.

Наявність нинішньої державності – це гарантія неустанного прирощення державницької та національної свідомості українських народних мас. Тому за нинішню державу, ми – націоналісти, повинні боротися до кінця, якщо потрібно ціною власного життя.

Прирощення національної революційної свідомості мас – найголовніший чинник у становленні організованого націоналістичного руху та продовження національно-визвольної революції.

Перед нами – подвійне завдання: провести якісні, рево¬лю¬цій¬ні перетворення в інтересах української нації, але при цьому не ослабити і не поставити під загрозу саме існування української державності.

СУЧАСНИЙ СТАН ДЕРЖАВИ

Що собою являє нинішня держава Україна? Які права має в цій державі, у якому стані перебуває тут корінна українська нація, в аспектах: духовному, релігійному, соціальному, економічному, політичному?

Влада це – система влади, структури влади, люди влади.

Системи влади стала головним гальмом у боротьбі українців за свою національну державу. Система має всі ознаки: ворожої, антиукраїнської, антинаціональної, антинародної і антилюдської. Вона витворила механізми свого захисту, за надійністю функціонування яких пильно стежать і місцеві можновладці, і їхні закордонні господарі.

Перше – нинішню систему влади творили та постійно удосконалювали різні антиукраїнські сили. Вона під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників постійно пристосовувалася до нових умов, виробила власний імунітет, і ті, хто потрапив до неї, інтуїтивно відчувають небезпеку спроб її ліквідації, тому незалежно від того, хто й до яких владних кримінально-бізнесових кланів належить, дружно стають на її захист навіть тоді, коли борються одні з одними за владу. До неї відчинені двері всім тим, у кого є солідні апетити щодо України, необхідні для цього ресурси, які вони готові вкласти в антиукраїнську справу, органічно вписатись у цю систему, захищати та зміцнювати її. Систему неможливо зруйнувати зі середини еволюційним шляхом, бо її однаково зберігають та вдосконалюють усі без винятку, хто туди вхожий, без поділу на нинішніх і вчорашніх. Прихід будь-якого нового господаря означає одне; – він відрегулює системні механізми на свій лад, а державна машина поверне туди, куди йому потрібно, до новітньої колонії чи неоколонії, але аж ніяк на шлях створення національної держави.

Друге – структури влади. Це ті важелі, за допомогою яких функціонує система. Кожна попередня влада створювала та вдосконалювала на Україні поліцейський режим, а відповідно, і поліцейські структури влади. Кожна з цих владних структур задумувалася і була налаштована так, щоби могла у будь-який момент виконувати поліцейські функції.

А тепер гляньмо як діє внутрішня окупація на системному рівні. Приміром нищення українського села, цієї живої, націотворної та людинотворної системи української нації. Мета ворога очевидна – захоплення безцінних українських земель, її чорноземів, які не тільки здатні прогодувати більше половину людства а також забезпечити його енергоносіями у майбутньому. На заваді до її цілковитого привласнення є тільки одна перепона – український народ з його органічною і невід’ємною частиною – українським селом. Тому його й нищать прискореними темпами. Не важко здогадатися що штаб цієї антиукраїнської затії, це державна виконавча структура – Міністерство аграрної політики.

Скільки українського капіталу вкладено в господарсько-економічну діяльність України? Хто з українців є власниками заводів, фабрик та інших підприємств і цілих галузей народного господарства? Де є хоча би ознаки становлення української буржуазії? Що твориться зараз у середньому і малому бізнесі? Там українців більшість, а виживають вони тому, що є заручниками владної системи, а не повноправнимиі вільними підприємцями. Чиї ж тоді інтереси захищає міністерство економіки? Відповідь очевидна – окупантів, бо воно теж є ланкою в програмі нищення української нації та створення на її території держави якогось другого – неукраїнського народу. Винятків тут нема. Кожне міністерство є штабом антиукраїнської діяльності цілісної системи і кожне діє у відведених йому напрямках: духовному, релігійному, освітньому, науковому, культурному, інформаційному, військовому, молодіжному, демографічному і т. д.

На допомогу системі покликана ще одна структура – ВРУ, де пишуться антиукраїнські закони – правила поведінки для рабів та інструкції для їх наглядачів – владних структур.

Система влади, структури влади і люди влади, які визначають нинішню політику держави Україна, скільки разів би не перетерпіли чергову перестановку кадрів чи реорганізацію, зумовлену переорієнтацією кожної нової влади на своїх нових господарів – залишаються антиукраїнськими та поліцейськими.

Демонтувати їх можливо лише єдиним способом – за допомогою національно-визвольної революції, з участю всього українського народу, під прапором національної ідеї.

СУЧАСНИЙ СТАН НАЦІЇ

Щодо українців, то у всі роки державної незалежності України за визначенням В.Іванишина: „Реалізовуються – послідовно, наполегливо і без огляду на зміни влади – програма неоколонізації України, програма внутрішньої окупації України, програма витіснення українців із економічних, фінансових, інформаційних, державних системотворчих структур(а після реалізації адміністративно-територіальної реформи – і з органів місцевого самоврядування), програма знелюднення України, програма федералізації України, програма внутрішнього розчленування народу, програма денаціоналізації українців, програма знищення української нації через „політичну націю” – аналог „радянського народу”, програма підміни національного народовладдя космополітичним „громадянським суспільством”, програма обездуховлення та деморалізації українців, програма знищення українського села як живої клітини національного організму, програма розпродажу та розкрадання держави, програма грабежу народу через зростання цін і тарифів…”.

Головне правило нинішньої внутрішньої окупаційної політики – не допустити представників корінної нації до керівництва в системі влади, науки, освіти, культури, інформації, фінансів, промисловості, сільського господарства, юриспруденції, військової справи, медицини тощо. Тому Держава Україна – не національна, влада в ній – космополітична і демонстративно антиукраїнська, головною її опорою є не національно свідомі українці, яких вона боїться, а тільки національні меншини, які й виступають основним кадровим резервом влади.

Тільки шляхом національно-визвольної революції українська нація стане господарем своєї долі на своїй даній Богом землі.

РУШІЙНІ СИЛИ РЕВОЛЮЦІЇ

Ідеологічна база

Щодо ідеології, то це наш головний бастіон. Наша ідеологія – український націоналізм – ідея і чин в ім’я України. Вона є незнищенною наймогутнішою зброєю у боротьбі проти будь-якого ворожого нашестя, і історія яскраво підтвердила це.

Мусить бути якась ідея чи комплекс ідей, довкола яких люди могли б і хотіли б згуртуватися, щоб втілити їх в життя. Продуктивною, розвиваючою може бути тільки така ідеологія, яка виростає з реальної проблематики життя поневоленого народу і є продовженням його визвольних традицій, забезпеченням духовно-культурної соборності всіх українців та їх участі в національно-творчому процесі на базі української державності.

Повнокровне життя людини можливе лише за формулою „Людина – Богоподібне єство – в рамках Нації, що є творінням Бога“. Людина – невід’ємна складова частина нації, органічно з нею пов’язана, є ініціативним, дієвим та керівним фактором національно-суспільного життя, а не „гвинтиком“ ворожої системи. Нація не стоїть на місці, а розвивається в процесі історичного буття – вона постійно видозмінюється, але ніколи(!) не пориває зі своїм минулим, навпаки – воно є фундаментом нації, невичерпним джерелом її творчого потенціалу. Українська нація жила, творила, розвивалася і боролася задовго до Т.Шевченка. Він лише довів, що вона є, що вона вічна, відкрив закони її буття(як свого часу Ньютон відкрив закон земного тяжіння, яке існувало ще до нього, із часу утворення планети Земля), окреслив єдино правильний шлях подальшого її поступу

З моментом народження нації одночасно народжується головний чинник її захисту, самозбереження, самовираження, буття і неухильного розвитку – націоналізм. Т.Шевченко у поетичній формі вивів генезу та висвітлив засадничі постулати і прикмети української нації та її животворного творіння українського націоналізму, показав його політичну ідею-мету, форми, зміст, методи та способи діяльності. Подальша практика боротьби на основі націоналізму відкривала, відповідно до історичних умов і обставин, його нові прикмети, засади, програми. Вони в жодному разі не відкидали а доповнювали ідейні надбання своїх попередників. Так формувалася ідеологічна база українського націоналізму.

Нині ми перебуваємо на якісно іншій фазі боротьби, а тому нам необхідно в нових умовах на основі націоналізму відкрити, знайти ті нові потенціали, засади, напрямки, форми та методи, які не суперечать а продовжують минуле та адекватні сьогоденню. Український націоналізм виник, формувався і досі реалізувався майже виключно в умовах підневільності нації, – як теорія і практика національно-визвольної боротьби українського народу. Свої колосальні творчі потенції йому тільки належить виявити, і на нинішнє покоління українських націоналістів лягає історична відповідальність і величезна робота, пов’язана з перспективною зміною статусу і функцій націоналізму, – у сфері філософсько-теоретичній та ідеологічній, структурно-організаційній та суспільно-практичній.

Поряд з творенням власної ідейної бази необхідно виявити також ті ворожі ідеологічні чинники, які на даному етапі для націоналізму є найнебезпечнішими і проти яких необхідно спрямувати головний удар.

Одним із таких головних ворожих чинників сучасності є підміна понять етнічної та політичної нації.

Нинішня „легітимна” влада ігнорує існування корінної української нації і пропонує українцям замість побудови власної національної держави діаметрально протилежне, вороже й чуже: творення штучного гібриду – політичної нації у космополітичному громадянському суспільстві.

На відміну від етнічної нації, яка природним способом твориться за формулою: етнос – народ – нація і в кожному випадку має власну неповторну етнічну основу, політична нація – це штучна збираниця з представників різних національностей, що на якійсь окремій території оформилась у державну форму самоорганізації.

Ідея створення політичної нації – це та соломинка, вхопившись за яку, з допомогою прийняття антинаціональних законів (усі „права“ політичної нації закріплюють законодавчо, права корінної етнічної нації не враховують або обмежують), привілейовані представники національних меншин намагаються легалізувати свій статус внутрішнього окупанта. Інтернаціональна за походженням влада таким способом залишається біля керма державного управління, відкриває дорогу до пограбування національних багатств усім зайдам та перекриває шляхи розвитку корінній нації, на поті й крові якої паразитує.

Україна має неоціненний досвід боротьби за державність, його успішно застосовуватимуть й інші народи, яких поневолили зовнішні чи внутрішні вороги. Боже Провидіння довго тримало нас у пітьмі неволі, випробовувало силу нашого духу, непохитність нашої віри в Спасителя та вірність ідеалам предків. Тепер, у час піку засилля зла, брехні, підступу й насилля, дає змогу визволитися нам самим та іншим народам. Перемога українського націоналізму – це перемога Ідеї Нації в усьому світі. Це черговий переломний момент у непримиренній світовій боротьбі сил світла і свободи проти темряви будь-якого імперського поневолення.

Український націоналізм – це сукупність поглядів і методів опертих на докладному, правильному науковому розумінню що таке нація, які її властивості, що сприяє її зміцненню та утвердженню, а що розпаду та занепаду, за допомогою яких націоналісти прагнуть осягнути максимально можливе зміцнення сили своєї нації, її монолітності – щоб використати ту силу для забезпечення своїй нації перемоги у боротьбі за існування. Український націоналізм це духовний і суспільно-політичний рух, що веде боротьбу за всебічний розвиток своєї нації у власній національній соборній державі, керованій українською владою, яка є носієм національної ідеї та захисником національних інтересів. Він розвивається у гармонії зі світовим розвитком. Він – найвизначніше явище сучасності, без нього немає поступу. Український націоналізм – врятує Україну!

Програмні засади

Програма українських націоналістів в усі часи була і є незмінною – побудова власної української, національної, соборної держави на своїх етнічних землях.

На сучасному етапі боротьби є програма, яку ВО „Тризуб” ім. С.Бандери пропонує українським політикам та суспільно-політичним організаціям, заодно патріотично зорієнтованим людям влади та громаді на розгляд, вивчення, обговорення, та втілення в життя – „Програма реалізації української національної ідеї у процесі державотворення”.

Її необхідно зробити об’єктом для предметного обговорення та узгодження також у вужчому колі, у середовищі націоналістичних організацій та на її основі зробити спільну для всіх – „Програму українських націоналістів”, при цьому враховуючи, що шляхи до її реалізації кожна організація може мати свої власні. Такі визначення: „що нинішня держава Україна – не є державою української нації, що вона окупована внутрішнім окупаційним режимом, що необхідно демонтувати антиукраїнську, антинаціональну і антинародну систему влади і приступити до побудови української національної держави, а також трактування ознак національної держави – повинні для усіх бути однаковим.

Ми – за українську національну державу. А в національній державі творити закони, керувати суспільством і судити громадян можуть тільки обранці народу – з числа носіїв національної ідеї цього народу. І це право українського народу на національне народовладдя, на формування власної, національної влади і національної керівної еліти має бути узаконене.

В.Іванишин на презентації Програми казав: „Наша Програма – далеко не Євангеліє, тому готові до дискусії, до вдосконалення цього документу. Але приймемо не будь-яку критику, а з позицій іншого і кращого документа. Бо все у нашій Програмі – це не наші видумки, прожекти та обіцянки. Це – систематизований виклад основних ідей українського націоналізму і висновки з нинішньої практики державотворення”.

Єдність націоналістичних сил

Для успішного і результативного продовження національної справи на сучасному етапі, поряд з ідейним, ідеологічним та програмовим потенціалом потрібен людський і організаційний. А для цього необхідна єдність націоналістичних сил, творення єдиного націоналістичного табору та координація спільної діяльності.

Із усього того, що було запропонованого досі по об’єднанню націоналістичних сил найбільш чіткою і змістовною є створена В.Іванишиним концепція консолідації націоналістичного середовища. Вона була надрукована у його книжці „На розпутті велелюднім”.

Необхідно налагодити координовану діяльність у націоналістичному таборі, і головно в тій його частині, що має легітимну тяглість від УВО-ОУН. Дискусії, конференції круглі столи та інші форми зближення націоналістичних середовищ в тому числі спільні політичні, пропагандивні та націозахисні дії вкрай необхідні. В ході спільних дій треба виявити, які найпекучіші проблеми сьогодні постали перед націоналістичними організаціями, знайти шляхи їх подолання, випродукувати нові ідеї, нові підходи, нові революційні програми. Із нині наявного людського матеріалу, який не вдалося ворогам і недругам ідейно і світоглядно розкласти, який не піддався на різні приманки, не заблукав в лабіринтах чужих ідей, або шукає виходу – утворити організовану масу необхідну для націоналістичного руху на всіх фронтах боротьби.

Лише ідейно однорідне, сформоване на засадах революційного ордену, а не партійне середовище, здатне стати тим детонатором, що розпочне черговий вибух широкомасштабної націоналістичної боротьби в Україні.

Революційний провід

Поводирем кожної нації в її нестримному історичному русі до ідеї-мети – національної держави, а при її здобутті – державним політичним керівництвом є провідна верства нації або національна еліта – найкращі одиниці з-поміж усіх прошарків суспільства.

На сучасному етапі, вкотре виникає необхідність у провідному революційному ядрі, лідерах, які здатні запалити, зорганізувати і вкотре повести народні маси саме революційним шляхом боротьби. Поява таких провідних кадрів, можлива лише у безкомпромісній, жертовній борні, веденій на основі християнських та національних цінностей.

Щоби відродити політичний революційний провід нації, необхідно повернути її нині живучі покоління на той шлях, яким йшли їхні мудрі предки – у вир боротьби за торжество Свободи, за Українську Національну Соборну Державу. У нашій історії вже неодноразово були такі ситуації, коли героїчна боротьба змінювалася черговими втратами, руїнами, занепадами. Але появлялися нові великі ідеї, чергові провідники, генії й пророки, і вказували народові шлях у пітьмі неволі, закликали його до боротьби, відроджували її знову і знову. На їх заклик ставали нікому невідомі раніше наймити, батраки „на нашій не своїй землі” – Шевченкові Яреми, які будучи причетні до святої справи – перетворювалися у народного месника Галайду.

Необхідно створити передумови для відродження такого типу української людини, яка зуміє до глибини всього свого єства перейнятися ідеями українського націоналізму, і в складний для української нації, затиснутої між двома імперіалізмами час, повести її на революційну боротьбу за національну державу. Подальший розвиток цієї боротьби, не можливий без формування нового типу людей, які кинуть виклик нинішньому здемонізованому, опутаному масонськими сітями світу, піднімуть Знамено Христа та Прапор національної ідеї і підуть пробоєм проти течії. Людей – із відродженими старими, притаманними шляхетному лицарському середньовіччю і якісно новими для нинішнього безбожного світу прикметами: культом героїки й честі, безкомпромісністю, жертовністю, мужністю, шляхетністю, відвагою, високою духовністю, мораллю й правдивим християнством. Людей – здатних повністю поставити проблему нації над особистими проблемами, і в ім’я БОГА, УКРАЇНИ, СВОБОДИ стати на шлях революційної орденської боротьби. Тільки такий шлях дає можливість розбудувати залізну організаційну сітку; створити власну національно-визвольну революційну та державотворчу систему; нав’язати ворожій антиукраїнській державній системі свої правила гри; усунути впливи ворожих ідеологій і доктрин; переорієнтувати, радикалізувати й революціонізувати народні маси; залучити їх до національно-визвольної боротьби; і в якісно нових й перспективних умовах довершити національно-визвольну революцію.

Започаткувати цей процес може(і повинна), невелика група ідейних, організованих за принципом військово-політичного ордену відданих національній справі людей, незалежно від віку і професії: політиків, науковців, духівників, митців, військових, службовців, студентів, бойовиків, бо не від кількості, а я від сукупності якісних характеристик залежить кінцевий результат. Створення такого ядра дасть можливість безпомилково орієнтуватися в будь-якій суспільно-політичній обстановці, правильно зчитували політичну ситуацію, робили належні висновки та планувати відповідні дії.. А найголовніше – бути генератором нових ідей та організаторами втілення їх у життя.

Лише Політичний революційний провід може організувати український народ під прапор національної ідеї, повести його у вир національної революції – у безкомпромісну борню, поза межами існуючої державної системи, проти усіх ворожих сил, за власними правилами гри, усіма доступними методами і засобами, в строгих організаційних рамках, під стягом великих ідей, опираючись на власні сили, відкинувши засадничо будь яку політичну доцільність, ідейну половинчатість, чи найменший компроміс.

Народні маси

Перед нами стоїть складне та відповідальне завдання: створити організований націоналістичний революційний рух, та долучити боротьби широкі верстви населення.

Найкраще питання участі народних мас у національно-визвольній революції, з поміж усіх написаних на цю тему праць, висвітлив С.Бандера в статті: „Значення широких мас та їх охоплення”.

Степан Бандера писав: „Основна частина боротьби революційної організації з ворогом – це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий народ за поширення ідеї і концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби… Наша внутрішньополітична праця скерована на те, щоб дослівно охопити весь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і непричетного до загального громадського життя…Нам треба опанувати своїми ідеями, боротьбою і відповідними акціями теж саму масу, як збірну одиницю. Треба втягнути її у політичну дію. Бо вона дає політичному рухові та організації широке опертя. Масовість же надає революційній боротьбі та кожній політичній дії велику розгінну силу та помножує її кількість”.

Кожна нація має свою визначену Творцем історичну візію та свій витворений нею впродовж віків національний ідеал. Кожне покоління, в тій чи іншій мірі, причетне до їх творення і функціонування є їхніми складовими, тільки не кожне в повній мірі готове до своєї місії на конкретному історичному відтинку і відповідає цим абсолютним для нації критеріям.

Перша половина 20-го століття дала Україні і світові таких титанів духу й національно-визвольної боротьби як Шептицький, Донцов, Коновалець, Бандера, Шухевич. Доба їхнього життя і боротьби, породила безліч легенд, витворила пласт поезії української героїки, десятки тисяч патріотичних пісень, дум та інших літературних й мистецьких творів. Це покоління, натхненне могутнім голосом Кобзаря, заклало фундамент теорії українського націоналізму і на практиці довело усі його життєдайні засади. Воно зуміло витворити єдинорятівний для українців чинник – ОУН, який компенсував втрату тих державотворчих стержневих систем, що мали інші народи, національні: аристократію, шляхту, інтелігенцію, церкву, військо, буржуазію тощо. Це покоління сповна виконало свою історичну місію у надскладні для України часи і передало нащадкам колосальну теоретичну і практичну базу для продовження національно-визвольної боротьби. Вони діяли, творили і боролися на засадах християнства і націоналізму. І не помилилися!

Нащадки, що прийшли їм на зміну, не змогли сягнути їхніх вершин. Чому? Бракує їм мудрості, розуму, знань, таланту, вміння, натхнення, працьовитості, винахідливості, мужності чи жертовності? Ні! Українцям ніколи нічого не бракувало і не бракує. Бракує лише одного – націоналізму!

Представники старшого покоління, зорієнтованого на програмні засади ОУН, виховані на високих ідеалах і самопожертві, під тотальним пресом комуністичної системи зробили все що змогли, щоб добитись державної незалежності. Після здобуття Україною незалежності, переважна більшість з них щиро повірила лукавим політикам, що це, вже і є та держава, за яку вони боролися і проливали свою кров. Тому й зупинилися на досягнутому, а що найгірше, на догоду недругів стали переконувати в цьому інших.

Середнє і молодше покоління найбільше спричинилися до здобуття незалежності. Вже у незалежній державі воно попало під шкідливий вплив чужих ідей, зазнало духовної, ідейної і моральної деградації. До тотальної русифікації, яку небаченими досі масштабами повела внутрішньо-окупаційна „українська” влада, добавилися більш витончені методи денаціоналізації і національного виродження. В Україну хлинули ріки ворожої, безбожницької, ліберальної масової псевдокультури, з культом замаскованих під права людини(ігноруючи Закон Божий і право нації) вседозволеності, насильства, розпусти, вільної любові, сексуального збочення, наркоманії тощо. Це покоління – найактивніша частина суспільства. Тому було створено передумови для масового виїзду його за кордон, в пошуках кусня хліба та кращої долі. Там вони пірнути у море принад „вільного”, безбожного, бездуховного і зденаціоналізованого світу. Частина заробітчан відцуралася від свого рідного, „європеїзувалася”, заразилася ліберальними ідеями, та розпусним способом життя, і ще довго заражатиме цим свої рідних, близьких та знайомих.

Підростаюче покоління виростало у часи незалежності. Воно найбільше потрапило під шкідливі впливи чужих ідей, політичних доктрин, релігій, культур, традицій. Йому найбільше приділена увага тих, хто намагається на берегах Дніпра створити новий Хозарський каґанат, хто теж безмежно любить Україну, але: Україну – без українців. Це покоління, уже в недалекому майбутньому (при нашій допомозі) повинно виступити авангардною силою у вирі безкомпромісної боротьби, в ім’я торжества Божої Істини, Свободи і України.

Ми повинні докладно вивчити кожне середовище, серед якого маємо вести політичну роботу. Замало знати загальну психологію маси, чи в загальних рисах знати характер і прикмети елементів, що є її складовими(різні вікові групи, соціальні прошарки, матеріальний стан, конфесійність, субетнічний менталітет, рівень національної свідомості чи суспільно-морального стану). Все це прийдеться робити під час самої діяльності, бо на довгі вступні спостереження і дослідження перед тим, як залучити ці маси до боротьби ми, в нинішніх обставинах, не можемо собі позволити.

Сьогодні на плечі усіх, хто живе на Землі і є українцем, незалежно від віку і статі, лягла чи не найбільша відповідальність подальшу долю України, а тому до національно-визвольної боротьби за українську та християнську Україну повинні бути долучені усі.

ПІДСУМКИ

Національно-визвольна боротьба має перспективу при: орденсько-революційному, а не партійно-еволюційному підході до вирішення проблеми нації; наявності революційного політичного проводу; створеного і керованого ним організованого націоналістичного руху, згуртованого під прапором української національної ідеї на засадах ідеології українського націоналізму; чіткій і зрозумілій національній державотворчій програмі; залученні широких народних мас.

З практики боротьби наших попередників слід взяти за основу, що успішна діяльність націоналістичних клітин можлива при наявності тісного споріднення двох факторів – абсолютної виконавчої дисципліни та творчої революційної ініціативи.

У підготовчої фазі революції, головне завдання – створення організованого націоналістичного руху, для того щоби: спрямувати спонтанну, неорганізовану (само)діяльність наявних національно-свідомих, потенційно готових сил суспільства в одне русло; зорганізувати окремі фронти боротьби в ідейній, політичній, релігійній, інтелектуальній, науковій, виховній, військовій, молодіжній площинах та витворити з них єдину струнку, гнучку й всеохопну систему, здатну проникнути і донести націоналістичні ідеї в усі верстви українського суспільства. Поряд з цим, по всій Україні необхідно створити широку мережу націоналістичних станиць та представництв, діяльність яких повинна бути зосереджена як у територіальних громадах, так і в трудових, творчих колективах, навчальних закладах, військових частинах тощо.

Після цього треба покінчити з псевдонаціоналістичними організаціями, утвореними та контрольованим різними спецслужбами. Не сміє бути „болотних вогнів”, які затягують в трясовину і зводять на манівці спроби стати в лави борців нових членів суспільства; не мають права паразитувати на крові і славі попередників, ті, хто відволікає українців від головної проблеми – боротьби за УССД. Треба врятувати для цієї боротьби кожного національно пробудженого українця. Такі люди є золотим фондом нації. Після „обробки” в лавах будь-якої псевдонаціоналістичної структури, вони не тільки перестають бути перспективними політиками, революціонерами чи бойовиками, а стають слухняним і контрольованим знаряддям антиукраїнських сил.

У націоналістів на нинішньому етапі є: успадкована від попередників і розвинута в сучасних умовах ідейна платформа та ідеологічна база; програма реалізації української національної ідеї; концепція консолідації націоналістичних організацій; об’єднані в організаційні рамки революційні кадри; досвід боротьби в нинішніх умовах.

І ще одне важливе питання. Чи повинні націоналісти йти у нинішні неукраїнські структури влади? Однозначно – так! Кожні вибори є одним з етапів боротьби за УССД. Незважаю¬чи на результати виборів, ми усвідомлюємо що май¬бутні Президенти, депутати різних рівнів не взявши на озброєння національну ідею, тотально не відмежувавшись від старої системи влади, не зруйнувавши структури влади, не замінивши людей влади, не досягнуть ніяких зрушень у напрямку будівництва української національної держави.

Проникнення націоналістів у табір влади слід розглядати як допоміжний чинник революції. Вони, у разі входження у владні структури, повинні і діяти там у строгих рамках згідно „концепції участі націоналістичних партій у владних структурах”, яку ще необхідно детально розробити і на практиці випробувати.

Опозиційне, а не революційне ставлення до існуючої системи влади, наміри туди проникнути, щоб в еволюційний спосіб її розрушити з середини, без паралельного творення організованого націоналістичного революційного руху – є ухилом в бік опортунізму. Таким чином, ми втягнемо цілий націоналістичний табір в чуже середовище, почнемо грати за його правилами гри, визнавати його ворожу щодо корінної української нації законодавчу базу. Втягувати націоналістичну організацію у боротьбу з режимом внутрішньої окупації лише легальними політичними методами – безперспективний шлях.

Концепція повинна базуватися на таких засадах: а) в органи влади член націоналістичної Організації йде не сам, а його за згодою посилає туди Організація; б) у своїй діяльності підпорядковується рішенням Організації, яка його туди послала; в) балотуючись кандидатом у депутати, не дає пустопорожніх обіцянок; г) зобов’язується лише одне – боротися на всіх рівнях за утвердження державності української нації; д) кожен, член організації, хто йде у владні структури, чітко усвідомлює, що це ворожа Україні і українцям державна система; е) перебуваючи в представницьких органах влади, він не робить спроб еволюційним методом її реорганізувати, не скріплює цю антиукраїнську, антинародну систему влади, і тим самим допомагає ворогові розбудовувати „нічийну” державу; є) сприяє Організації у підготовці до ліквідації цієї системи; ж) використовує своє депутатство для пропаганди української національної ідеї, ідеології українського націоналізму, програми Організації; з) сприяє консолідації українських громад, прирощенню їхньої національної свідомості; к) допомагає зорганізуватися українським громадам у боротьбі за свої законні права, проти антиукраїнських сил та сваволі державних чинуш; л) постійно збирає необхідну для Організації політичну та ін. інформацію; м) поширює серед людей влади наші ідеї, виявляє наших симпатиків, залучає до нашої Справи; н)допомагає вирішувати фінансові та матеріальні проблеми Організації; – активно поборює усі спроби прийняття будь-яких рішень, що шкодять нації, суспільству і державності України; о) ініціює прийняття рішень, які виходять з націоналістичної Програми; п) в очах громади, політикуму і людей влади, є постійним прикладом для наслідування іншими депутатами; р) у разі обрання депутатом будь якого рівня, тимчасово припиняє членство в керівних органах націоналістичної Організації.

Відхід від цього положення: бунтарство, анархізм, самодурство, особистий кар’єризм та паразитування на націоналізмі, – вчинки які є кари гідні.

Утворення організованого націоналістичного руху означатиме про перехід до якісно іншої фази революції, інших форм та методів боротьби.

Українська Держава – наш категоричний імператив, бо тільки вона може бути гарантом процвітання, розвитку та збереження української нації в часовому просторі.

Незалежна Національна Соборна Українська Держава потрібна не лише українцям. Україна є авангардом у боротьбі за державність всіх інших бездержавних народів. Вільна УКРАЇНСЬКА САМОСТІЙНА ХРИСТЯНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА СОБОРНА ДЕРЖАВА стане орієнтиром, прикладом для наслідування незламної волі, непохитної віри, героїчної звитяги, сили духа, християнської самопожертви, любові та милосердя поставленого на край прірви народу, що зумів вижити і з Божою ласкою перемогти.

Воскресла вільна Україна – це переламаний хребет світового імперіалізму та початок нового шляху для торжества свободи і справедливості, для ліквідації страшного зла – поневолення народів, бо не може бути вільної людини у поневоленій нації. Вільна воля людини – це те, що Господь Бог дав кожному з нас, як шлях до власного спасіння, те, чим Він у кожному з нас найбільше дорожить, це необхідна передумова для вільного і безперешкодного шляху людини і людства до Царства Небесного.

Боротьба за УССД це боротьба за новий світопорядок, за майбутнє всього людства.