Практичні аспекти діяльності українських націоналістів у ХХІ столітті
Виступ полковника Дмитра Яроша на конференції „ОУН – минуле й майбуття” на тему: „Практичні аспекти діяльності українських націоналістів у ХХІ столітті”
Славної пам’яті Вождь українських націоналістів полковник Євген Коновалець зазначав, що будь-який український націоналіст має бути „державником, соборником та революціонером”; відсутність хоча б однієї складової із вищеперерахованих автоматично виключає людину з націоналістичного реєстру. Саме ці слова, на мій погляд, мають бути певним опертям для того, щоб ми могли розглянути перспективи нашої боротьби.
Не ставлячи за мету цього виступу ґрунтовний аналіз того що було і того що є зараз, я все ж таки мушу зупинитися на декількох речах, без яких говорити про майбутнє неможливо.
Перше. Організація Українських Націоналістів, створена у ХХ столітті, стала головним національно-визвольним та державотворчим чинником української нації. Саме її всеохопна боротьба дала українцям можливість у 1991 році здобути плацдарм, що дозволяє продовжити рішучий наступ у напрямку здобуття омріяної національної державності.
Друге. Ідеологія українського націоналізму, яка кінцево оформилася у цілісну світоглядну систему в ХХ столітті є тим фундаментом, на основі якого можна будувати майбутнє нації. Наша ідеологія не видумка „фанатиків-націоналістів”, а витвір сотень поколінь українців. Вона окроплена кров’ю мільйонів борців, а тому є святою – ніхто не має ніякого права змінювати її основи. (Наприклад, зараз стало дуже популярним висловлюватися про так звану „політичну націю” або про „застарілість” духовних основ націоналізму, тобто християнства; все більше рядяться під націоналізм різні соц-націвські ідеологи, патякаючи про „ретронаціоналізм” та допомагаючи московським імперіалістам малювати образ „озвєрєвших головорєзов-бандєровцев”). Наголошую, що будь-який ревізіонізм по відношенню до стратегічних основ українського націоналізму призводить до деморалізації та демобілізації націоналістичного руху і як наслідок до послаблення суспільно-політичних позицій націоналістів.
При цьому необхідно усвідомлювати, що наша ідеологія є поняттям структурованим – це і національна ідея української нації; це й світоглядні принципи; це й політико-програмові напрямні. Зрозуміло, що коли я говорю про незмінність стратегічних основ, то при цьому, розуміючи, що життя не стоїть на місці, розглядаю можливості суттєвих змін в тактичній площині.
Третє. „Тризуб” імені Бандери визначає сучасний стан нації як поневолений, незважаючи на існування Держави Україна. Ми вважаємо, що зовнішня окупація української нації, яка була ліквідована у 1991 році, була замінена внутрішньою. Під цим поняттям ми розуміємо:
„Внутрішня окупація – це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації (а це майже 80 % населення), захоплюють і використовують виключно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя.
В Україні внутрішню окупацію здійснюють колишні московські окупанти та колонізатори, московська п’ята колона у вигляді різних „червоних” та „лівоцентристських” партій, п’ята колона західного демолібералізму у вигляді різних „центристських”, „правоцентристських”, „демократичних”, „національно-демократичних” і навіть „теж-націоналістичних” організацій, а всі вони обслуговують основного грабіжника й узурпатора влади – чужорідний і космополітичний транснаціональний олігархічний капітал кримінального походження” (В.Іванишин).
Виходячи з цього, вважаємо, що перша точка Декалогу націоналіста і сьогодні є абсолютно актуальною і боротьба за державність нації продовжується.
Четверте. Націоналістичний рух сьогодні переживає не найкращі часи. Незважаючи на об’єднавчий процес, що триває, на сьогоднішній день ще не витворився єдиний, авторитетний для всіх націоналістичних структур центр, який би міг створити таке силове поле, яке б дало можливість українським націоналістам стати визначальним чинником у суспільно-політичному житті народу. Ця ситуація потребує швидкої та кардинальної зміни.
Отже, перейдемо до наступного розділу.
Відразу було слово… А тому для того, щоб боротьба українських націоналістів була дієвою, результативною та запалювала мільйони у ХХІ столітті, нам необхідно чітко визначити сучасну її мету та концепцію.
Ми формулюємо мету так:
„Здобути, закріпити і розбудувати Українську Самостійну Соборну Державу – державу української нації на етнічних українських землях зі своїм власним суспільним ладом, відповідно до потреб і бажань українського народу, який би запевнив українській нації всебічний розвиток, усім громадянам України – Свободу, Справедливість, Добробут.”
Концепція ж націоналістичної дії формулюється нами наступним чином:
„Визвольна, революційна, безоглядна і масова боротьба українського народу за УССД, ведена власними силами Нації за всяких умов, усіма доступними методами, на засадах ідеології українського націоналізму і під єдиним керівництвом націоналістичного революційного Проводу створеного на базі Національного Революційного Ордену – Організації Українських Націоналістів.”
Маючи під ногами такий міцний фундамент, як традиційна ідеологія українського націоналізму, чітко сформульована мета і концепція боротьби ми можемо говорити про політико-програмову складову українського націоналізму. „Тризуб” розробив та популяризує „Програму реалізації української національної ідеї у процесі державотворення”, з якою можна ознайомитися на нашому сайті „Бандерівець”. Крім цього є ряд розробок представників ОУН та інших націоналістичних організацій, що стосуються програмних напрямних українського націоналізму.
Таким чином існує чітка і системна теоретична база, якою українські націоналісти можуть цілком користуватися для того, щоб відновити всеохопний і потужний націоналістичний рух. Розмови ж про те, що наші ідеї не сприймаються на Сході та Півдні України є нічим іншим, як базіканням або людей, що геть не орієнтуються в ситуації, або дезінформацією провокаторів і ворогів. По великому рахунку, після похідних груп ОУН, жодна інша націоналістична структура не проводила системної діяльності на цих землях, а значить була відсутня і пропаганда ідеології українського націоналізму. Акції ж, що ми всі там проводимо, відрізняються спорадичністю та слабкістю, тому і не мають належного ефекту.
Виграти ж битву за Схід і Південь, як і за всю Україну можна тільки з позицій єдності українських націоналістів та системності їх діяльності в політичній, пропагандивно-агітаційній, національно-захисній, просвітянській, вишкільно-виховній тощо сферах.
На наш погляд, певні зрушення на шляху досягнення вищезгаданої єдності на цей момент вже є – і ця конференція тому підтвердження. Але проблем ще вистачає. Ми вважаємо, що в принципі існує дві напрямні, по яких ми можемо рухатися.
Перша – це шлях об’єднання існуючих організацій в єдину структуру з єдиним проводом та різними референтурними напрямками, що будуть враховувати психологічну та характерологічну специфіку членства. Вважаємо, що така структура має мати назву Організація Українських Націоналістів і керуватися авторитетним харизматичним лідером.
Друга напрямна – це об’єднання навколо ОУН. Тобто існування окремих націоналістичних формацій, керівники яких на всеукраїнському та регіональних рівнях є членами ОУН і входять у проводи відповідних рівнів. Всі ці структури беззаперечно мають визнавати рішення проводів ОУН та діяти у спільному руслі.
І у першому, і у другому випадку Організація Українських Націоналістів має бути відроджена як Національний Революційний Орден з чіткими внутрішніми принципами і структурою.
Така Організація-Орден має бути побудована на засадах християнської моралі, ідеології українського націоналізму, чіткої ієрархії, авторитаризму, суворої дисципліни та побратимства.
Її ж діяльність, в умовах внутрішньої окупації, має здійснюватися всіма доступними і доцільними як відкритими, так і закритими методами і засобами.
На цьому ж етапі процесу об’єднання ми маємо усвідомлювати свою стратегію і тактику. На наш погляд висловити її можна наступним чином:
„Метою організованого націоналізму є реалізація української національної ідеї, тобто державне самоутвердження української нації у всіх сферах суспільного життя, створення на українській землі української національної держави із всеохопною системою українського національного народовладдя, побудова Української Соборної Самостійної Держави (УССД) як форми, засобу і гаранта всебічного відродження, розвитку і буття в часі української нації.
Саме ця мета нації може об’єднати українських націоналістів у згуртований, ідейний, націоналістичний Рух і визначити нашу діяльність.
Саме реальний внесок у спільну Справу реалізації цієї мети має бути для націоналістів головним критерієм оцінки кожного члена Руху, кожного націоналіста, кожного націоналістичного об’єднання.
Саме за ставленням до цієї нашої національної мети і до нашої боротьби за право українців мати власну державу і бути господарями своєї долі на своїй землі маємо оцінювати окремих, конкретних людей – українців і неукраїнців, громадські та політичні об’єднання, усі гілки, структури та функціонерів влади, політику іноземних держав та транснаціональних сил і визначаємо свою позицію щодо них.
Реалізація української ідеї-мети не може бути одномоментною, а тому передбачає досягнення низки стратегічних цілей і тактичних кроків для їхньої реалізації.
а) У сфері ідеології
Стратегічне завдання - зробити націоналізм основою українського національного мислення, суспільної поведінки народу, державотворення та функціонування влади.
Змагати до ідейно-світоглядового зближення націоналістичних організацій на питомих засадах українського націоналізму.
Створити постійно діючу міжорганізаційну ідеологічну комісію з фундаментальних та актуальних проблем націоналізму.
Відродити практику спільного видання бездискутивних праць із проблем ідеології українського націоналізму та історії націоналістичного руху.
Започаткувати практику проведення регулярних міжорганізаційних диспутів, симпозіумів, науково-практичних конференцій тощо із проблем націоналізму.
Практикувати проведення спільних тематичних вишколів членства та провідного активу всіх ланок.
Випрацювати спільну Програму реалізації української ідеї в умовах незалежності України.
Пропагувати в українському середовищі, серед громадян неукраїнського походження та серед української діаспори ідеологію українського націоналізму як єдинорятівну і перспективну для української нації та всіх громадян України.
б) В організаційній сфері
Стратегічне завдання - змагати до організаційної єдності націоналістичного політикуму, середовища, табору - під прапором української національної ідеї, на засадах українського націоналізму і під проводом відродженої та єдиної ОУН.
Налагодити міжорганізаційне спілкування для постійних консультацій та координації дій.
Створити міжорганізаційну комісію з проблем інтеграції націоналістичного середовища.
Створити спільну інфраструктуру пропаганди української національної ідеї, ідеології українського націоналізму, спільної політичної Програми.
Практикувати спільні пропагандивні та політичні акції, а також створення тимчасових чи постійно діючих керівних структур для проведення націоналістичних заходів, особливо в регіонах.
Спільно протиставлятися діяльності провокативних псевдонаціоналістичних організацій.
в) У сфері політики
Стратегічне завдання - змагати до створення ядра майбутньої системи українського національного відродження та державотворення у вигляді блоку національно-патріотичних сил для участі у політичних процесах.
Залучати до націоналістичної діяльності якомога більшу кількість активістів національно-державницького руху.
Зробити проводи й осередки націоналістичних об’єднань центрами консолідації національно-державницьких сил і патріотично настроєних українців та громадян інших національностей під прапором української національної ідеї – для їх постійної й активної участі як у передвиборчих кампаніях, так і в політичному житті взагалі.
Використовувати передвиборчі кампанії для пропагування української національної ідеї і цілого комплексу ідей, спрямованих на її реалізацію; зробити ідею створення української національної держави відомою, зрозумілою і привабливою для найширших мас населення.
Зробити всі наступні вибори в Україні ідейними, тобто виборами, на яких відбувалося б змагання ідей і програм національного державотворення, системних і якісних змін на користь народу, а не тільки безперспективна зміна людей і структур влади, гризня кланів за владні повноваження і перерозподіл власності.
На кожних президентських виборах націоналістичне середовище або висуває свого кандидата, або підтримує того, що виступає з проукраїнських позицій, сповідує ідеї українського національного відродження і державотворення, усвідомлює необхідність випрацювання й узаконення національно зорієнтованої мети, ідеології та програми українського державного будівництва.
На парламентських виборах домагатися створення власної фракції (групи) у Верховній Раді, яка б і в законодавчому органі держави, й у цілій законодавчо-представницькій вертикалі стала ініціатором виникнення ідейної проукраїнської більшості – для якісного, революційного реформування інших гілок влади і всього суспільного життя відповідно до завдань національного державотворення.
Випрацювати спільну концепцію участі націоналістів у владі – у різних її гілках, структурах, інституціях.
г) Тактика націоналістичних об’єднань
Кожна націоналістична організація функціонує автономно, але діє в напрямку ідейно-світоглядового, організаційного і політичного зближення та консолідації націоналістичного середовища.
Кожна націоналістична організація бере участь у створенні спільної політичної Програми і приймає її як основу планування своєї діяльності, враховуючи характер та реальні можливості свого об’єднання.
Націоналістичні організації можуть діяти самостійно чи в складі різних політичних об’єднань, якщо це сприяє зближенню цих структур із завданнями реалізації української національної ідеї.
Про свої політичні наміри і дії кожна організація інформує інші націоналістичні об’єднання – для уникнення непорозумінь та конфронтації чи для випрацювання спільної позиції.
Націоналістичні організації відмовляються від практики публічної полеміки і взаємопоборювання: ми повинні виступати не як політичні конкуренти, а як соратники у спільній боротьбі за здійснення спільної мети”.
Така діяльність призведе до реального, а не фіктивного зближення українських націоналістів, вилонить найкращі кадри, які, згуртувавшись в Організації Українських Націоналістів, відродять повноцінну її діяльність як національно-визвольного та державотворчого чинника нації, головного рушія Національної Революції.
Також, на завершення свого виступу хочу наголосити на тому, що для мене ОУН була, є і залишиться назавжди тою єдиною силою, яка має не тільки славну минувшину, але й велике майбутнє. Вірю в те, що народ, об’єднаний національною ідеєю під проводом ОУН у найближчому майбутньому виборе те, на що заслуговує – Українську Самостійну Соборну Державу – державу української нації на українській землі.
І хай у цьому нам допоможе Бог!
30 березня 2008р.Б.
Головний командир ВО „Тризуб” ім. С.Бандери полковник Дмитро Ярош