Життя і смерть, як ціна любові і ненависті
Підполковник “Спис”
ЖИТТЯ І СМЕРТЬ, ЯК ЦІНА ЛЮБОВІ І НЕНАВИСТІ
Якось, нещодавно, у розмові з побратимом нами обговорювалась тема життя і смерті. І виникло питання: “В ім’я чого, в наш час, можна пожертвувати своїм життям?” “Безумовно в ім’я великої мети!”, - була моя відповідь. Але наступне запитання примусило мене замислитись: “Яка ж велика мета у тих десятків і сотень молодих чоловіків і жінок, які йдуть на смерть, активуючи вибухові пристрої на собі, направляючи автомобілі з вибухівкою в житлові будинки і храми і як наслідок – смерть невинних людей?” Коли ллється людська кров заради панування певної політичної сили , релігійного угрупування, або, що буває найчастіше, першопричиною – купки “сильних світу цього”, які жадають влади над світом.
Я запитав самого себе: “Що змушує людину свідомо самій йти на смерть та вбивати інших заради ТАКОЇ мети? Чому так стається, і хто володіє душами, розумом і тілами цих людей?” І вирішив запитати відповіді у її величності Історії… Відповіді на ці, та деякі інші запитання.
А Історія розповідає, що найстарішою організацією, відомою нам, яка застосовувала такі методи боротьби була юдейська секта сікаріїв або зілотів, яка діяла в Палестині в 66-73 рр. від Різдва Христового і яку описав римський історик Йосиф Флавій. Вони декларували боротьбу з Римом, з римським впливом і з тими, хто під цей вплив потрапляв: лояльними до Риму юдеями, єгиптянами та палестинцями. Вони нападали на своїх жертв серед білого дня, вбиваючи їх у натовпі, і діяли або кинджалом, або коротким мечем (сікою). Деякі історики вважають, що в них була своя доктрина, чимось подібна до протестантизму на юдейський лад: підкорятися тільки Богу, не признаючи земної влади. Такі собі, юдейські анархісти, які на мою думку боролися не стільки проти поневолення Ізраїлю Римом, скільки проти римської влади, яка була на той час і владою в Ізраїлі. Сікарії зруйнували будинок первосвященика Ананії, руйнували палаци династії Іродів, спалили публічний архів (з прозаїчною метою – знищення боргових записок), виводили з ладу систему водопостачання Єрусалиму, палили зерносховища.
Сам Йосиф Флавій каже, що це були розбійники, котрі керувались іноземними силами і, використовуючи заклики до соціальної справедливості, змагали до завоювання влади для себе і до власного збагачення. Як багато часу пройшло, але як мало змінилося в цьому грішному світі… І чи не виникло у Тебе, мій читачу, вже у цьому місці певних аналогій із сучасністю? Але до аналогій ми ще повернемося…
Минали роки, століття, і на історичній арені з’являється іслам… Я не ставлю собі зараз за мету дослідження ісламу, як світової релігії, чи явища в Історії людства, але щоб знайти відповіді на посталі перед нами запитання, ми з’ясуємо певні моменти з історії цієї релігії.
Після смерті засновника ісламу Магомета у 632 році, створена ним держава почала розпадатися. В ісламі виникає дві течії: суніти та шиїти. Суніти – це була ортодоксальна течія, яка вшановувала Магомета, посланця Бога, який був останнім посередником між Богом і людьми. Друга течія – шіїти, котрі сповідували культ імама Алі ібн-бу Таліба, двоюрідного брата і зятя пророка Магомета. Вони визнають тільки його та його нащадків законними наступниками пророка. Після вбивства Алі у 661 році, його прибічники повели боротьбу за повернення верховної влади в “сім’ю Пророка”, маючи на увазі виключно рід Алі. Не заглиблюючись далі у цю тему, хочу лише додати, що для шиїтів роль імама (духовного лідера) значно вища, ніж для сунітів. Вони сприймають імама, якій підтвердив своє звання формально, або (що трапляється рідко) неформально, як виразника прямої волі Всевишнього.
У 765 році відбувся розкол серед шиїтів. Утворилися секти імаматів, зейдітів та ісмаїлітів. У всій цій “чесній компанії” мене, власне, дуже зацікавили ісмаїліти.
Перший глава ісмаїлітів, Абдаллах ал-Каддах, зовні сповідував іслам, а в душі, за твердженнями багатьох дослідників історії Сходу, його ненавидів, бо належав до однієї із сект парсизму (зороастризму). Його найбільші сподвижники також були зороастрійцями-вольнодумцями. Секта мала структуру ордену, з дев’ятьма рівнями посвяти. Згідно із вченням ісмаїлітів, існує абсолютний світовий дух, або всевишній Бог, котрий не має образу і характерних властивостей. Найвищою мудрістю, до останніх ступенів посвяти був прихід пророка – прихованого 12-го імама Махді, котрий звершить найвищий суд над людьми і введе вибраних у царство Світлого Розуму. Але… Але, і це ще не все.
Філософія – вища релігії – ось у що утаємничували на останньому ступені посвяти вибраних адептів!
Взагалі, я не знаю, як у моїх читачів, але в мене, коли я почав глибше знайомитися з цими історичними фактами, виникло дежа-вю: десь, щось подібне вже було. І раптом зрозумів – вже тут у 8-му столітті чітко простежуються виразні елементи масонської ідеології про царство розуму, про якийсь світовий абсолют, врешті-решт, про пріоритет філософії над Вірою. І такі моменти червоною ниткою проходять в історії та ідеології багатьох сект, політичних рухів та організацій (незалежно від їх релігійного підгрунтя), котрі боряться за владу у світі, над світом, над душами і серцями людей. Але повернемося до Історії…
Приблизно у десятому столітті від Різдва Христового, ісмаїліти створюють організацію, занурену в глибоку таємницю, а також ряд товариств, члени яких відбували таємні ритуали, поклоняючись імаму Алі. Одне з таких товариств підпорядковувалось “Дому Мудрості” в Каїрі – справжньому центру навчання фанатиків. За роботою центру наглядав халіф із династії Фатімідів. Серед викладачів були і верховний суддя і головнокомандувач армії і навіть один міністр. Класи “Дому Мудрості” ділилися на навчальні групи, до яких входили як чоловіки так і жінки. Метою цього “університету” була повна зміна свідомості учнів. Під час навчання студенти проходили дев’ять рівнів посвяти. Багато істориків вважають, що ісмаїліти готувалися до боротьби за панування над світом.
Але в 11-му столітті, серед ісмаїлітів відбувся розкол на нізарітів і мусалітів. Радикальну секту нізарітів очолив Хасан ібн ас-Саббах, котрий навчався у ісмаїлітів в Єгипті, можливо навіть в “Домі Мудрості”. У 1090 році в горах, на півночі Ірану він захопив фортецю і назвав її Аламут (“Орлине гніздо”). Там Саббах і створив свій знаменитий орден асасінів, а собі присвоїв титул “Старець Гори”. Його ціллю стало використання з політичною метою фанатиків віри, фідаїнів, або – просто вбивць. Історики стверджують, що в підготовці фідаїнів використовувався певний синтез середньовічних досягнень юдейського кабалізму та ісламського містицизму, володіння котрими дає безмежну владу над людьми. Згідно з повір’ям – знання кабали дають необмежену владу над світом.
Існує припущення про існування тісних зв’язків між Хасаном ібн ас-Саббахом та „Старцями із Нарбону”, який у ті часи був центром світового юдейства. Далі без коментарів…
Основним постулатом у психологічній обробці фідаїнів став принцип: смерть в ім’я віри – пряма дорога в рай. Постає запитання – якої віри? Віри в що, чи в кого? І вимальовується надзвичайно цікава картина… Згідно з новим ученням ас-Саббаха виявляється, що люди страждають від насилля, міжусобиць та інших бід тому… що вони нещасні. Але він знає як зробити їх щасливими. Для цього необхідний повний послух йому, Хасану ібн ас-Саббаху, котрий не тільки “Старець Гори”, а ще й “святий імам” “Шейх аль-Джабаль”.
Із тих методів психологічної обробки і зміни свідомості, котрі дійшли до нас, деякі були описані відомим мандрівником Марко Поло. Серед них, зокрема, нам відомо, що новонавернених асасінів обкурювали гашишем, і коли вони засинали, переносили в навмисне обладнаний для цього, так званий “райський куточок” замку, де він проводив певний час у товаристві прекрасних жінок, споживав вишукану їжу та напої, а потім, під час сну, його переносили назад. Наступного дня його відвідував ас-Саббах і казав: “Після смерті – ти вічно будеш у такому раю.” І фідаїни робили те, що їм наказували – вбивали всіх, на кого вказував “перст” “Старця Гори”. При цьому вони не втікали з місця злочину, а добровільно йшли на смерть. Смерть в ім’я ненависті… Смерть в імя володіння світом, вирішення якихось політичних чи меркантильних питань іншої людини, котра заволоділа душами і тілами своїх підлеглих… Сатанинська практика, сатанинські технології!!! Бо “немає більшої любові ніж віддати своє життя заради ближнього свого”. Віддати це життя заради любові до Господа, як він віддав своє життя за нас. Віддати своє життя заради любові до свого народу, своєї Батьківщини, в обороні своєї віри, цей акт любові і самопожертви – це і є дорога до Раю. Все решта – від лукавого.
Не можу обминути ще одного питання, яке дуже гостро стоїть в сучасному світі на межі християнства, мусульманства та юдаїзму. Мова йде про релігійну нетерпимість, знову ж таки про ненависть. Хочу сказати, що ідея релігійної нетерпимості лежить в основі одного з догматів ісламу. До п’яти стовпів ісламської віри не рідко додають ще один, шостий – священну війну проти невірних (джихад або газават). Така війна була також священною заповіддю правовірних, причому участь у ній звільняла від усіх гріхів і забезпечувала правовірному у випадку його загибелі місце в раю, що надихало воїнів-мусульман. Своїми військовими успіхами і переможним просуванням у перші віки ісламу араби, у великій мірі, були зобов’язані цьому священному принципу. Свою роль тут зіграв не тільки фанатизм, але і фаталізм, тобто впевненість у тому, що доля кожного визначена Аллахом наперед.
“Бийтесь із тими, хто не вірує в Аллаха, не підкоряється релігії істини, порушує заборони Аллаха і його посланця. Бийтесь з ними доти, доки вони не будуть знесилені і принижені.” (Коран. Сура 9, вірш 29). За одним із тлумачень, джихад допускає нанесення будь-якої шкоди “невірним” при будь-якій можливості у будь-якому місці. Але от що дивно: “невірними” виявляються тільки західні християни (про Росію і Ізраїль на кажу, там очевидні причини), а за догмою, вони, як “люди Книги” далеко не найгірші вороги ісламу. Мішенями ісламістсько-сектантських (читай асасінських) атак, практично ніколи не бувають язичники – буддисти, сінтоісти та інші. Ненависть і жадоба влади над світом керують тими, хто втілює в життя це насилля і ці вбивства!
Хочу процитувати уривок з поздоровлення Шейха з Ід аль Фітр у листопаді 2007 року: “Кяфіри історично приречені. Скоро ми досягнемо того, про що великий французький поет 19-то століття Рембо говорить як про “Час Асасінів”. Кінець тероризму ознаменує собою неможливість масового вбивства людей в імя приховування гнилого суспільного фундаменту. Коли прийде Час Асасінів, удари стануть точковими… Якщо раніше вбивали невинних – тепер мішенями стануть власники багатств і ідеологи геноциду.”
Але в тому ж Корані сказано: „Воістину, ті, котрі увіровали, і ті, котрі навернулись в юдейство, і християни, і сабрії, котрі увірували в Бога і в Останній день і творили благе, - їм їхня нагорода у Господа їхнього, немає над ними страху, і не будуть вони сумні” (Коран 2:62). І приходить розуміння того, що в наш час, у світі між собою зіткнулись не мусульманська з християнською цивілізації. Абсолютно невірна думка! Іде війна за світове панування між американським “протестантським”, московським “православним” та арабським “ісламським” імперіалізмом, котрий відроджується на наших очах і ця сатанинська війна супроводжується загибеллю невинних людей, кровопролиттям, ненавистю, грабежами та іншими жахіттями. Про яку Віру можна тут говорити?!
США за допомогою своїх військ, бореться за “демократію” у всьому світі, виправдовуючи це війною з тероризмом.
Росія, використовуючи політичний тиск, сировинний фактор, а також пряму військову експансію, прагне контролювати цілі країни та регіони.
Аль-Каїда проголосила на весь світ свою мету: встановлення шаріатської влади в мусульманських країнах і створення всесвітньої ісламської супердержави – Халіфату.
Інша ісламська організація Хізб-ут-Тахір у своїх документах декларує, що „відібравши першість у кяфірських держав і народів, повернути її в руки великої держави мусульман. Щоби вона, як і в пору свого розквіту, вершила справи світу у відповідності із законами ісламу.”
А ось слова президента Ірану Махмуда Ахмедінеджада: „Ми напередодні великої події, коли наша революція виведе на правильну дорогу усе людство”. Про що він казав? Не більше і не менше, а про створення шиїтської імперії.
Не можна не згадати тут про Ізраїль – державу, яка не цуралася і не цурається ні терористичної діяльності, ні боротьби за світовий вплив. Найвагоміша і найзначніша частка світових фінансових ресурсів зосереджена в руках „синів Ізраїлю” по цілому світі. Але й це ще не все! Ось, що пише Ісраель Шамір, ізраїльський публіцист: „Хоча Ізраїль позиціонує себе як відроджене єврейське царство га-Малкут га-Шрішит, за словами Бен-Гуріона (“Третє Ізраїльське царство”), він більше нагадує середньовічну організацію асасінів. Сіоністи… вбили посланця ООН Фольке Бернадотта, члена шведської королівської сімї і англійського лорда Мойна; багато політичних діячів, котрі зайняли опозиційну до сіонізму позицію, загинули при загадкових обставинах. Президент Джон Кеннеді був убитий незадовго після того, як зажадав від Ізраїлю допустити американських інспекторів на фабрику ядерної зброї в Дімоні. Ліндон Джонсон, котрий прийшов після нього відмовився від цієї вимоги… не розкрився парашут Юргена Моллермана, німецього політика, котрий протестував проти передачі підводних човнів, здатних нести ядерну зброю, Ізраїлеві. По-звірячому була вбита Анна Ліндт, шведський міністр закордонних справ, великий друг Палестини”.
У наш час, рамках ізраїльської розвідки „Моссад”, діє спеціальний загін професійних убивць – „Кідон” („Штик”). Це, напевне, єдина організація у світі, котра поставила терор на потік. Горезвісні „тройкі” НКВД були відтворені в Ізраїлі, замість суду, спеціальна комісія вирішує, кого із гоїв („невірних!”) треба вбити. Всього за три роки вони вбили три тисячі палестинців, в середньому по три за день.
Менахем Бегін та Іцхак Шамір, майбутні прем’єр-міністри, зробили собі імена на тому, що провели терористичні акти проти Англії. Бегін і його організація „Іргун” відповідальні за підрив штаб-квартири британської Палестини – готелю „Цар Давид”, де було вбито майже сто чоловік. А, власне, Шамір і його „Лехі” („Банда Штерна”), прославились вбивствами барона Мойна і графа Бернадотта.
Світ жорстокий… Це правда… Але в цьому жорстокому світі є організації, які також зі зброєю в руках відстоюють незалежність свого народу. Маю на увазі ІРА, ЕТА, Тигрів Визволення Таміл-Елама, той самий Дашнакцутюн та багато інших.
Із імли десятиліть, перед нами як живі, стоять в строю лицарі-бойовики Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів. Герої,котрі виступили на нерівний бій з окупантами і поневолювачами рідної землі! Керуючись Правом, котре їм дала українська нація перед загрозою цілковитого свого знищення, вони боролись не на життя,а на смерть за свободу свого народу. Чи був це терор? Ні, - це була національно-визвольна боротьба української нації на своїй землі! Бо хіба можемо ми назвати терористами Олексу Довбуша, Устима Кармалюка, холодноярських повстанців та ще сотні й тисячі борців за національне та соціальне визволення українців?! Це була відплата за нелюдське поводження окупантів на поневолених землях. І їхня кров, їхня справа, їхні молоді життя, котрі вони віддали задля святої мети оборони свого народу, не загубилися в часі. Завдяки цій боротьбі, і у наш час, у випадку необхідності, тисячі молодих лицарів-українців візьмутся за зброю, щоб вибороти Свободу, Справедливість, Добробут для своєї нації…
І коли воїни ідуть у бій з Любов’ю в серці, то такий бій, така війна є святою, вона є визвольною і праведною! Це боротьба за життя, за майбутнє Твоєї нації, за Твоїх нащадків, за вічні цінності, що провадили людство на шляху Історії. Таких воїнів благословляє Господь, і пам’ять про них завжди буде жити в серцях народу!