Там, де могила Сірка...
Стрілець Дядько
“Навкруг Чигирина по степу кургани, Там могилrа скіфа, слава козака. Вони пам’ятають червоні жупани, Чули голос Гонти і Залізняка.”
(автор невідомий)
Слава Україні!
Вітаюсь до всіх українців цим націоналістичним вітанням не тому, що так нині модно вітатися серед націоналістів і “теж-націоналістів”, а тому що звертаюсь до всього свідомого українського люду. Для мене ці слова мають значення більше ніж просте вітання. Кажу “Слава Україні!” – не державі, в якій живемо і яку називають Україна, а тій Святій Землі, яка полита кровію найкращих синів і дочок української нації. Пролита за життя нащадків, щоби вони брали собі за приклад героїчні вчинки попередніх поколінь і не були німими рабами на своїй Богом даній землі. Землі, яка прийняла чимало козаків, та яку до сих пір топче хижий, лукавий ворог, не даючи спочивати спокійно у степових могилах лицарям Ідеї і Чину. Та дух козацький ще й дотепер не спить, надихаючи борців за волю України на війну зі злобою піднебесною.
"…Слава Україні!" - співає душа сивого кобзаря. Одного з тих, кого поховали в спільній могилі, десь серед лісу, з багатьма іншими, зрівнявши її із землею. “Вже ніхто і ніде, місце те не знайде, де співці України спочили”, тому що “не люблять пани кобзарів за те, що не вміють мовчати, готові в катівнях вмирати, за віру і волю братів…”
"…Слава Україні!" – вигукує останні слова Воїн Української Повстанської Армії, оточений бандою сталінських катів, висмикуючи кільце з гранати. Божа Матір прийняла його під свій Покров, він не зрадив святої української землі. “Героям Слава!” - закінчує присягу цими словами новий член “Тризуба” імені Степана Бандери, забираючи руку з червоно-чорного прапора та Святого Письма. Тепер Україна має ще одного відданого сина, що не зупиниться ні перед чим задля здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Тепер ще на один крок гучніше лунає хода лави молодих націоналістів. Вони ведуть українську націю від того місця, де вона схилилася на коліно перепочити перед наступним поривом визвольної боротьби. І ті хлопці та дівчата не стануть зупиняться!
"…Слава Україні!" - лунко вимовляє сивочолий Тарас Шевченко, стоячи на високому підніжжі. Глибоко вдивляючись в безодню байдужих очей своїх правнуків, що зібралися вшанувати свою бездержавність. Витріщаючи баранячі, скляні очі на ліру і не можуть зрозуміти, чому в них від дивних звуків цього інструменту “мороз пробігає по тілу”.
"…Слава Україні!" – волає молодий “помаранчевий революціонер” на проспекті Карла Маркса (стоячи біля пам’ятника Шевченку) мітингуючи в річницю Голодомору-33. Потішаючи своєю недолугістю тих, хто довів український народ до того, що ціна життя для нього стала дорожча за честь. Що вже не родиться думка взяти зброю на захист Батьківщини, проте є усталена думка про своє нікчемне тіло. (“Бо легко тоді панувати, як бидло навколо – не люди, в ярмі звикло бидло орати. І дурні знайдуться усюди. В нас дурнів багато усюди…”*). То й плата буде за втрачену честь – плач і скрегіт зубів! Бо ж “рабів до раю не приймають!”
"…Слава Україні!.. Навіки Слава-а-а!…" - кричать вусаті діди і неголені молодики на могилі Кошового Отамана Івана Сірка. Ця “отара” приїхала вшанувати славного козака чаркою горілки (!). Крокуючи п’яною ходою до кургану та вітаючи з гарматки гостей – “тульскіх казаков”. “Патрійоти” приїздять сюди щороку, минаючи пам’ятник Карлу Марксу на шляху до могили Сірка. Після чого таборуються неподалік шаманського стовпа, де шабашують в той час рідновіри. (Добре, що погруддя Отамана дивиться в протилежну сторону, а то би давно розсипалося від такої ганьби.) Воістину демократичні часи настали. “Слава Україні!” кричать навіть раби, які цієї слави навіть не усвідомлюють. Яким дозволили і прапор, і герб, і гімн свій мати. І танцювати в шароварах, співаючи “Хай живе…”. Дозволили навіть шаблі носити, та асоціювати себе зі славними предками – Запорожцями. Та зовсім не козацьким духом надихають вони джур, молодих хлопців, які щойно прийняли присягу на вірність Україні та Вірі Православній. Інші ідеї надихають тих людей, які створюють козацтва, не козацькі – яничарські, підлі.
Тому і стояло те капище з головою сатанинського ідола Маркса стільки років. Бо не вистачало в них духу навіть кувалду взяти до рук в обороні честі нації. Не вистачає їм духу і п’ястука замахнути на ворогів в людській подобі. Не вистачить духу і вмерти по козацькі.
“Слава Україні!” – закінчує акцію командир похідної групи “Тризуба” імені Степана Бандери. “Героям Слава!” – чітко відповідають стрільці, впевнено крокуючи від пошкодженого капища Марксу, заспівуючи визвольну пісню втішеному Отаману Івану Сірку та Батьківщині.
Дух козацький втілився у Чин. І саме таким духом натхненний, закінчую статтю.
Слава Україні! Героям Слава!
** слова Володимира КУШПЕТА*