Україна – зона культурного лиха
Віктор РОГ
„Всеїжоїжучий живіт, що пупом внюхується в еру”, - ці слова Василя Симоненка можуть стати лейтмотивом нашого комерціалізованого та корумпованого сьогодення. „Бреши, кради. обдурюй, наживайся”, - без перебільшення – для багатьох чиновників ці поняття стали нині кредом не лише дії, власне існування. Проти такої ситуації повстала українська інтелігенція, котра оприлюднила Маніфест, у якому, зокрема, стверджує і закликає.
„Нетоплені бібліотеки, зотлілі музейні цінності, закриті книгарні, екскаватори на історичних пам’ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї, розкрадені кіностудії, зруйновані кінотеатри, хмарочоси посеред історичних центрів, навала іноземного кітчу…
Це – Україна ХХІ століття. Це – наше сьогодення і майбутнє наших дітей.
І це – прямий наслідок злочинних дій та злочинної бездіяльності української влади усіх рівнів.
За 16 років в нашій країні було знищено кілька тисяч книгарень, уся кіноіндустрія включно з кінотеатрами та кіностудіями. Потужна колись система мистецької освіти ледь жевріє. В країні, яка ще у ХVІІ сторіччі дивувала європейців загальною грамотністю, сьогодні видається лише одна книга на трьох людей. Який Батий, який Боголюбський, зміг досягти більшого? Який Чорнобиль завдав народу такої шкоди?
В сьогоднішній Україні одна книгарня припадає на 100 тисяч населення. В Польщі – на 10 тисяч. У Києві 40 театрів, у Лондоні – 400. Ми ідемо в Євросоюз. А чи потрібна Європі навала 40 мільйонів варварів, які мріють лише про пиво і футбол?
Сподівання на “добрих і мудрих” керівників закінчилися. Ми більше не хочемо залицятися до неосвічених і некультурних людей, якими є насправді наші політики. Врешті-решт українській владі лише 16 років, а українській культурі – кілька сотень, якщо не тисяч. Культура вижила під час воєн, окупацій, геноциду, етноциду, лінгвоциду. То невже ми не піднімемо голос на захист майбутнього нації? Невже ми тихо конатимемо з простягнутою рукою?
Усіх, хто не хоче коритися культурним погромникам. Усіх, кого виганяють з приміщення, утискають адміністративно, податково чи фінансово. Усіх, кого не влаштовує відсутність у місті кінотеатрів, книгарень, картинних галерей, брак книжок у бібліотеках, занедбаність музеїв та заповідників. Усіх, хто хоче і не боїться бути почутим, ми закликаємо зібратися 30 листопада на Надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”.
Нехай цей голос пролунає і буде почутий!