Покрова Пресвятої Богородиці – Свято християнського лицарства
Підполковник Ростислав Винар
ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – СВЯТО ХРИСТИЯНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА
Наближається велике християнське свято – Покрова Пресвятої Богородиці… Що воно означає для нас, яка історія його виникнення? Спробуємо повернутися в минуле і через призму історії поглянути на сучасність, зазирнути у майбутнє.
Повертаємося ж ми у зовсім сиву давнину, – а точніше – на початок Х сторіччя. Деякі історики стверджують, що ті події про які ми будемо говорити сталися в середині V сторіччя, але більшість вчених все-таки датують Х століттям.
Отже, - початок десятого століття, Візантійська імперія… Константинополь облягають полчища арабів, греки обороняються з усіх сил. У храмі Пресвятої Богородиці Влахернської, де зберігається риза Матері Божої іде всенощна, на котрій присутній Святий Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Аж раптом… Святий Андрій і його учень бачать чудесне видіння: від царських дверей церкви йде осяяна світлом Пресвята Богородиця у супроводі Святого Івана Хрестителя і Святого Івана Богослова. Під спів великого хору святих, Матір Божа підходить до престолу, стає на коліна і довго молиться плачучи. За тим встає, здіймає зі своєї голови хустку-покров-омофор і широко розстилає її над народом у церкві. Святий Андрій та Епіфан зрозуміли – Богородиця прийшла, щоб урятувати столицю східного християнського світу… Звістка блискавично розноситься серед людей. І сталося… Ворожі війська відступили! Константинополь врятований…
Така історична версія. До речі, історики вважають, що Святий Андрій Юродивий був слов’янин і походив з південних земель Руси-України. Це чудо мало великий вплив і в історії нашої Батьківщини. Ось деякі факти…
У 1036 році князь Ярослав Мудрий громить печенігів і, дякуючи Господові і Його Пресвятій Матері, будує в Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. У церкві Благовіщення, він віддає український народ в опіку Божої Матері. Так, з волі українського монарха, Богородиця стає заступницею України і українців, Покровителькою і Царицею нашого народу.
Тмутороканський князь Мстислав приймає обітницю перед битвою з черкесами, в разі перемоги побудувати храм на честь Матері Божої. Українське військо здобуло звитягу і до неба звівся ще один собор в ім’я Пресвятої Богородиці.
У своїх спогадах, князь Володимир Мономах каже, що своєю перемогою над половцями він завдячує Богу і Пречистій Діві Марії і складає на Її честь особливу молитву.
У 1103 році, йдучи у похід на половців, наші князі дають обіти Богові та Пресвятій Богородиці. Українське військо вщент розбиває ворогів…
Князь Ігор Святославович, герой епосу «Слово о полку Ігоревім», після своєї втечі з неволі, йде з поклоном до чудотворної ікони Матері Божої Пирогощі.
Король Данило Галицький, після успішного походу в Чехію, спішить з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі і складає біля Її стіп багаті дари.
Багато наших князів на своїх печатках вживали ікону Матері Божої, або молитву до Неї. Українські археологи знайшли старовинні золоті, мідні і бронзові нашийні іконки, на одній з яких є напис: «Богородице, будь моїм покровителем і захороною. Амінь.»
Але все ж таки… Як і чому сталося так, що Пречиста Діва Марія стала вважатися покровителькою християнського лицарства? Пропоную звернути наші погляди на велику епоху Хрестових походів. Їхнім унікальним наслідком було створення лицарсько-чернечих орденів, які були становими організаціями європейського лицарства, членів яких називали «лицарями Церкви». Наймогутнішими були три ордени: Іоанніти (Госпітальєри, або Мальтійські лицарі), Тамплієри (Лицарі Храму) та Тевтонці (Орден Дому Святої Марії Тевтонської). Ці християнські ордени були напівчернечими, напіввійськовими організаціями, члени яких приймали обітниці чистого життя, близькі до обітниць ченців. Вони зрікалися власної волі (обітниця послуху) і цілковито підкорялись своїм виборним керівникам, відмовлялися від особистої власності (обітниця бідності та аскетизму) і приймали обітницю цноти, неодруження (целібату). Але на відміну від християнських ченців, вони брали на себе ще й четверту обітницю – військову – воювати з невірними до повного очищення від них Святої Землі.
Голландський вчений Й.Хейзінга стверджував, що всюди, де лицарський ідеал сповідували в найчистішому вигляді, особливий наголос робили на його аскетичному елементі. Продовжуючи цю тезу, американський філософ У.Джеймс писав, що мандрівний лицар, як і лицар-тамплієр, був вільний від земних пут і бідний. Цей ідеал лицаря, котрий не потребував матеріальних благ, формував етичні, а у великій мірі й практичні погляди військових людей і аристократії. У ті часи лицаря поважали як людину, яка здолає будь-які перешкоди на своєму власному шляху. Не володіючи нічим, окрім власного життя, він готовий був піддати його ризику у будь-який момент, коли це буде необхідно – ось неперевершений взірець на шляху до своїх ідеалів. Цей морально-психологічний, а точніше сказати – духовний момент, підтверджує, що зв’язок лицарського ідеалу з найвищими християнськими цінностями: співчуттям, справедливістю, вірністю, - в жодному разі не був ані штучним, ані поверхневим.
Той же Й.Хейзінга писав, що перші лицарсько-чернечі ордени утворилися як найщиріше втілення середньовічного духу в поєднанні чернечої і лицарської ідеології у ті часи, коли двобій з ісламською експансією став жорстокою реальністю. Це були часи, коли війна була залучена до системи християнських цінностей, як чинник, підпорядкований вищій меті – захисту християнського світу від ворожих зазіхань. Тоді, у розпал лицарської епохи, трійця покровителів європейського лицарства – Пресвята Діва Марія, Архангел Михаїл і Святий Георгій вели християнське військо на боротьбу з древнім змієм, який символізував вселенське Зло, Антихриста – до повної перемоги над ним.
Пресвята Богородиця була покровителькою багатьох лицарсько-чернечих орденів Європи, в тому числі одного з найбільших – Тевтонського. Культ Матері Божої, Покровительки і Заступниці лицарства набув великого розповсюдження серед Христового воїнства, Її ікони і святий одяг слугували захистом під час багатьох воєн і сутичок. Можна констатувати, що чудо заступництва і допомоги християнському воїнству Божою Матір’ю неодноразово повторювалося у світовій історії. Зокрема, ми можемо пригадати облогу вікінгами французького міста Шартр у 911 році. Після появи на фортечному мурі єпископа, який здіймав над собою, мов прапор, туніку Діви Марії, язичників-норманів раптово охопив панічний страх і вони відступили…
Українське Середньовіччя… Особлива епоха, особливі люди… Через віки до нас дійшла доблесть і слава українських Лицарів Христа. Ті часи потребують, на мою думку, не стільки вивчення (вчені достатньо попрацювали, і продовжують свою роботу, відтворюючи історичну картину тієї епохи), скільки глибокого переосмислення, особливо у сучасних у нашу добу. Але це тема окремої розмови.
А зараз… Зараз давайте згадаємо, що як і для західноєвропейського лицарства, так і для українського козацтва, зокрема для запорожців – лицарів Запорізького Ордену – одним з найрадикальніших завдань був захист Християнської Віри і Церкви. На Запорізькій Січі була збудована церква Богородиці Покрови, а йдучи на ворога, козаки служили молебень до Діви Марії, своєї покровительки і після благословення християнських священників вирушали у бій. Не дарма у бойовій пісні «Нумо, хлопці, до зброї!» звучать слова: «Нам поможе Святий Юр, ще й Пречиста Мати, турка звоювати».
На пожертви запорожців були споруджені Трахтемирівський та Межигірський монастирі, де козаки заліковували свої рани та доживали віку. Крім того, церкви та монастирі засновувались по всій території Запорожжя, в його паланках.
Д.Яворницький наголошував, що особливою рисою характеру запорізьких козаків була їхня глибока релігійність, що відкидала будь-який прояв лицемірства, чим вони завжди і відрізнялись з-поміж інших.
А.Скальковський у своїй праці «Історія Нової Січі» вирізняв дві головні обставини, які стосуються запорожців. Перша – вимога Коша Запорозького щодо незалежності їхньої церкви і духовенства від загальної церковної ієрархії, чи й від митрополита Київського та Малоросійського. Це ще один доказ орденського устрою Запорізького війська. Будь-який орден католицького чернецтва (братства Святого Бенедикта, Святого Франциска, Святого Бернарда тощо) мали свого особливого генерала, або духовного провідника, який обирався з братів того ж ордену. Без його згоди навіть веління Папи Римського в ордені не виконувалися. У лицарсько-чернечих орденах Великий Магістр був і духовним провідником. Друга властивість запорожців – особлива шанобливість до київських монастирів, зокрема, до «великого Києво-Межигірського Свято-Преображенського монастиря».
Хочу наголосити, що запорожці, як і західноєвропейські лицарі, глибоко вшановували багатьох християнських святих, але Святим Михаїлові і Георгієві (Юрові), а особливо Діві Марії-Покрові виявляли особливе почитання. У середовищі запорізьких козаків Пресвята Діва Марія уособлювалась покровителькою Низового війська і скрізь, де панувала Січ, негайно зводився храм в ім’я Покрови Пресвятої та Пренепорочної Матері Божої.
Д.Яворницький описує ікону Покрови Богородиці, котра зберігалась у місті Нікополі. На ній були зображені Матір Божа, Микола Чудотворець і Архистратиг Михаїл, а нижче них були намальовані запорожці у повному озброєнні. Від козака, який зображений на передньому плані, з правого боку йде напис, витягнутий у вигляді вузької стрічки до самої Богородиці: «Молимося, покрий нас чесним Твоїм Покровом, порятуй від всякого зла». А дещо вище – напис: «Порятую і покрию люди мої». За легендою, на іконі увічнено останнього кошового Петра Калнишевського з товариством, котрі моляться, щоб відвернути біди, які загрожують Січі з боку Москви.
Також і на козацьких корогвах зображались образи Спасителя, Покрови Богородиці, Архангела Михаїла і Георгія Побідоносця, який вражав Змія.
Не можна обійти увагою історію успішної оборони Почаївського монастиря від турецького навали у 1675 році, коли під час молитви монахів і вірних, Пресвята Богородиця з’явилась над монастирською церквою і своїм омофором захистила монастир. Ворог, зламавши зуби об християнську твердиню відступив ні з чим…
Минали сторіччя, але українське лицарство продовжувало йти у бій під Покровом Матері Божої… Українські Січові Стрільці, Холодноярські повстанці, Українська Повстанська Армія – українські Лицарі до останньої краплини своєї крові, до останнього подиху билися за свою землю, за український народ, за свою Церкву і Віру… Свято Покрови Божої Матері УПА проголосила Днем свого заснування і своїм офіційним святом. Покров Пресвятої Богородиці зберіг українську націю у найважчі моменти історії, дав їй силу вистояти і продовжити боротьбу… Боротьбу за Віру, Надію і Любов української нації! Україна явила світові доказ того, що під Покровом Матері Божої нація може пережити всі біди і випробування, загартуватись і далі боротися зі Злом. Боротися задля майбутнього України, задля перемоги Світла і Добра над Злом і Темрявою, врешті-решт – за відродження Християнської Європи!
І ми повинні бути незламними і непохитними у Вірі, боротися зі Злом в собі і в навколишньому світі! І ми здобудемо перемогу! Бо над нами – Покров Матері Божої – і нас не здолати нікому!
12 жовтня 2007р.Б.