”Сьогодні передчасно говорити про консолідацію українського суспільства”
Микола ПЛАВ’ЮК: ”СЬОГОДНІ ПЕРЕДЧАСНО ГОВОРИТИ ПРО КОНСОЛІДАЦІЮ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА”
Позаду одна із найдраматичніших виборчих кампаній. Що попереду? Це питання на устах мільйонів українців. Із своїм баченням політичної ситуації та перспектив розвитку української державності ділиться Голова ОУН Микола Плав’юк.
Друже Голово! Чи стали результати цьогорічних виборів несподіванкою для Вас? Хто реально отримав перемогу, а хто – поразку?
Насправді результати виборів не були для мене якоюсь несподіванкою. Зважаючи на результати минулорічних виборів, не важко було передбачити незначну перемогу нині діючих антиурядових партій, маю на увазі сумарну кількість голосів відданих за БЮТ та НУНС. Проте вважаю, що відсотки голосів, які отримали як БЮТ так і НУ-НС чи ВО “Свобода” – були для одних приємною несподіванкою, для інших – розчаруванням. Я особисто очікував дещо нижчого результату для КПУ, потрапляння якої у парламент свідчить, що в Україні усе ще існує суспільний прошарок, який орієнтується не на Україну як незалежну державу, а живе ностальгією за всевладдям комуністів.
А щодо реальної перемоги, то, її, на мою думку, ніхто не отримав, оскільки жодна із політичних сил, що представлена у новому парламенті не має переконливої більшості, а відтак змушена шукати союзників, а значить іти на компроміси. Безсумнівним є програш СПУ і особисто Олександра Мороза, діяльність яких завжди різко критикували українські націоналісти, зокрема ОУН, а сьогодні йому належну оцінку дали виборці.
Думаю, що успіхами можуть похвалитися лише БЮТ і Блок Литвина, але, наголошую, їх успіхи, це далеко ще не перемога.
У своєму інтерв’ю ”УС” на передодні виборів Ви наголошували, що цього разу маємо поділ політичних сил на український та антиукраїнський табори. До проукраїнських сил Ви зараховували ВО ”Свободу” , НУНС та БЮТ, до протилежного табору - Партію регіонів та лівих усіх відтінків. Крім цього, застерігали українських націоналістів від взаємопоборювання у середині проукраїнського табору. Наскільки такий поділ політичних сил актуальний сьогодні і чи справді існує єдиний і консолідований український табір?
Названий мною поділ учасників виборчого процесу на два протилежні табори я робив на основі їхніх виборчих програм та гасел, які вони сповідують у реальному політичному житті. Я і надалі стою на такому поділі та вважаю його актуальним.
Що стосується консолідованості українського табору, то про це можна говорити, коли завершиться структуризація нового парламенту, тобто буде оформлено як парламентську більшість так і меншість. Крім того, більшість чи опозиційна меншість у Верховній Раді мають чітко визначитися щодо актуальних питань внутрішньої і зовнішньої політики України. У даному випадку йдеться про їх ставлення до ідеї національної державності, зокрема, що стосується концепції і програми дій, яка б справді закріплювали основи української національної держави, згідно гасла ОУН “За національну і соціальну справедливість в незалежній і соборній Українській державі”.
Так довго як з тих чи інших причин частина політичних сил питання соборності, національної безпеки, самостійної економічної політики, спрямованої на забезпечення добробуту для широких верств населення, а не лише для окремих груп чи кланів; національної демографічної політики, соціального і пенсійного забезпечення, єдиної державної мови, культури, церкви, визнання боротьби ОУН і УПА, не вважатимуть пріоритетами у своїй діяльності – говорити про консолідацію українського суспільства взагалі та навіть “проукраїнських сил” є передчасним.
У чому, на Вашу думку, полягає феномен успіху Блоку Литвина. Де буде його місце у Верховній Раді і політичному спектрі країни?
У ході виборчого процесу Блок Литвина різко критикував як владу так і опозицію. Це імпонувало багатьом виборцям, які не сприймають як ”помаранчевих” так і ”біло-синіх” Якщо взяти до уваги серйозні фінансові ресурси, що їх Литвин залучив на підтримку своєї виборчої кампанії, то результат цього блоку є цілком передбачуваним. При цьому слід зауважити, що подібні безідеологічні проекти традиційно схильні бути в блоці з провладними силами, без огляду на їх ідеологічне забарвлення.
Заява Президента України Віктора Ющенка щодо формування майбутньої коаліції у Верховній Раді викликала діаметрально протилежні судження в українському політикумі. Що, на Ваш погляд, спонукало Главу держави зробити заяву саме такого змісту?
Ситуація, що виникла в державі після виборів змушує Віктора Ющенка виступати одразу в трьох іпостасях: власне Глави держави; фактичного лідера блоку НУ-НС та майбутнього кандидата на пост Президента України у 2009 – 10 роках.
Саме у такому контексті я сприймаю позицію Президента Ющенка щодо формування майбутньої коаліції у парламенті, яку він виклав у відомій заяві та подальших коментарях до неї.
Сьогодні мало хто звертає увагу на те, що головною ідеєю заяви Ющенка стало ”пригадування” усім переможцям виборів, що 2008 рік має стати роком схвалення нової редакції Конституції України, яка б мала на меті посилити роль Президента в управлінні державою. Саме тому він “доручає” переможцям парламентських виборів домовитись між собою, і вразі коли, Верховна Рада і Кабінет Міністрів виконають президентські “вимоги” чи “доручення”, то він готовий виявити їм взаємну підтримку.
Це свідчить, що Ющенко трактує результати виборів як вияв підтримки виборцями його позиції, яку він останнім часом обстоював у стосунках з урядом та парламентом, а саме, що слід невідкладно вносити зміни до Основного закону й більш чітко розподілити повноваження між різними гілками влади. Це, безумовно, позиція сильного Президента.
Дещо інакше він висловлюється як лідер НУ-НС чи пропрезидентського блоку. Ющенко усвідомлює собі, що пропрезидентський блок не здобув на цих виборах належних успіхів й опинився аж на третьому місці. І хоч напередодні виборчих перегонів між його блоком і БЮТ була підписана угода про спільні дії у парламенті, однак не має жодних гарантій її дотримання, оскільки надто великим є розрив між відсотками, що їх здобули на виборах БЮТ та НУ-НС. А тому, закликаючи ПР, БЮТ та НУ-НС почати переговори, він таким чином надає більшої ваги саме пропрезидентській силі. Бо якщо ПР чи БЮТ мали б стати ядром майбутньої коаліції – то очевидно для них підтримка депутатів блоку НУ-НС є необхідною.
Іншими словами, ми знову стали свідками тактичної гри, пов’язаної із скріпленням не надто сильної позиції блоку НУ-НС.
Врешті-решт, не за горами 2009 чи 2010 роки й мало хто сумнівається, що Ющенко плекає надію бути переобраним Президентом України.
На відміну від своїх конкурентів, тобто ймовірних кандидатів у президенти Януковича та Тимошенко, які змушені опиратися виключно на свої політичні сили, Ющенко, має намір апелювати до різних сил, оскільки не вірить, що лише НУ-НС зможе забезпечити йому перемогу на президентських виборах. А відтак його заяви й коментарі спрямовані до всіх політичних сил, крім комуністів.
У зв’язку із заявою Ющенка ситуація у Верховні Раді може розвиватися за діаметрально різними сценаріями, а тому не маю наміру на ній спекулювати. Для мене очевидним є одне, що поки що вона не принесла користі ані Президентові, ані блокові НУ-НС.
Результати виборів знову поділи електорат країни практично навпіл. Це було однією з причин, яка призвела до розпуску Верховної Ради. Як довго проіснує цей парламент та сформований ним уряд?
У багатьох країнах світу поділ підтримки для “більшості” чи “опозиції”, якщо мова йде про електорат, не завжди великий. Тим не менше, парламенти чи виконавча влада, як правило, працюють цілу або майже цілу каденцію, передбачену національною Конституцією.
В Україні ж відбувається процес своєрідного ”перенасичення” виборами. Однак чинна Конституція не дозволяє принайменше рік повторяти вибори до парламенту. Наближаються президентські вибори і сьогодні дискутуються проекти змін Конституції. Я допускаю, що все це може призвести до того, що Верховна Рада в обраному складі працюватиме довше, чим попередній її склад.
Питання функціонування Уряду лежить дещо в іншій площині. Він буде існувати залежно від того, як успішно він прийме необхідну програму дій (яка матиме підтримку населення) і як успішно буде її реалізовувати. Невдачі Уряду можуть довести до перегрупування сил у Верховній Раді, та й Президент напередодні виборів 2009 чи 2010 років, навряд чи підтримуватиме неуспішний Уряд.
Маючи досвід із скороченням каденції дотеперішньої Верховної Ради, й автоматично Кабінету Міністрів, я не виключаю, що Президент Ющенко може повторити це і в майбутньому.
У непростій ситуації сьогодні опинилися українські націонал-демократичні й націоналістичні партії. Більшість партій націонал-демократичного спрямування ухвалили рішення про самоліквідацію шляхом приєднання до НУНС, ВО ”Свобода” брало активну участь у виборах, але не потрапило до парламенту, КУН відмовився від участі у виборах й закликав голосувати за НУ-НС. Якою є перспектива так званої правиці?
Справді, ситуація з так званими націонал-демократичними партіями є незавидною. Деякі з них в минулих виборах не пройшли виборчий поріг, а деякі навіть в блоках чи НУ-НС чи БЮТ трактується по-мачушиному. Під тиском тих чи інших обставин, вони начебто погодились на створення “єдиної” партії після виборів, хоч кожна з цих партій має свій власний погляд на те, якою б ця “єдина” партія мала бути.
Не секрет, що блок НУ-НС не спромігся досягнути відчутних успіхів у цих виборах, а це, очевидно, не сприятиме створенню на його базі “єдиної” партії, про що декларувалося раніше.
Водночас відчутний успіх БЮТ та існуюча єдність Партії регіонів, а також фактичний провал понад 10 інших партій в цих виборах, зближує нас до можливості де факто двопартійної системи.
Я особисто вважаю, що це - нездорове явище, беручи до уваги що обидві ті партії чи блоки є в основному блоками лідерів. На жаль, декларовані ними ідеологічні чи програмові принципи пахнуть подекуди нафталінним запахом часів “раннього капіталізму” чи ”своєрідного соціалізму”, які на моє переконання, є пережитками минулого і не сприятимуть успіхам для розвитку української державності. Тим не менше, існує загроза того, що останні 10-15 років розбещеної багатопартійщини стимулюватимуть появу в Україні, принаймні на якийсь час, недолугої двопартійній системи.
На жаль, усі надії чи заходи щодо створення “правиці” не вдались її організаторам і доведеться чекати чи шукати за новими інспіраторами й організаторами альтернатив чи альтернативи до реально існуючої двопартійності.
Окрема ситуація на відтинку націоналістичного руху.
Юридичний статус в Україні передбачає лише дві форми його організованого вияву: “партія” або “громадська організація”. Як виявилося, обидві форми не відповідають успішному і повному вияву українських націоналістичних формацій, які традиційно відкидали принцип ”партійності” як такий, що не відповідає націоналістичному світогляду й ідеології. Бо український націоналізм вже понад сто років здебільшого виявляв себе широким рухом у різних ділянках життя і боротьби нації за її державну незалежність й соборність. Український націоналізм, не зважаючи на колосальні перешкоди, що йому чинили і чинять різні політичні сили, усе ж став успішним, про що свідчить факт постання Української незалежної держави.
Також треба відзначити, що чимало світоглядних та ідеологічно-програмових засад українського націоналізму сприйнялися уже в незалежній Україні. Можливо, це і є причиною широко розгалуженої мережі різних націоналістичних формацій.
Деякі з них, оформившись як партії, вже декілька разів пробували брати участь у виборчих марафонах, включно з останніми виборами, але всі ті зусилля виявились, по-суті, не вдалими. Змушений констатувати, що на сьогодні жодна партія, що називає себе націоналістичною не буде представлена у Верховній Раді.
Думаю, що настав час переосмислити як саму роль так і шляхи успішної реалізації в незалежній Україні націоналістичних партій. На тому шляху питання єдності націоналістичних формацій набирає особливої гостроти.
Переконаний, з новими концепціями завдань українських націоналістів, оформлених речниками і сповідниками тої ідеології з рядів молодшого покоління сучасної України, є перспектива довести до єдності націоналістичних сил, а значить успішнішого чим дотепер їх впливу на політичне і державне життя. Гіркий програш націоналістів у багатьох виборчих кампаніях повинен служити стимулом для посилення тих дій.
Інтерв’ю брав Богдан ЧЕРВАК