Жовтень 2007
Голодомор: між минулим і сьогоденням
Богдан ЧЕРВАК, провідник Київської міської організації ОУН ГОЛОДОМОР: МІЖ МИНУЛИМ І СЬОГОДЕННЯМ У цьому році українці в Україні та за її межами відзначатимуть чергову, 75 річницю Голодомору 1932-33 років. Очевидно, чимало людей сподіваються, що приурочені до цієї дати заходи матимуть не лише офіційний статус, а здобудуть широкий суспільний і міжнародний резонанс, що, врешті-решт, спричиниться до відновлення історичної та національної справедливості стовно України як жертви тоталітарного радянського режиму.
31 жовтня 2007 р.
Долання епохи Ratio: оцінки Дмитра Донцовапостаті та творчості Івана Франка
Олег БАГАН Голова науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова ДОЛАННЯ ЕПОХИ RATIO: ОЦІНКИ ДМИТРА ДОНЦОВА ПОСТАТІ ТА ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА Постать Дмитра Донцова (1883-1973) є знаковою для української політики й культури XX ст. Цей уродженець степового Півдня, типовий емоціоналіст за сприйняттям і відображенням світу, зумів дивовижно прагматично увійти в український національний рух, стати виразником нової фази ідейно-світоглядного розвитку нації і синтезатором її наддніпрянського і галицького ментально-духовних відламів. Уже 1908 року, у 25-річному віці, Д.Донцов вперше опинився в Галичині. Відтоді аж до 1944 р. він мешкав переважно у Львові або на еміграції – в країнах Середньої Европи: в Австрії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, частково – у Швейцарії, Німеччині, Швеції. Ці географічні маршрути політичного вигнання, а також юнацька закоханість в дух Оксиденту, очевидно, посприяли тому, що Д. Донцов став першим нашим культурним ідеологом середньоевропейської ідентичності України. Він перший глибоко зрозумів доконечну потребу плекання европейських принципів, інтеграції країн між Альпами і Чорним морем, між Балтикою і Балканами як геополітичну й культурну запоруку вбереження цілої Европи від імперської гегемонії Росії з одночасним культурним урізноманітненням і збагаченням її.
30 жовтня 2007 р.
Смерть окупантам!
Смерть окупантам! У місті Симферопіль московські холуї збираються встановити пам’ятник імператриці Єкатерині ІІ. Ця видатна шльондра, крім розпусти і статевих збочень, відзначилася також: завоюванням Криму, знищенням Запорізького козацтва та запровадженням кріпацтва в Україні. За це, за московськими звичаями, цілком заслуговує на пам’ятник. Але чому не в Москві, а на окупованих і гноблених нею землях? Певно для того, щоб нагадати і татарам, і українцям, що їх спільний ворог ще не знищений і мріє про відновлення імперії.
17 жовтня 2007 р.
Чи загрожує неоконсерватизм Європі?
Олег БАГАН, Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова ЧИ ЗАГРОЖУЄ НЕОКОНСЕРВАТИЗМ ЄВРОПІ? У статті американської журналістки Джудіт Демпсі з “The International Herald Tribune” “У Східній Європі піднімає голову новий консерватизм” (“День”, № 172 від 10.10.07) піднята глобальна і важлива проблема. Аналізуючи політичну ситуацію у країнах Середньої Європи (яку за застарілою традицією чомусь називає Східною), а саме у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині і Болгарії, авторка з насторогою сприймає такі явища, як посилення правих рухів та ідеологій у цих державах, говорить про ці тенденції як про щось хворобливе і хибне. Основні вади середньоєвропейських консерваторів, на її думку, зводяться до наступного: 1) вони заграють з націоналізмом, з його радикальними течіями; 2) вони замало наслідують політику західноєвропейських консерваторів типу канцлера Німеччини Ангели Меркель, французького президента Ніколя Саркозі чи лідера британської консервативної партії Девіда Кемерона, які виразно лібералізували свої ідеології; 3) вони опираються західним глобальним тенденціям до тотального секуляризму, соціальної лібе¬ральності і споживацтва, загалом не приймають модернізації, культури постмодернізму; 4) вони прагнуть опертися на традиції своїх національних консервативних партій міжвоєнної доби, які були скомпрометовані співпрацею з фашизмом.
15 жовтня 2007 р.
УПА: настав момент істини?
Богдан ЧЕРВАК, провідник Київської міської організації ОУН УПА: НАСТАВ МОМЕНТ ІСТИНИ? Під час цьогорічної виборчої кампанії лише Всеукраїнське об’єднання «Свобода» послідовно відстоювало ідею невідкладного державного визнання героїчної боротьби ОУН і УПА під час Другої світової війни. Дещо змінилася ситуація при кінці кампанії. Перебуваючи в Івано-Франківську, перший номер списку «Нашої України – Народної Самооборони» Юрій Луценко заявив, що його політична сила зможе відстояти у Верховній Раді «український інтерес», зокрема «воїни ОУН і УПА будуть визнані героями України вже цього року». Будемо відверті: для багатьох українців така заява Луценка стала несподіванкою, оскільки ще на початку виборчої кампанії, відвідуючи Дніпропетровськ, лідер НУ-НС запевняв виборців, що «гуманітарні» питання, в тому числі, що стосується визнання ОУН і УПА, є сьогодні не актуальними.
15 жовтня 2007 р.
Постмодерний неоцинізм, його жерці, раби і жертви
Петро ІВАНИШИН ПОСТМОДЕРНИЙ НЕОЦИНІЗМ, ЙОГО ЖЕРЦІ, РАБИ І ЖЕРТВИ У вересні цього року в актовому залі Дрогобицького педагогічного університету відбулась зустріч викладачів, студентства і місцевої громади із письменником Юрієм Андруховичем. Ситуація довкола цієї зустрічі, поведінка гостя, його ідеологія спонукали автора цих рядків запропонувати небайдужому читачеві декілька думок ширшого характеру. На початку 90-х років минулого століття чимало відомих людей застерігали супроти новітнього чортополоху “антикультури”, котрий пишно зріс під шум боротьби з російським колоніальним режимом. На жаль, антикультура з усіма своїми різновидами – антирелігією, антиполітикою, антимистецтвом, антинаукою, антимораллю тощо – міцно вкорінилася в українській постімперській дійсності, наслідуючи гірші зразки минулого радянського та новітнього демоліберального, глобалізованого світу і часто переважаючи власне культурні галузі. Типовим прикладом цього може бути не лише байдужа до насущних українських питань політика “держави Україна”, а й псевдонаукова діяльність низки гуманітаріїв, діяльність, котру Ліна Костенко окреслила як “десакралізація” (“Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала”). Інший український класик-шістдесятник Валерій Шевчук характеризує творчість цих людей науки як “політичне антиукраїнське літературознавство” й зазначає наступне: “Ударів найбільше падає на Т.Шевченка, тут управляється Дж.Грабовіч, О.Забужко, якийсь герострат О.Бузина (на вульгарному рівні), Б.Сушинський та ін. Побивається М.Коцюбинський й український модернізм ([у дослідженнях] С.Павличко), Леся Українка, О.Кобилянська, І.Франко тощо – тобто йде активне знеславлення головних світочів українства. То що це, погляди? Та ж ні, цілком політична акція (курсив наш. – Авт.), і складається враження, що це чітко спрограмована кампанія, духовна війна проти України” (“Фемінізм – патологія ослабленого суспільства”). Додамо, війна, базована передусім на західних цінностях ліберальної демократії, передусім деструктивних ідеях постмодернізму.
15 жовтня 2007 р.
В горнилі бою
Булавний Гнат В ГОРНИЛІ БОЮ “А Вітчизні ж багато не треба, лиш одну з яничарських атак зупини. І в повазі до себе ти знайдеш той загублений смак. За тобою ставатимуть люди в легіонах сталево-міцних. І герої без сумніву будуть, головне лиш не зрадити їх.” (автор невідомий) Для когось, певно, залишаються незрозумілими події 27 жовтня 2007 року Божого, які відбувалися в Одесі під час відкриття страшного і ганебного для української нації пам’ятника “Єкатєрінє” ІІ. Напевно, щоб сприйняти дійство належним чином необхідно було би бути поряд і побачити все на власні очі. Побачити як скаженіють російські шовіністи навколо високого і помпезного капища, встановлення якого надало право їм бути на тому місці “господарями”: бо немає їм чого більше захищати в цій державі крім “міток території”. Побачити як незадоволені нахабством п’ятої колони господарі на своїй землі – українці – прийшли висловити свій протест, прийшли сказати в очі окупанту “Геть з України!”
15 жовтня 2007 р.
Покрова Пресвятої Богородиці – Свято християнського лицарства
Підполковник Ростислав Винар ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – СВЯТО ХРИСТИЯНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА Наближається велике християнське свято – Покрова Пресвятої Богородиці… Що воно означає для нас, яка історія його виникнення? Спробуємо повернутися в минуле і через призму історії поглянути на сучасність, зазирнути у майбутнє. Повертаємося ж ми у зовсім сиву давнину, – а точніше – на початок Х сторіччя. Деякі історики стверджують, що ті події про які ми будемо говорити сталися в середині V сторіччя, але більшість вчених все-таки датують Х століттям.
12 жовтня 2007 р.
Вітання Головного командира зі Святом Покрови
УКРАЇНЦІ! ШАНОВНІ ДРУЗІ Й ПОДРУГИ! Дорогі побратими по боротьбі за УССД – ветерани ОУН-УПА та члени Всеукраїнської організації „Тризуб” імені Степана Бандери! Вітаю Вас з величним святом Пресвятої Покрови – днем материнської опіки Богородиці Діви Марії над українським народом; днем українського лицарства, незламності духу та непохитної віри в щасливе майбутнє України; днем, що став вершиною на героїчному шляху багатьох поколінь українців до омріяної Свободи. Цей день особливо шанували горді лицарі козацького Ордену – запорізькі козаки.
12 жовтня 2007 р.
Екзистенція нації в романі опору: націоцентричний підхід
Петро Іванишин Екзистенція нації в романі опору: націоцентричний підхід Сеник Л. Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності. – Львів: Академічний експрес, 2002. – 239с. Наведені нижче розмірковування не є рецензією в строгому значенні цього слова. Це радше метакритичний розмисел, безпосереднім поштовхом до написання котрого стала монографія Любомира Сеника. У двадцять третій книзі Тіта Лівія віднаходимо епізод, у котрому йдеться про значущий виступ оповісника на істмійських іграх після тривалої війни римлян та їхніх грецьких союзників із македонським царем Філіпом. “Звуком труби закликавши до тиші, – зазначає римський історик, – він проголосив наступне: «Римський сенат і командуючий Тіт Квінкцій, після перемоги над царем Філіпом і македонянами, оголошують вільними, звільненими від податків і такими, що живуть за своїми законами усіх корінфян, фокейців, локридців, острів Евбею, магнесійців, фессалійців, перребів і фтіотійських ахейців». Він перерахував усі народи, перше підвладних цареві Філіпу. Коли відзвучала промова оповісника, усіх охопив такий захват, якого людина взагалі не в змозі витримати”1. Зміст цього захвату увиразнюється в наступних рядках: “Знову покликали оповісника, бо кожен бажав не тільки чути, а й бачити вісника своєї свободи. Він ще раз проголосив те саме. Коли в цій радісній вістці уже неможливо стало сумніватись, піднявся крик, зазвучали оплески, що повторювались безліч разів, щоб усім стало ясно, що народу свобода дорожча усіх благ на світі! (виділення наше. – П.І.)”2.
1 жовтня 2007 р.