Крізь тернища і скелі

КРІЗЬ ТЕРНИЩА І СКЕЛІ

Просто. Не йти вправоруч Ані вліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні.

Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А в далині – мета.

Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух.

О. Стефанович

“Ще засяє наш прапор на кримських берегах. Україна не знатиме горя…“ – лине у височині бадьора похідна пісня: гірськими плаями простує рейдова група ВО “Тризуб“ ім. Степана Бандери…

Компас, мапа у руках; попереду невідомість і нездоланне бажання будь-якими зусиллями здійснити задумане… Напрямок: на південь. Трапляється скеля на шляху, – долають, губиться вторована стежка, – йдуть вперед навмання крізь хащі, кам’яні чи тернові – байдуже, для бандерівців перешкод не існує, завдання поставлене – виконають, геть сумніви! (“Якщо потрібно, – то можливо”).

Рідна земля всіляко сприяє своїм дітям. Зачувши української, дерева привітно схиляють перед ними свої крони у привітанні, наввипередки намагаються захистити від пекучого сонячного проміння, дарують прохолоду, і гори сердечно усміхаються – люба їм зустріч із земляками: – “Як там Карпати, Дніпро? – питають. – Передавайте вітання з гірської Тавриди! Слава Україні!”.

Усе навколо вболіває за українських націоналістів, допомагає долати нелегкий шлях: земля, повітря, ліс, ріки, гори і Бог. Хто ж тоді проти них? Чому так віє з Криму антиукраїнськими настроями? Аж ось і воно, – чортівня на дорозі: “Здрасьцє” – перепиняє нахабно. Хрестом і Мечем пригощають… та й далі в путь все вище і вище – вгору…

Раптом посеред запаморочливих стрімнин стіною виростає ніч, і вузеньке плоскогір’я над неозорим проваллям люб’язно приймає дорожніх на короткий перепочинок. Близькість глибокої прірви зобов’язує до зважування кожного кроку і викликає у свідомості асоціації із повсякденним життям, у якому шлях до істини вузький і небезпечний, а пройти його до снаги лише мудрим і мужнім. Хутко й уміло напинаються вище неба між хмарами намети, з’являється полиск веселого багаття, напуває теплом і нагадує кожному про власний вогонь любові до рідного краю, запалений у серці, що освітлює шлях до мети, зігріває друзів і обпікає ворогів. А зранку знову в дорогу, назустріч черговим труднощам…

Так в умовах важких випробувань відпрацьовуються навички для подальшої боротьби (бо “хто борець, – той здобуває світ!”), бо мета, – здобуття української державності, потребує надлюдських зусиль і неабиякої душевної та фізичної витривалості; так гартується тіло і дух українського революціонера-націоналіста.

Ця похідна група успішно виконала своє завдання, а коли надійшов час розлуки з Кримом, в очах її учасників виразно читалися слова своєрідного прощання: “Тремти, сатанинське поріддя! А ти, українська земле, над Чорним морем, радуйся! Ми ще повернемось”.

Майор Яр, Сімферополь-Сонячногірськ