За Україну! За Божу Правду!

полковник Дмитро Ярош

ЗА УКРАЇНУ! ЗА БОЖУ ПРАВДУ!

Новітня російська експансія в Україні йде семимильними кроками. На тлі регулярних заяв ура-патріотів про втілення віковічної мрії української нації в державі Україна, про необхідність наповнення українським змістом існуючої державності, про першорядність соціальних перетворень, народу нав’язується думка про те, що продовження революційної безкомпромісної боротьби за українську Україну зараз вже не потрібне.

Демобілізація народних мас, дезорієнтація національного світогляду і, як наслідок, здача позицій, завойованих під час національно-визвольної революції кінця вісімдесятих – початку дев’яностих років минулого століття, дозволяють московським імперіалістам, не використовуючи прямої збройної агресії, “тихою сапою” крок за кроком захоплювати нові позиції на українській землі.

Вже сьогодні можна констатувати факт, що Кремль практично опанував інформаційний простір України (друковані та електронні ЗМІ в більшості своїй прямо чи опосередковано належать Росії); росіяни контролюють більшість операторів мобільного зв’язку, що працюють в нашій країні; енергетична залежність України вже стала притчею во язицех і поглиблюється кожного дня; стратегічні галузі української економіки шляхом злодійкуватих махінацій з приватизацією перейшли під тотальний контроль залежних від путінського режиму олігархів; філія РПЦ, так званий московський патріархат української православної церкви, маючи преференції з боку владоможців, веде свою антиукраїнську підривну діяльність без будь-яких обмежень; мінімум два політичних угрупування – партія Януковича і партія Симоненка – будучи відвертими креатурами московського імперіалізму, мають всі шанси на дострокових парламентських виборах пройти до вищого законодавчого органу країни – Верховної Ради, та ще й сформувати в ній чергову антидержавну коаліцію.

Таким чином відродження російської імперії на просторах нашої Батьківщини відбувається без активного спротиву народу та при цілковитій байдужості тих, хто претендує на провідну роль, тобто політичних партій державницького спрямування.

Ми всі бачимо, як продажні політики з різнокольорових таборів перед кожними виборами обіцяють ощасливити простих людей, брешуть про свою безальтернативність і непомильність, а потім, після проходження до влади, завжди намагаються виправдовувати свою злочинну бездіяльність (а деколи і діяльність) якимись ефемерними причинами, наприклад: “економічна криза” – тільки не для них; “зрада політичних партнерів” – яких самі й вибирали; “перебіжки із фракцію у фракцію колишніх соратників” – в яких були “впевнені на всі “сто” тощо. А “єдине джерело влади в державі Україна, тобто український народ? “…Мовчить, бо благоденствує”?!

Ні! Достатньо пройтися вулицями українських міст і сіл, щоби почути приспаний в неволі гомін незадоволення тих, хто і має бути господарем – простих українців, які день-у-день працюють на новоявлених “гаспод”, як правило, неукраїнської національності, отримуючи за це мізерні зарплати і пенсії, піддаючись денаціоналізації та обездуховленню. Вже неозброєним оком видно, як хвиля обурення починає накочуватися на берег чужинецької олігархії та агентів різноманітних світових імперських центрів.

Першим дзвіночком були події кінця 2004 року, названі “Помаранчевою революцією”. Тоді фінансово-політичним кланам вдалося ту хвилю народного обурення втримати під контролем, забити голови людям демо-ліберальними та космополітичними гаслами і вимогами, повернути революційну енергію мас у русло антирежимної, а не національно-визвольної боротьби. Як наслідок – продовження панування свинячої влади біля свого “корита”, а проблеми національні та соціальні української нації так і не були розв’язані. Навіть навпаки… Духовна, політична і соціально-економічна експлуатація українців посилилася!

Прийшов час всім нам робити висновки.

Висновок перший. Неможливо тільки шляхом виборів змінити ситуацію в Україні на краще. Кожні вибори – це тотальне обдурювання виборців основними політичними гравцями, що контролюють і фінансові, і інформаційні ресурси держави.

Але ми з вами вже зараз можемо показати тим, хто прагне влади і видовищ, їхнє місце у “стійлі”. На цих виборах українці мають проголосувати “ЗА” – за Всеукраїнське об’єднання “Свобода”.

І не тому, що голова цієї партії Олег Тягнибок найкращий і має гарні ораторські здібності. Просто на цих виборах у нас, українців, є реальний шанс консолідуватися навколо “Програми захисту українців”, яка є близькою до програмових засад українського націоналізму і показати внутрішньому окупанту, що ми є сила, що Дух одвічної стихії живе в нас, що ми готові захистити споконвічне право господарів своєї землі.

І навіть, якщо і ці вибори будуть сфальшовані, а голоси, віддані за “Свободу”, вкрадені політичними злодіями, ми все одно доведемо, що готові до рішучої, безкомпромісної, революційної національно-визвольної боротьби. А це наблизить нас до омріяної мети – до здобуття держави української нації.

Висновок другий. Нова епоха прагне нових Провідників! І можуть вони вилонитися не через імітацію політичної діяльності, не через інтриги, зради, кулуарні домовленості, кабінетні засідання, а шляхом реальної боротьби за право українців господарювати у “своїй хаті” – шляхом Національної Революції.

Самоорганізація національних громад, творення якісно нової суспільно-політичної всеохопної сили, що, як і Організація Українських Націоналістів у двадцятих-п’ятдесятих роках двадцятого століття, зможе справами своїми довести право вести українців у сучасному світі в майбутнє.

Висновок третій. Еволюційний поступ для українців подібний смерті. Бо у час, коли проти української нації ведеться неоголошена війна на знищення (статистичні данні говорять самі за себе – кількість українців зменшується кожного року на сотні тисяч людей!), тільки Національна Революція може припинити етноцид проти нас – українців, і вивести націю на шлях розвитку і процвітання. Все інше від лукавого!

Висновок четвертий. “Першою горить хата того, хто скраю!” Нікому не вдасться відсидітися у запіллі. У той чи інший спосіб рано чи пізно по кожному з українців пройдеться каток чужинецького панування, що продовжується в Україні. Кожний українець розглядається тими, хто панує у нашій Вітчизні, як потенційний ворог. Проаналізуймо часи московських царів, комуністичних генсеків, новітніх “господарів життя”.

Борець, що йшов воювати “за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ”, завжди перемагав, навіть кладучи своє життя на вівтар боротьби. Той же, хто намагався відсидітися, здихав, як худобина, чи то від голоду, чи від хвороб, чи від радіації.

Здавалося б, кінець у всіх був один – смерть, але смерть борців давала життя наступним поколінням, зберігала Честь Нації, творила Легенду, і живуть вони в серцях і пам’яті тих, хто живе зараз, і жити будуть завжди – скільки Бог дав життя українській нації. Ті ж, хто намагався відлежатися на печі, бо вона “фортеця міцна”, “канули у Лету”, залишивши по собі могили на цвинтарях, зарослі бур’янами, і руїну народної пам’яті.

Тому – всі на борню!

Висновок п’ятий. “Не бійся!” – сказано у Святому Письмі. Кожна людина має страх в собі, але Господь дає вільну волю вибирати кожному: піддатися цьому страху, чи побороти його. І зараз для більшості українців постає це питання. Але від відповіді на нього залежить майбутнє наше і наших нащадків.

Тому, з вірою в Господа нашого Ісуса Христа і непереможність святої справи національного визволення, вирушаймо на битву з Сатаною і його слугами на нашій грішній землі!

Слава Україні!

26 вересня 2007 року Божого