Вересень 2007
Феномен "Свободи"
Богдан ЧЕРВАК, провідник Київської міської організації ОУН ФЕНОМЕН “СВОБОДИ” Результати дочасних виборів парламенту ще довго будуть предметом детального аналізу з боку різноманітних аналітиків. При цьому не важко передбачити, що більшість з них сприйматиме вибір народу під кутом зору відсотків, які отримала чи не отримала та або інша політична сила. Про відсотки згодом скажемо й ми. Але спочатку про один феномен, який важко збагнути у контексті самих лише “відсотків”. Йдеться про участь у виборчій кампанії націоналістичної партії Всеукраїнське об’єднання “Свобода”.
30 вересня 2007 р.
За Україну! За Божу Правду!
полковник Дмитро Ярош ЗА УКРАЇНУ! ЗА БОЖУ ПРАВДУ! Новітня російська експансія в Україні йде семимильними кроками. На тлі регулярних заяв ура-патріотів про втілення віковічної мрії української нації в державі Україна, про необхідність наповнення українським змістом існуючої державності, про першорядність соціальних перетворень, народу нав’язується думка про те, що продовження революційної безкомпромісної боротьби за українську Україну зараз вже не потрібне. Демобілізація народних мас, дезорієнтація національного світогляду і, як наслідок, здача позицій, завойованих під час національно-визвольної революції кінця вісімдесятих – початку дев’яностих років минулого століття, дозволяють московським імперіалістам, не використовуючи прямої збройної агресії, “тихою сапою” крок за кроком захоплювати нові позиції на українській землі.
26 вересня 2007 р.
Крізь тернища і скелі
КРІЗЬ ТЕРНИЩА І СКЕЛІ Просто. Не йти вправоруч Ані вліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А в далині – мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух. О. Стефанович “Ще засяє наш прапор на кримських берегах. Україна не знатиме горя…“ – лине у височині бадьора похідна пісня: гірськими плаями простує рейдова група ВО “Тризуб“ ім. Степана Бандери…
17 вересня 2007 р.
Як боротися з псевдонаціоналізмом?
Богдан ЧЕРВАК, член ВО « Свобода», провідник Київської міської організації ОУН ЯК БОРОТИСЯ З ПСЕВДОНАЦІОНАЛІЗМОМ? Дочасні вибори нового складу парламенту не обійшлися без націоналізму. У даному випадку йдеться не стільки про участь у виборчому процесі націоналістичної партії Всеукраїнське об’єднання «Свобода», як намагання певних сил використати націоналізм у формі виборчої технології з метою його дискредитації та очорнення політичних опонентів. Вперше із цим явищем українці зіткнулися у 2004 році на президентських виборах. Тоді націоналізм як виборча технологія був застосовний проти кандидата у президенти України Віктора Ющенка. Сподіваюся, що чимало людей ще пам’ятають неадекватного «лідера ОУН» Козака та теж «націоналіста» Коваленка, які прикриваючись патріотичною риторикою, вдавалися до відвертих провокацій, які мали б посіяти недовіру людей до Ющенка та традиційних націоналістичних організацій України.
15 вересня 2007 р.
Чи можливий справжній український вибір?
Олег БАГАН, Голова Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова ЧИ МОЖЛИВИЙ СПРАВЖНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР? Вибори 30 вересня попри те, що вони є одним із наслідків сучасної демократичної благодатності для українців, на превеликий жаль, не обіцяють своїми можливими результатами суттєвого прориву у розбудові української нації і держави. Від середини 1990-х років в нашій країні склалася така суспільно-політична ситуація, коли з кожним роком посилювалися тенденції до розмивання стратегічної програми утвердження української нації, до анархізації і девальвації її духовно-культурних ідеалів, до щораз більшого відчуження від реальних інтересів суспільства тієї олігархічної групи, яка на початку 1990-х рр. заволоділа величезними багатствами (переважно нечесним способом) і встановила свою специфічну корумповану систему правління у державі. Вже у другій половині 90-х боротьба за повноцінне національне відродження, державність, демократію, структурні соціально-економічні реформи була підмінена демагогічно-політикантськими маніпуляціями та системною імітацією реальних та справедливих змін у суспільстві і державі.
15 вересня 2007 р.
Референдум чи колапс?
Богдан ЧЕРВАК, провідник Київської міської організації ОУН РЕФЕРЕНДУМ ЧИ КОЛАПС? Лаври Леоніда Кучми, який став першим українським президентом, що відважився уже в незалежній Україні провести референдум, схоже, не дають спокою сучасним політикам. Цього разу «порадитися з народом» вирішила одна з найбільших і найвпливовіших українських партій – Партія регіонів. Вже незабаром «регіонали» обіцяють провести загальноукраїнський референдум під час якого громадяни нашої країни матимуть можливість відповісти на три питання: «Чи згодні Ви, щоб державними мовами в Україні були українська та російська мови? Чи згодні Ви, щоб глави районних і обласних державних адміністрацій обиралися громадянами України? Чи згодні Ви, щоб Україна була державою, яка не бере участі у військових блоках?»
15 вересня 2007 р.
Очікування останнього бою
Богдан ЧЕРВАК ОЧІКУВАННЯ ОСТАННЬОГО БОЮ Незабаром – Покрова. Так історично склалося, що цього дня українці вшановують пам’ять людей, які зі зброєю в руках захищали рідну землю, боролися за незалежність України. Вже стало традицією саме на свято Покрови вшановувати пам’ять козаків, січових стрільців, втому числі борців ОУН і УПА. Не сумніваюся, що й цього року, зокрема у Києві з цієї нагоди відбудуться масові заходи, а одним із центральних гасел стане: «ОУН і УПА – державне визнання!».
15 вересня 2007 р.
Неоромантизм. Неокатолицизм. Неоконсерватизм
Олег БАГАН НЕОРОМАНТИЗМ. НЕОКАТОЛИЦИЗМ. НЕОКОНСЕРВАТИЗМ (Творчість Наталени Королевої в ідейно-естетичному контексті доби) Бурхливі, епохальні події 1ї світової війни і Національної Революції в Україні (1914–1920 рр.) мали для національної свідомости і культури не тільки те значення, що вони cкристалізували національну ідеологію, виробили державницьке мислення і пройняли його новим героїзмом; у ширших вимірах – вони перевернули світовідчуття нації, перемінили філософські основи її нової культури і буттєвої свідомости. Одним із виявів цього колосального перевороту була якісно інша художня література, яка з’явилася уже в 1917 році. Якщо у попередній великий період (приблизно від 1860х до 1910х рр.) в українській літературі домінував позитивістський світогляд, тобто вона передусім орієнтувалася на аналіз соціяльних процесів, побутове життєписання, виконувала просвітню функцію, раціонально програмуючи шляхи національного проґресу, то тепер красне письменство, особливо у стильових струменях неоромантизму, символізму, психологічного реалізму, зверталося до ірраціональних субстанцій буття, до містичного елементу в культурі, до емоційно-вольового чинника людського життя. Тенденція до ускладненої образности, естетизму, романтичного світотрактування, яка виявилася ще у творчості ранніх модерністів – Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Марка Черемшини, Василя Стефаника, Миколи Чернявського, Олексія Плюща, Спиридона Черкасенка, Василя Пачовського, Богдана Лепкого, Григорія Чупринки та ін., – тепер вибухнула гігантським і поліфонічним явищем. Українська література періоду Розстріляного Відродження на Наддніпрянщині, а від 1930х рр. – в Галичині і на еміґрації сповнилася дивовижної сили національної гордости, стильового та ідейного багатоманіття, широкою проблематикою і яскравими талантами. Семимильними кроками засвоювала вона те зі світового естетичного та інтелектуального досвіду, що для неї, як для літератури бездержавної і силою обставин провінціялізованої нації, довший час було поза межами насущного і можливого. Хоч обставини розвитку української літератури й не були особливо сприятливими: від 1920 р. в Наддніпрянській Україні утвердилася тоталітарна і диктаторська большевицька влада, а в Західній Україні запанували окупаційні режими Польщі, Румунії і Чехословаччини, і, зрозуміло, всі вони не з великою симпатією дивилися на культурне піднесення українців. Однак саме література тоді концентрувала в собі найбільше енерґії націоствердження, ідейного оновлення та відкриття, освоєння чужих духовно-культурних просторів.
15 вересня 2007 р.
Національна ідея для України. Національна?
Петро ІВАНИШИН НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ДЛЯ УКРАЇНИ. НАЦІОНАЛЬНА? Ні для кого не секрет, що постімперська Україна живе в ситуації задавненої політичної кризи. Про це часто говорять і політики, й політологи, і звичайні громадяни. Дострокові парламентські вибори 2007 року є лише одним із численних наслідків цієї кризи – прикрого занепаду основоположних для буття українського народу процесів державотворення та національного відродження. Однак, поруч із цим, саме вибори могли б стати і певним кроком до виходу із постійного тривання небезпечної політичної патології.
15 вересня 2007 р.
Іван Франко і проблема української державності
Петро ІВАНИШИН, Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова ІВАН ФРАНКО І ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ Іван Франко належав і належатиме до тих українських класиків, котрі ніколи не відходили у минуле. Насправді вони – надходили з майбутнього. Саме тому його потужний голос у першу чергу звернений до молоді, до окреслення її завдань і перспектив, до майбутнього рідної нації. Саме у цьому секрет постійної актуальності письменника і мислителя для української культури, для націотворчих і державотворчих процесів у її межах. Варто тільки прислухатись до його голосу. Вирізняє Каменяра з-поміж сотень великих духом багато-що, – і неосяжна енциклопедичність знань, й універсальність інтелектуальних пошуків, і грандіозна працездатність і таке інше, – однак найбільше впадає в око його постійна скерованість на істину українського буття. Фактично, якщо Т.Шевченко своєю творчістю демонструє нам цю істину у різноманітних аспектах і пропонує прийняти основоположні моделі її осмислення, то І.Франко уособлює постійний, цілеспрямований шлях до істини, шлях, на узбіччі якого залишались сумніви, помилки, хибні ідеї тощо.
15 вересня 2007 р.
Геополітична стратегія українського націоналізму в міжвоєнну добу
Олег БАГАН ГЕОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ В МІЖВОЄННУ ДОБУ Події Національної Революції 1917-20рр. кардинально перемінили політичне мислення, саме світовідчуття українців. Здобута і втрачена незалежність, жорстоко-трагічна боротьба за неї, з одного боку, миттєво сформували модерну націю, пробудили величезний ентузіязм, з другого ж, продемонстрували хисткість національної ідеології в Україні, слабкість національного характеру, брак позитивних, будуючих візій і проєктів майбутнього України. Праві, націоналістичні, державницькі українські партії - Самостійників-соціялістів М.Міхновського та Демократів-хліборобів С.Шемета - не мали вирішального впливу на суспільство, їхні ідеї були ще маловиробленими, тому українство плуталося в тенетах автономізму та федералізму, в популізмі і демагогії та вузькому, плебейському меркантилізмі соціялістів, загрузало в хаосі та благодушності лібералізму. Загальною фатальною вадою домінуючих українських політичних течій - від монархістів (Скоропадський) до лівих (Винниченко) - було ментальне малоросійство, тобто озирання при кожному кроці на Росію і брак віри та сили волі здійснити свій національний ідеал.
15 вересня 2007 р.
Антиімперський фронт: Полтава
стрілець “Філософ” м. Полтава АНТИІМПЕРСЬКИЙ ФРОНТ: ПОЛТАВА З утворенням Міжнародного антиімперського фронту, українська нація вступила в новий етап реалізації своєї історичної місії – знищення світового імперіалістичного ладу. І це не дивно, адже боротьба українців за власну державність, завжди поєднувалась з боротьбою за знищення російської імперії. Тому цілком закономірно, що зараз коли боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу продовжується, для українських націоналістів надзвичайно важливою є спільна дія з антиімперськими силами тих народів, що на власній шкурі відчули суть московського імперіалізму.
15 вересня 2007 р.
Відродимо Україну!
Політичний референт ВО „Тризуб” ім. С. Бандери підполковник Іван СУТА ВІДРОДИМО УКРАЇНУ! Держава не твориться в будуччині, держава будується нині. Олег Ольжич Раз Ти українець, скоріше чи пізніше попадеш у конфлікт з Москвою. Олена Теліга Нерозумно було б шукати української ідеї серед ідей, що йдуть за чужою модою з Заходу. Юрій Липа Україна вступила в чергову виборчу кампанію. Тут, як і під час усіх попередніх виборів, є все: влада й опозиція, демократи і тоталітаристи, патріоти і реваншисти… Є явно „прохідні“ та безумовні аутсайдери. Є ті, від котрих чекають платні, й ті, які чекають на Юдині срібляки. Усе, як і було раніше, як і планувалося: і ніби є держава, і ніби в ній є демократія, і ніби є вибір, але є основне – тверда гарантія, що ця показна метушня і шарпання владного корита ні на йоту не змінять систему. Бо ж мета – не допустити того, щоб українці, нарешті, здобули свою Богом дану землю.
12 вересня 2007 р.