Мовчання ягнят

Булавний Гнат

МОВЧАННЯ ЯГНЯТ

(політично-психологічний триллер)

“…Ми оглухли, ми глухі”. Як же стали ви такі? „Нас дурманом обпоїли, В наші вуха цвяхи вбили, Наші голови скрутили І такими ж і пустили. День ми днюєм, ніч ночуєм, Все ми бачим та не чуєм…”

Якось, прогулюючись головною вулицею славного міста Січеслав (окупаційна назва Днєпропєтровск), проходячи повз кінотеатр, помітив напис на афіші: “МІНСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПОПЕРЕДЖАЄ: КУРІННЯ ШКОДИТЬ ЗДОРОВ’Ю”. Зупинився, читаю ще раз: “ФІЛЬМ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ”. Думаю: “Це як розуміти: як попередження чи пересторогу, фішку чи прикол? Кого це має дивувати чи заохочувати? Для чого це робиться, для кого це написано? В Україні, значить, в українському місті, показують фільм українською мовою. Дарма, що фільм закордонний. Проте пантеличить той факт, що інші фільми в кінотеатрі показують російською.

Я, взагалі-то, не ходжу в кінотеатри, переглядаю фільми вдома, по телевізору. Не про фільми буде мовитись у цій замітці: ідеться про те, що в Україні споконвіків триває нищення всього, що ця земля в собі тримає. Нищиться все, що може зберігати в собі пам’ять попередніх поколінь. Засобами лиходії не перебирають.

Україна зараз перебуває у стані внутрішньої окупації. Ворог стає очевидним, його видно у пресі, книжках, його можна побачити на телебаченні, навіть за руку потримати при великому бажанні можна (але не дозволено). Та не дають українському народу адекватно реагувати ворожі (сатанинські) пута. Заплутаний “пересічний українець”. Говорять про відродження української культури, а натомість удосконалюються методи її пригноблення та нищення.

Не в останню чергу вороги приділяють увагу нищенню української мови. У них повний набір “інструментів”: від навчальних закладів до Основного закону України – Конституції. Конституція говорить (стаття 10): “Державною мовою в Україні є українська мова”, закон закріплює виконання статті. Але для кого закон в Україні? Тим паче у ставленні до мови. Адже ворожа влада не зацікавлена в розвитку української культури. В результаті виховуються все нові покоління “хохлів”. Існуючі ж уже називають себе “русскімі”, хоч і російської мови толком не знають. Але говорять, бо соромно “балакати суржиком”. Чого соромитись – того, що ти українець? Цілий світ говорить: “Ви українська нація. Вас нищили голодоморами (визнано провідними державами світу!)”. Щоразу у відповідь на ворожий гніт український народ не корився, але повставав. А для тих, що “хиляться, як і хилились”, залишається неясним: був голодомор – чи не був; воїни УПА герої – чи не герої? Не ясне це й для тих, що їздять по закордонах шукати щастя для своїх діточок, які жирують на ті гроші. Де ще, в якій нормальній державі можуть виникати подібні питання щодо власної історії? Тільки в державі, в якій панує зайда-окупант, а не справжній господар.

Одні їдуть з України, інші приїжджають. От тільки тим, що ото приїжджають, не треба ні нашої мови, ні культури, ні історії – їм потрібен ресурс. Як і тим, що їдуть з України за кордони шукати ресурсу для прожитку.

Скільки ще борців за Волю України має загинути, скільки ще крові проллється на землю українську, щоб стали Українцями ті, що досі з тремтінням спостерігають за боротьбою, щоб перестали бути безмовними рабами ті, що забувають від страху за свою шкуру останні рідні слова: Бог, Україна, Свобода?..