Дванадцять років пекельного існування

Олександр ЗАПОРОЖЕЦЬ

ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ПЕКЕЛЬНОГО ІСНУВАННЯ

Свій до свого по своє

Одеській міський благодійний фонд підтримки знедолених дітей та юнацтва Світлий Дім вже понад дванадцять років опікується українськими підлітками, що стали зайвими для власної держави. Засновник і діючий голова організації ієродиякон УГКЦ Олександр Чумаков пішов проти негласно встановлених правил. Організація побачила в дітях повноцінних громадян, а не мішок з грошима, що можна використовувати для власної наживи. І держава з цим бореться. Вже дванадцять років. Цього літа в атаку на організацію «поперла» рідна прокуратура…

Протягом довгого часу Україна була позбавлена державності, але водночас існувала як цілісна нація зі своєю національною солідарністю, що будувалася на принципі «свій до свого по своє». Завдяки солідарності українська національна спільнота створила парадоксальну ситуацію, при якій вона жила так, начебто мала свою державу, в той самий час, коли перебувала у загарбницькому полоні.

Українська національна солідарність завжди будувалася на християнських підставах. Пріоритети віддавалися захисту найслабкіших. Особлива увага приділялася дітям, бо в кожній дитині зосереджене майбутнє цілої нації.

Українська нація не потребувала якоїсь відокремленої інституції благодійництва – воно було натуральною потребою кожного українця, бо всі жили «чуттям єдиної родини». Нагодувати голодного, підтримати страждаючого, не позаставити без домівки безпритульного для кожного українця було звичайною натуральною потребою.

В часи панування більшовицької орди українську солідарність та натуральне благодійництво нищилося з особливим хижацтвом. Коли третина нації була приречена на загибель від санкціонованого радянською державою голоду, поділитися хлібом з голодними розцінювалося, як злочин проти режиму.

Перед звірячим обличчям комуністичної держави всі повинні були чутися винними, безсилими і знедоленими. Адже право вирішувати, кому можна «благодіяти», а кому ні, мав тільки режим, бо тільки той, хто привласнив право карати, мав утримувати за собою і право милувати. В радянські часи особиста благодійність була неможливою, так само, як і неможливо було вільно визнаватися приналежним до Церкви Христової. Все це розцінювалося, як неблагонадійність, або, навіть, протистояння державі.

Начебто, минулися часи комуни. Але комуна продовжує жити в інерції нав’язаних способів мислення, у формах життя та діяння. Більшовицький режим продовжує своє життя у боязні жити за традиційними для України християнськими мірками. Це закоренилося в підсвідомості і спотворює наше, начебто, вільне існування. А ті, хто живе за законами Божими, за законами сумління і української національної відповідальності перед майбутніми поколіннями, часто-густо опиняються в ситуації приснопам’ятного «совєцкого соціалістического лагеря». Дивиться самі.

Від самого початку свого існування Одеський міський фонд благодійної підтримки знедолених дітей Світлий Дім бачив свою місію у подоланні наслідків тих травм, які задало українцям життя у комуністичному таборі. Праця організації адресувалася знедоленим дітям, передусім – безхатченкам. Але коли засновника Світлого Дому, отця-ієродиякона Олександра Чумакова (УГКЦ), запитали, чи є головною метою організації захист найбільш знедолених дітей, він відповів: «Так, але не головною. Головна мета – переміна та зцілення скаліченого більшовицьким пануванням людського менталітету».

Праця Світлого Дому і зовнішньо, і внутрішньо відрізняється від стереотипу радянської праці зі знедоленими дітьми.

Життя дітей у державних установах завжди закрите. У Світлому Домі – відкрите.

Державні установи найчастіше виховують знедолених дітей через репресії. Світлий Дім – через відтворення родинних стосунків.

Наслідники радянського режиму трактують дитину, як інструмент для здобування грошей. Світлий Дім вбачає в дитині повноцінну особу, вільну, здатну до власного вибору, яка потребує не репресій, а супроводу.

Державні сирітські інтернати часто-густо є подібними до казарми. Світлий Дім відтворює родинну хату

До державних установ дітей завозять силоміць. До Світлого Дому вони приходять самі, щоб подолати свої нещастя.

Фактично, у своїй педагогіці Світлий Дім відтворює стародавню українську традицію у відносинах з дітьми. Педагогічну традицію, джерелом якої є освітянська політика Ярослава Мудрого, «Повчання» Володимира Мономаха. Це педагогічна традиція Григорія Сковороди, «педагогіка серця» Помфіла Юркевича. Це стародавня українська традиція, до якої Європа реально дійшла тільки у другій половині двадцятого століття. І така педагогіка здатна створити з вуличного розбишаки порядного українського громадянина, який будує своє життя на християнському благочесті.

Розумному читачеві не треба пояснювати, чому від самого початку така благодійна організація завжди переживала шалений тиск зі сторони державної системи опіки та піклування, яка вперто нав’язує українським дітям стереотипи радянського «лагерного життя». Але справа не тільки в педагогіці. Від самого початку благодійна організація Світлий Дім зайняла унікальну позицію, яка суттєво відрізнялася від позиції багатьох сучасних українських благодійних організацій: Світлий Дім відмовився від участі у конкурентній боротьби за закордонні гранти, від жебрачого ниття перед закордонними «вуйками». Світлий Дім ніс могутнє слово: українці мусять самі подбати про своїх дітей, у якому б скрутному становищі ми всі не перебували. Лише після цього ми можемо прийняти благодійний дар міжнародної солідарності, але не як жебраки, а як гідні партнери. Цей принцип суперечив загальній позиції кишенькових благодійних фондів, які були установлені на викачування закордонних грошей через скиглення та жебрацтво. Від самого початку Світлий Дім прийняв на себе місію подолати це злиденне жебрацьке приниження української нації щодо власних дітей.

Так само Світлий Дім не погодився і з укоріненою традицією так званих «усиновлень за кордон», яка насправді є лише узаконеною формою торгівлі неповнолітніми людьми. Жодна дитина не є зайвою у тій хаті, що зветься Україною. Кожна дитина є носієм безлічі українських поколінь. І якщо ми віддаємо чужим людям хоч одну свою дитину, то разом з нею ми віддаємо чужим людям внуків та правнуків цієї дитини, які могли б стати чоловіками, або жінками наших правнуків та правнучок. Разом з ними ми могли б мати спільних нащадків. Але це не здійсниться, якщо ми будемо позволяти віддавати сьогодні своїх дітей за кордон чужим людям.

Не є секретом, що для багатьох державослужбовців «закордонні усиновлення» стали потужнім бізнесом. Зарахуйте і цю «мафію» до ворогів Світлого Дому, і ви зрозумієте, що поточне життя такої благодійної організації, як Світлий Дім, мусило перетворитися на пекло.

Що більше, організація з такою ідеологією приречена на знищення вкоріненою системою, але Світлий Дім живе і працює вже дванадцять років. І допомагає дітям не час від часу, не декілька годин на добу. Світлий Дім цілодобово безперервно дбає про чотири-п’ять десятків безхатченків, що живуть у приміщеннях організації, переданих в оренду Одеською міською радою у 1996 році. За ці дванадцять років сотні дітей відновили тут свої долі, стали на ноги. Багато з них позакінчували вузи і чесно працюють пліч-о-пліч з усією своєю багатостраждальною українською нацією. Вони утворили родини, народили дітей, що теж є таким важливим для України. За прикладом, людини, яка замінила їм родичів, о. Олександра, вони мужньо сповідають християнську віру в Український Греко-католицькій Церкві, знаються молитися, рахуватися з сумлінням, сповідатися та причащатися.

Але життя самої організації постійно знаходиться під загрозою ліквідації. Вже у жовтні 1998 року, коли Одесу втопили у кривавій виборчій кампанії, протиснувшийся до місця міського голови Руслан Боделан видав наказ про заборону діяльності Світлого Дому, але наштовхнувся на шалений громадянський супротив. В ньому поєдналися всі одесити. Політичні симпатії стали зайвими. Люди захищали Світлий Дім, як останню фортецю людської надії. Боделан відступив, але ненадовго.

Нищення продовжуються нескінченними прискіпливими перевірками. Дійшло до того, що різноманітні державослужбовці в січні 1999 року з різних приводів перевіряли Світлий Дім двадцять вісім разів. Були дні, коли громадська благодійна організація переживала по три-чотири перевірки. Метою чиновників було заблокувати працю організації і віджахнути дітей, що вони приходили сюди із власної волі. Не вдалося. Тоді взялися за спонсорів. Під тиском боделанівських податківців і правоохоронців опинялися всі люди, які будь-коли особистою участю чи матеріально допомагали Світлому Дому. Багатьох це перелякало, але далеко не всіх. Благодійники Світлого Дому героїчно витримали це випробування й тим самим ствердили свою гідність правдиво вільних людей.

Незважаючи на тиск, діти приходили, праця продовжувалася. Тоді зі сторони регіональних кучм, боделанів та вірних ленінців було кинуто гасло: «Довести Світлий Дім до банкрутства під пресом спеціально накручених комунальних виплат!». Рішенням Боделана громадську благодійну організацію переводять з тарифу населення на тариф промислового підприємства, тобто платити за світло та воду тепер требі в чотири з половиною рази більше. Затримання виплат хоч на один день тягли за собою негайні штрафи в десять, а інколи й п’ятнадцять тисяч гривень.

Але й одеситів взяло завзяття. Коли у 2001 році до Світлого Дому приїхала бригада, щоб знеструмити приміщення, отець Олександр встиг звернутися з п’ятидесятисекундною промовою до одеситів по одній з місцевих радіохвиль. Вже через годину біля дверей його кабінету у Світлому Домі чергою стояли одесити. Приносили по п’ять-десять гривень. Протягом однієї доби хижацькі накручені борги, що загрожували банкруцтвом благодійній організації, були покриті одеситами.

Тоді влада вдалася до іншого способу дії: по місту розповсюджувалися чутки про те, що, начебто, отець Олександр бандит, що начебто шість років життя він провів не у Кракові, навчаючись в Папській Богословській Академії, а у в’язниці за найгіршими звинуваченнями. Метою цього наклепу було знищення потужних волонтерських спільнот, що формувалися навколо Світлого Дому та допомагали у праці з дітьми. Але всі наклепи розбилися об міцну, як скеля, відкритість та прозорість благодійного фонду.

Влада знов вдалася до пошуків інших методів знищення та руйнування. Щотижнево організацію почала перевіряти санстанція зі своїми нескінченними нормативами. Після кожного відвідування – акт про порушення. Світлий Дім ліквідовує зауваження. Наступна перевірка –наступний акт з зауваженнями. Щоб задовольнити «апетити» санстанції, Світлому Дому вдалося зібрати гроші і протягом трьох місяців влітку 2003 року повести потужний капремонт і реконструкцію всіх приміщень за вимогами санстанції.

Водночас проведенню ремонтів п’ять десятків дітей забезпечувалися оздоровчім відпочинком у найкращих і найпоетичніших куточках України. Щоб подолати труднощі, на поміч прийшла всеукраїнська християнська спільнота: разом з дітьми в наметових містечках перебували студенти Львівської Святодухівської семінарії, а у Світлому Домі на ремонтах безкоштовно працювали студенти з Волині, Тернопільщини та Івано-франківщини. На заклик отця Олександра в Одесу на два тижні приїхали навіть скаути з німецького міста Регензбург. За десять днів вони переобладнали та відремонтували всі туалети, душові та каналізаційні стоки.

Зрозуміло, чому серце отця Олександра та його волонтерів з такою силою відгукнулося на Помаранчеву революцію та її гасло: «Разом нас багато – нас не подолати!». Але у час Помаранчевою революції на Світлий Дім очікувалися нові випробування. За два дні до останнього, третього туру виборів президента під вікнами дітей та кабінету отця Олександра було розлито понад тридцять кілограмів ртуті (по даним МЧС). Напевно, зловмисники думали, що через те їм вдасться спустошити Дім, але цього не відбулося, бо волонтери Світлого дому своєчасно зауважили небезпеку, евакуювали дітей і відмінно діяли згідно всіх правил охорони життєвої безпеки. Варто зауважити, що ця справа не розслідувана й досі.

Післяреволюційний час теж не приніс особливого полегшення. Верхівка змінилася, але основна маса прокомсомольских чиновників кумівського набору позосталася на місцях. Тепер вже вони співали гасло: «Разом нас багато…»

Відгукнулося Світлому Дому і те, що волонтери організації під час помаранчевих подій день і ніч працювали в обласному помаранчевому штабі, де вони організували гарячу телефонну лінію та забезпечували працю «одеського майдану» на Дерібасівській.

Від грудня 2005 до лютого 2006 року десятки чиновників прискіпливо перевіряли Світлий Дім під не сплячим оком відділу прав і свобод обласної прокуратури. Перевернули і перевірили все. І відійшли. Не позаставили за собою жодного сліду, жодного паперу. Світлий Дім неодноразово зверталися до прокуратури за результатами цієї перевірки. Жодних відповідей.

…Остання атака щойно закінчилася. Почалася вона в суботній (вихідний) день 19 травня у восьмій ранку. До Світлого Дому не ввійшов, а ввірвався натовп людей, серед яких лише одна жінка показала посвідчення працівника робітника Генеральної прокуратури України. Ці люди обшукали весь Дім без пред’явлення жодних паперів. Вони проводили допити дітей, вивертали їхні кишені. А наприкінці «відвідувачі» викликали представника обласної санстанції, який послужливо написав акт огляду.

Що сказати про цей акт, коли серед головних зауважень там містилося: «Кабінет директора використовується цілодобово, встановлене ліжко.» Акт від дев’ятнадцятого травня не мав жодних рекомендацій, крім «підготувати помешкання до негайного закриття» і «явитись до районного СЕС задля отримання постанови про закриття благодійної організації». За декілька днів і мер Одеси Е. Гурвіц отримує від Обласної прокуратури постанову, в якій вимагалося прийняти належні міри для ліквідації діяльності благодійного фонду Світлий Дім.

Серед звинувачень, які висувалися проти Світлого Дому, є, навіть, звинувачення у « протиправному вивозі безпритульних дітей на літнє оздоровлення за межі Одеської області». Прошу зауважити: не за кордон, не на Адріатику, а на територію сусідньої Миколаївської області. Здається, для одеської прокуратури та чиновників Україна не є унітарною державою, а якоюсь федерацією відокремлених земель.

В найважчі моменти цього літа, коли Світлий Дім очікував на рейдерські атаки, пліч-о-пліч з працівниками організації стали хлопці з одеського загону ВО «ТРИЗУБ» ім. С.Бандери . Вони встановили чергування, і з мужнім спокоєм та дисциплінованістю, гідною патріотичного об’єднання ім. Степана Бандери., не давали проникнути на територію Світлого Дому жодній зайвій людині.

Хлопці з «Тризубу» принесли дітям, які мешкали у Домі, надійний спокій. В їх присутності з облич дітей зникли смуток та розгубленість. Досить було встановити чергування мужніх молодих тризубівців, і діти Світлого Дому спокійно повернулися до своїх ігор, біганини, штовханини та інших дитячих радощів.

Вслід за «Тризубом», до Світлого Дому прийшли інші потужні українські люди. Ми напевне знаємо, що за розвитком ситуації небайдуже слідкували люди високої честі і гідності з секретаріату Президента. Хижацьким нападом на організацію була стурбована Ю. В. Тимошенко, яка ініціювала захист разом зі своїми найближчими соратниками (в Одесі кожна дитина Світлого Дому знає і з повагою вимовляє ім’я Андрія Шкіля та його побратимів).

Велична традиція українського національної солідарності підтвердила своє існування та захистила в Одесі Світлий Дім та його дітей. І це означає, що ми є живими у своїй український гідності, що ми не віддамо нікому своїх дітей, що ми можемо та вміємо протистояти будь-яким загарбникам, навіть з тих, що вони вже у другому поколінні народилися у межах нашої держави.

Цього літа ми, українці, знов не дали знищити Світлий Дім. Так само кожного майбутнього дня ми нікому не віддамо наших українських дітей, як нікому не віддамо нашого українського майбуття. Бо майбуття наше – всупереч всьому! – є світлим та щасливим. Воно сповнене любові, братерскості та кохання. Воно сприятливе для українців - майбуття, у якому правнуки дітей, спасенних у Світлому Домі, можуть побратися з правнучками кожного з нас. Бо в українському майбутті всі ми – родичі.