"…Тільки б Україна не була катами на хресті розп'ята!"

булавний Гнат

“…Тільки б Україна не була катами на хресті розп’ята!”

Молодь – це майбутнє. “Сучасна українська молодь, кинута державою напризволяще, і стала жертвою старанно насаджуваних і культивованих збочень: наркоманії, алкоголізму, розпусти, гомосексуалізму, насильства, бездуховності, денаціоналізації, аполітичності тощо. Антиукраїнська влада вербує собі з молодих українців слухняних слуг, неукраїнський політикум – бездумний електорат, космополітичний бізнес – невибагливих наймитів, кримінал – сліпих виконавців, а зарубіжний капітал – безправних і дешевих рабів. Решта не має навіть такої перспективи, тому приречена спиватися, деморалізуватися і вироджуватися, перетворюючись у безлику й безпорадну біомасу, яку легко тримати в покорі.” (Із “Програми реалізації української національної ідеї у процесі державотворення”, “13. Молодіжна політика”)

Таку саму роль заготували і мені. Навчаючись у середній загальноосвітній школі (російськомовній, звичайно) невеликого містечка на Січеславщині з 1989 року, я тоді ще не був патріотом України, більше того, вихований в українській сім’ї, я не любив уроки української мови та літератури, бо відчував якусь відразу до вчительки і того як вона трактує твори, передбачені програмою. Українською мовою, точніше сказати “суржиком”, я спілкувався тільки вдома та в селі з бабусею. Маючи певні здібності до програмування, по закінченню школи я пішов навчатися до інституту. “Найкращі” студентські роки я провів у пошуках себе, спробі реалізуватися та усвідомити своє існування. Далекий від християнської релігії, а лише певний батьківського виховання про справедливість, я все ж не був аморальним. Проте добре випити пива, покурити трави, чи з’їсти якихось “колес” було в порядку речей серед кола моїх друзів. Так одного разу після чергової п’янки ледве не покінчив життя самогубством. Спонукою до того стало повна зневіра в усьому, що мене оточувало, навіть комп’ютер, якому я довіряв свої щоденники. Більше того, в той час ні батько, ні мати, ані близькі друзі не мали жодного авторитету для мене. Я вірив лише в те, що сам собі вигадав. Жодних надій на те, що світу буде від мене якась користь, я не мав. На жодні перспективи не розраховував. Єдиний спосіб прожити далі – заробити грошей, підробляючи в комп’ютерному клубі, ремонтуючи комп’ютери та пишучи комп’ютерні програми на замовлення.

Усі ці поневіряння тривали до того часу, поки я не зустрівся зі старим знайомим, який запросив мене поїхати до табору, запитавши перед цим чи люблю я Україну. На те питання, стиснувши плечі, я відповів, що люблю, хоча реально не уявляв про яку любов мене питають. Заробивши грошей на квиток та зібравши необхідне спорядження, я був готовий на наступний день їхати хоч на край землі, аби не бачити того пропащого міста та таких самих пропащих друзів, які живуть від зарплати до зарплати, обмежених самими примітивними бажаннями: пожерти, попити, поспати, час від часу злягтися з дівчиною (а дехто і з хлопцем). “Філософія снікерса" є пропагованою скрізь і всюди: в газетах, публіцистиці, радіо, по телебаченню. Твоєю душею стає твій шлунок.

Ще через добу я потрапив до табору в лісі, де проводила тижневий вишкіл Всеукраїнська Організація “Тризуб” імені Степана Бандери. Там я побачив кілька десятків таких самих молодих хлопців як і сам. На другий день по приїзді мене протестували, виявивши абсолютне моє незнання навіть простих мирських речей, наприклад скорострільність автомата Калашнікова. Цілий тиждень мені довелося жити за суворим графіком: зранку побудка, руханка, сніданок, зайняття до обіду, після обіду знову зайняття до вечора, потім вечеря і відбій. Нічна варта по черзі. Перші дні я думав, що не витримаю більше дня, проте молитви зранку і ввечері, за “тризубівським” звичаєм, привели мене до переконання, що Господь мені не просто допомагає, а виводить на шлях істинний. Саме на першому “тризубівському” таборі я ознайомився з ідеологією і практикою націоналізму, з політичною ситуацією в Україні та світі і зрозумів, чому мені все навколо у моєму колишньому житті здавалося неправильним. Мені не вистачало саме розуміння, що я – українець, що Україна – моя Батьківщина і вона в небезпеці.

По приїзді додому мене було не впізнати: серед російськомовного оточення мене стала вирізняти українська мова, навіть вдома, бо я вже не розмовляв “суржиком” (хоча говорити українською чисто у мене вийшло роки через півтора). Всім було цікаво, що зі мною сталося. Бо я став кардинально іншою людиною, моїми цінностями стали вже не тлінні гроші, їжа, та життя. Натомість – беззаперечні і близькі для кожного українця: Бог, Україна, Свобода!

Відтоді, як я вперше познайомився з “Тризубом”, і донині моє життя – це боротьба. Боротьба не тільки з ворогами української нації, – боротьба з самим собою. Два роки пішло на те, щоби пояснити батькам, що таке націоналізм, два роки я ріс і вчився, щоби вміти пояснити те, що я відчуваю серцем.

Пройшло три роки, за які я віддав би все попереднє життя – життя раба. Мій приклад черговий раз доводить слова Провідника організації Василя Іванишина: “Людина причетна до доброї справи – стає кращою, до поганої – гіршою”. Відтак, моє життя набрало сенсу, стало бурхливим та яскравим. Організація спрямувала мене на добру Справу і я зміг реалізувати себе у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу. Світ навколо мене теж стає кращим, бо для того я роблю все можливе. Адже одним із переконань “Тризуба” імені Степана Бандери є: “Не Україна для нас, а ми для України!”

Озброївшись вірою в єдиного Бога Ісуса Христа, ідеєю українського націоналізму та принципами Організації, боротьба за неньку Україну стає реальною. Всеукраїнська організація “Тризуб” імені Степана Бандери – орденського типу – побудована на засадах традиційного українського християнства, ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери, принципах добровільності, вузькофункціональності та побратимства.

Орденська суть Організації чітко спрямовує всі дії задля єдиної мети – УССД. Національний Орден – це об’єднання однодумців для реалізації української національної ідеї, передусім її політичного змісту і досягнення державності української нації через створення національної Української Соборної Самостійної Держави.

Мета Організації – здобути, закріпити і розбудувати Українську Самостійну Соборну Державу – державу української нації на етнічних українських землях зі своїм власним суспільним ладом, відповідно до потреб і бажань українського народу, який би затвердив українській нації всебічний розвиток, усім громадянам України – Свободу, Справедливість, Добробут.

Організація постановила для себе конкретні завдання:

1. Виховання української молоді в дусі патріотизму, плекання молодої людини-націоналіста, людини ідеї і чину, готової на самопожертву заради своєї Нації та Батьківщини.

2. Пропаганда ідеології українського націоналізму – культивування української національної ідеї – державності української нації на етнічних українських землях.

3. Національно-захисна діяльність – захист честі й гідності української нації та української людини в різних умовах, всіма доступними методами і засобами.

4. Політична діяльність – проведення політичної дії серед українського політикуму та широких народних мас як в Україні, так і в діаспорі, на етнічних землях та в місцях компактного проживання українців з націоналістичних позицій. Формування національно-патріотичного середовища, основним завданням якого є реалізація української національної ідеї у всіх сферах життя української нації.

5. Антиімперська діяльність – координація дій з націоналістичними організаціями різних країн світу (у першу чергу пострадянського простору) у площині повалення світового імперського устрою (у першу чергу московської імперії) та побудови нового міжнародного порядку на основі вільних і рівноправних національно-державних утворень.

“Тризуб” бачить своє завдання в тому, щоб підтримувати національно-патріотичні дії різних політичних, громадських і релігійних об’єднань, людей влади та окремих осіб, сприяти згуртуванню всіх національно-державницьких сил навколо конкретних справ для реалізації української національної ідеї, водночас скрізь, всюди й у всьому протиставлятися ворогам Української Нації, її державності, незалежності, соборності.

“Тризуб” виступає не з позиції згубної отаманщини, а сповідує кредо: “Один Бог, одна Україна, одна ОУН, єдиний провід національно-визвольної боротьби”.

“Тризуб” – це об’єднання навколо Любові до України, патріотизму, а не ненависті до когось. Організація не шукає і не творить собі ворогів – нашими ворогами є тільки вороги нашої нації. Тому наша боротьба, як учив славної пам’яті Провідник Степан Бандера, – це передусім боротьба ЗА (“За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ” – за УССД).

У боротьбу ПРОТИ ми вступаємо лише з тими, що виступають проти нашої Свободи, проти права українців бути господарями своєї долі на своїй землі, мати власну державу.

“Тризуб” – спортивно-патріотична організація, бо саме ідейно-патріотичний і фізично-спортивний вишкіл членства є основою діяльності Організації. Названа – “Тризуб”, бо метою наших прагнень є УССД. А Володимирів Тризуб – знак княжої України-Русі, символ державності Української Нації, герб України. “Тризуб” прийняв ім’я славної пам’яті Провідника ОУН Степана Бандери – Людини, яка стала символом української національно-визвольної революції і довголітньої героїчної боротьби українського народу за свою свободу, незалежність, державність. Кожен член “Тризубу” прагне наслідувати Великого Лицаря нації і з гордістю, як найвищу відзнаку, носить ім’я “Бандерівець”.

“Тризуб” – спадкоємець справи безсмертних лицарів з УВО-ОУН-УПА, які в безкомпромісній боротьбі за Україну несхитно протиставились трьом найжорстокішим окупантам і двом наймогутнішим імперіям, що прагнули знищити українців як націю і не допустити нашої державності.

Націоналізм був, є і буде основою моєї Організації, моєї діяльності.

Утвердження в суспільстві української національної ідеї – не забаганка фанатиків-націоналістів, а життєва необхідність. Допоки ця ідея не стане категоричним імперативом і детермінантою суспільної поведінки більшості, передусім влади і політичних середовищ, – не буде в Україні ні єдності народу, ні повного його духовного і національного відродження, ні добробуту, ні міцної політично й економічно держави.

Бути націоналістом – значить мислити і діяти в ім’я нації.

Буде добре нації – буде добре всім українцям і нащадкам нашим. Зігноруємо національні інтереси заради власних – погубимо себе як людей, штовхнемо народ у нову неволю, заслужимо прокляття і мертвих, і живих, і ненароджених українців.

Боротьба “Тризуба” – це боротьба за владу народу, а не за владу над народом, стратегією якої є: боротьба за Україну, а не за посади; змагання за право українців бути господарями своєї долі, країни, держави, а не за можливість панувати над власним народом.

Попередниками боротьби, яку продовжує Організація, є безсмертні лицарі УВО-ОУН-УПА, які в безкомпромісній боротьбі за Україну несхитно протиставлялися трьом найжорстокішим окупантам і двом наймогутнішим імперіям, що прагнули знищити українців як націю і не допустити нашої державності.

Нині Всеукраїнська Організація “Тризуб” імені Степана Бандери гідно продовжує справу своїх попередників, ламаючи химерні плани ворогів Бога і України: імперіалізму і шовінізму, комунізму і фашизму, космополітизму і псевдонаціоналізму, тоталітаризму ій анархізму, усякої нечисті, що прагне паразитувати на крові й поті українців. Ніхто з тих, хто прагне закути в кайдани український народ та звести до пекла, не зможе цього зробити, бо Божий хрест і лицарський меч в руках “тризубівця”.

Хочу закінчити цю статтю словами, котрі я сказав урочисто, присягаючи на березі Дніпра:

“Я, вступаю у Всеукраїнську організацію “Тризуб” ім. Степана Бандери і клянусь перед БОГОМ і людьми завжди і скрізь, не шкодуючи своїх сил, майна і навіть життя, виступати в обороні української нації, її прав, свободи і державності.

Я клянусь, що буду завжди ставити інтереси нації – вище своїх особистих.

Я клянусь, що буду дисциплінованим членом “Тризуба” ім. Степана Бандери, буду вірним своїм провідникам і побратимам по боротьбі і ніколи не зраджу їх.

Якщо ж я відступлю від цієї клятви, то нехай Божий гнів спаде на мене карою від рук моїх побратимів.

І на цьому шляху боротьби нехай допоможе мені БОГ!”

Слава Україні! Героям Слава!