Мить мовчання, як крик крізь вікову мовчанку

Майор Яр

МИТЬ МОВЧАННЯ, ЯК КРИК КРІЗЬ ВІКОВУ МОВЧАНКУ

25 листопада 2006 року Божого о 16.00 за Київським часом, порядні люди всього світу зі свічками в руках, замовкли на хвилину у шляхетному чині жалю й солідарності з нацією, яку в двадцятому столітті намагалися присилувати замовкнути назавжди, свічу життя якої, планувалося загасити навічно. Європейські нації, у двох Світових війнах, сукупно не втратили стільки, скільки недолічилися українці за часи панування Кремлівської катівні.

Втім, у самій державі Україна, представники режиму внутрішньої окупації вперто не хочуть визнавати голодомор 32-33 років, актом геноциду проти української нації. Воно й не дивно, адже влада в Україні є відверто антиукраїнською і українські незагоєні рани їм не болять. Навпаки встромити брудного пальця у живу плоть, торкнутися відкритого нерва, щоб зробити біль українців ще нестерпнішим, для них - неабияка втіха. Це ж яким покидьком треба бути, що відмовити навіть у співчутті тим, хто загинув у жахливих муках від голоду. Виховані на Валуєвському: «Нє било, нєт, і бить нє может!», - не визнають вони за українцями навіть права на існування. Те формулювання Закону, яке задовольнило депутатів Верховної Ради України, всупереч істині, відображеній до речі у Президентському варіанті, де наголошувалось на злочині саме проти українців, тільки підтверджує їх неукраїнську сутність. «Немає такої нації – українці, це ж частина великого російського народу, а відтак про яку мову неіснуючої нації, державність чи геноцид може йтися?..»

Але правда, вона як полум’я, її не сховаєш під гнилим рядном невизнання – спалахне неодмінно. Беззаперечним, документально засвідченим фактом є те, що голодомори ХХ століття на території України були саме гено- та етноцидом стосовно української нації. Нація - це єдність минулих, сучасних і майбутніх поколінь, і знищуючи одну з ланок носіїв українського генетичного коду, завдається удар по цілій нації, з метою розірвати зв’язок між її складовими. А позбавлений історичної пам’яті народ, як дерево відірване від коріння, - сохне і помирає, з живого буяючого соковитою зеленню організму, - перетворюється на мертву деревину – матеріал для будівельників… «Будівничим Світлого Майбутнього» саме такий матеріал і був потрібен, і «ліс» завзято рубався.

Але відповідальність за масове винищення українців лежить не тільки на сатанинському Сталінському режимові, але й не меншою мірою на «українських» чільниках початку того страшного для українців століття. Через свою політичну недалекоглядність, вони стали співучасниками злочину! Їхня вперта заклопотаність соціально-демократичною інтернаціональною проблематикою – на шкоду національним інтересам українців вилилась спочатку у втрату державності, а вже потім, як наслідок, у знищення українців - підвалини цієї державності. Відсутність системи захисту нації, якою може бути тільки національна держава з усіма її інституціями, дало можливість більшовикам безкарно плюндрувати все, що українським звалось… - «Ти рускій ілі пєтлюровєц?» - типове запитання уповноваженого з наганом у руці, під час першого всесоюзного перепису населення на українських землях, - характерний приклад «братньої любові» російського «пролетаря» до українців.

Бог їм суддею… минулого не виправити, але не наголошувати на тому, що сьогоднішні їхні ідеологічні нащадки продовжують проводити ту ж таки вбивчу для українців політичну практику, не менш злочинно.

Гасла: «За демократизацію», «За соціальну справедливість», «За європейський вибір» тощо, тільки відволікають увагу від того, що, скажімо, перша ж стаття Конституції України заперечує існування української нації і її право бути господарем своїх власних етнічних земель. Основний Закон держави, надає це право «народові України». Але ж те, яким підступним є це поняття, продемонстрував Московський режим у 32-33 роках. Невже цього не достатньо, щоб зрозуміти? До тридцятих років народом України були етнічні українці, і якщо у містах переважало мішане населення, то села були всуціль українськими. Саме там, у селах, лютував голод і гинули люди. На кордонах міст і округ стояли війська червоної армії, і розстрілювали кожного, хто намагався вирватися з пекла. Після винищення десяти мільйонів мешканців українських сіл, Москва примусово заселила спустошені, зачищені від місцевої людності землі вихідцями з етнічно російських губерній. Все ті ж червоноармійські «заградотряди» слідкували, щоб ніхто не зміг втекти назад до своєї рязанщини, тамбовщини, псковщини, самарщини… Тепер нові мешканці цих територій, за всіма правилами юрисдикції, стали населенням (народом) України. Те ж саме намагалися зробити совєти й на Західній Україні у кінці сорокових – вивезти до Сибіру українське населення, а на їх місце перекинути інших, зі східних глибин імперії. Така рокіровка не вдалася тільки завдяки героїчній діяльності українського підпілля ОУН і УПА.

Але якщо хтось гадає, що таке було можливим лише у ті жахливі часи, а нині у нашому цивілізованому світі це не можливо (демократична світова спільнота і таке інше не дозволить) – той дуже і навіть дуже помиляється. Запрошував же Сталін і тоді представників світової громадськості відвідати СРСР, і переконатися, що ніякого голоду на українських теренах немає. І ті, відвідавши «потьомкінські села», - звітували у світовій пресі – голод вигадка недоброзичливців. І якби не Організація Українських Націоналістів, за наказом якої бойовик Микола Лемик застрелив московського урядовця, світ, можливо, й не заговорив би про жахливі злочини Кремля стосовно українців. А чи допомогла світова демократія, Чеченській нації, яку Москва оголосили нацією терористів і планомірно винищує?

Геноцид проти українців продовжується і в наші дні, на наших очах. Скільком мільйонам сьогодні створили можливість через не хочу покинути Батьківщину? Майже стільком, що й у тридцять третьому допомогли лягти до могил. Хто говорить про це? А українські землі знову активно заселяються новим народом.

У творців геноциду, засоби різні – мета одна – позбутися української нації – хоч і номінального, все ж господаря української землі. Територія України нахабно звільняється від корінного етносу, підмінюється мішаниною етносів (народом України, політичною нацією), і все законно, все конституційно! А так звані націонал-демократи з претензіями на виразників національних інтересів – продовжують боротьбу за демократію, соціальну справедливість, права людини, а не за право українців бути українцями.

Втім без вирішення національного питання українців, - соціальні, правові, економічні покращення у цій країні ні на йоту не поліпшать долю української нації. Високорозвинена, правова, соціально забезпечена, демократична, процвітаюча Україна – без українців – мрія окупантів, але не самих українців. І щоб врешті зупинити геноцид, потрібно здобути Українську Державу – іншого засобу не було, немає і ніколи не буде! Це єдиний вихід. І за це треба боротись, - за національне право українців, а не за якусь ефемерну справедливість невідомо для кого. І негайно розпочати Хрестовий похід, щоб визволити від новітніх сарацинів Святу українську землю. Щоб не вмовкало ніколи українське багатоголосся, і не згасла свіча української нації. За УКРАЇНСЬКУ Соборну Самостійну Державу!