Вознісся на Небо його лицарський Дух
Про особистість Головного Командира Української Повстанської Армії генерала-хорунжого Романа Шухевича, пс. „Тарас Чупринка” написано дуже багато і говорити про нього у соту річницю його народження дуже складно. А перед тими, хто братиметься за перо завжди відкриватимуться нові грані його індивідуального характеру і діяльності.
Керувати визвольною боротьбою того часу було надзвичайно складно. Від Романа Шухевича вимагалося велетенської напруги сили волі, героїзму, безмежної віри у свій народ, його потреби боротися за в волю.
Коріння його духовної сили знаходилось у глибокій вірі у Христову Правду. Віра у Бога допомагала йому у революційній боротьбі, керівництві УПА, збройним підпіллям ОУН та приватному житті. Він реально оцінював ситуацію на Україні під час Другої світової війни і після неї й ніколи не тішив себе ілюзіями.
Степан Бандера у статті „Командир-Провідник”, опублікованій у четверту річницю його героїчної загибелі писав: „… скільки людей було б повірило в 1944-45 роках, що ця боротьба втримається десять років у таких обставинах”, і відповідає, „загально утвердилось переконання, що і в майбутньому більшовикам не вдасться її зламати і вони змушені вголос визнати її живучість”. У тому заслуга „далекозорого”, мудрого і мужнього провідника славної пам’яті Романа Шухевича та всього, керованого ним, провідного кадру”.
Роман Шухевич був командиром легендарної армії, що складалась з генерації молодого покоління, яке народжується з волі Всевишнього хіба, що один раз на тисячоліття.
Повстанці України середини двадцятого століття це воістину були воїни Християнської Армії, які в останні години свого життя просили Бога благословити їх на смерть. А з їхніх криївок, кожного ранку чи вечора крізь товщину землі до небес пробивалася щира Молитва до Бога. Скільки маємо прикладів, коли сатрапи дикої московської орди дивувалися, знаходячи у польових сумках загиблих героїв святе письмо, іконки Матері Божої, а на шиї хрестики.
Роман Шухевич, маючи найбільш дисципліновану армію сміливо вступав з нею у довготривалу битву з безбожницькою московською імперією. Ця боротьба була викликана історичною необхідністю і велася у різних напрямках: ідейному, військовому, політичному.
Вона була логічним продовженням попередніх Визвольних змагань 1914-1920 рр. Це до них звертався дух з братських могил усусів, вояків УГА і УНР: „ми не змогли, рушайте, Ви, здобудьте волю Україні!”.
Навіть сьогоднішні неосталінські консервативні історики визнають, що у Західній Україні визвольний рух ОУН, УПА підтримувала кожна родина. Стає зрозумілим, чому більшовицька Росія не могла так довго завоювати західноукраїнські терени, адже тут стріляли у ворога майже з кожної хати.
У п’ятиріччя збройної боротьби УПА Роман Шухевич у святковому зверненні до бійців і командирів УПА 14 жовтня 1947 р. писав: „Боєць УПА, український революціонер заступить місце мужнього спартанця в історії людства”. Наказ Головного Командира зачитували у загонах УПА. Бойовий апель підсумовував великі втрати повстанців у боротьбі з тисячукрат сильнішим ворогом.
Але УПА продовжувала боротись протиставляючи московським завойовникам свою велику моральну християнську силу. „Я гордий з того, писав Командир, що мені довелося очолювати оту славну армію героїв, якої рівної не знає історія України”.
Роман Шухевич був людиною високої християнської політично-революційної моралі, тому як наслідок такою була вся УПА частина йог душі, дій і життя.
Велика релігійність, сильне бажання перемогти це були елементи козаччини з яких воїни УПА черпали як і з Визвольних Змагань 1914-1920 рр. силу і наснагу до реалізації Першої точки Декалогу „Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї”. Боротьба, якою керував Роман Шухевич стала великим символом єдності армії і народу. УПА і нація творили у середині ХХ століття єдине ціле. В іншому разі повстанське військо було б приречене на швидку загибель. Хоч визвольну боротьбу ОУН, УПА у ті драматичні роки програла, але вона ніколи не була переможеною.
З якого ж роду походив Роман Шухевич? Рід Шухевичів був одним з найвідоміших на Західній України упродовж 150 років.
Прадід Романа працював священиком. Дід Володимир відомий дослідник Гуцульщини. Батько Осип суддя, який захищав інтереси знедоленого селянства у різних судових інстанціях Австро-Угорщини й Польщі. Мати Євгенія глибоковіруюча жінка, передала синові любов до Бога, Молитви і він став практикуючим християнином.
Його шкільний товариш Лев Ярошинський розповідає, що Роман „був надзвичайно побожний. У церкві під час Богослужіння завжди зосереджений і зайнятий відправою. Ніхто ніколи не бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи поводився невідповідно”.
Величною рисою характеру Романа Шухевича слід відзначити християнське благородство. Так, після закінчення навчання у гімназії він влився до підпільної діяльності УВО. Як добре підготовленого бойовика Крайова начальна команда УВО доручила йому справу виконання атентату на польського шкільного куратора Станіслава Собінського, який жорстоко переслідував українців у шкільній політиці. За виконання замаху польська влада арештувала й засудила зовсім невинних людей.
На цю подію Шухевич як християнин вирішив віддати себе до рук польського суду. Але цей благородний намір заборонила йому здійснити команда УВО.
Все ж таки Романа Шухевича згодом арештували й відправили до в’язниці у Березі Картузькій. Володимир Макар, його товариш, пригадує, що Роман у камері щоденно гаряче молився й не розлучався з хрестиком, що висів у нього на шиї.
Сучасники описують, що „Тарас Чупринка” був загартованим, всебічно розвинутим фізкультурником і спортсменом. Цей гарт він отримав в українському Пласті під гаслом: „Бог Україна Свобода”.
Життя у Пласті подарувало юному Шухевичу одну з найважливіших прикмет життя здоровий сміх, який у найважчих хвилинах життя патріотів-борців ставав їх останньою зброєю.
З усмішкою на устах Роман Шухевич пострілом у скроню покінчив життя, щоб не стати в’язнем у руках катів, які впродовж десятиліть полювали за ним. Мертвий він став значно страшнішим для ворогів ніж живий. Його тіло вирішили вивезти зовсім далеко від місця загибелі й спалити. Таке місце знайшлося на лівому березі віковічної річки Збруч біля с. Гуків нині Чемеровецького р-ну Хмельницької обл. Тіло спалили, а кості скинули з моста у річку.
Але Правда про останнє місце спочину Командарма воскресла і зараз там височіє високий базальтовий Хрест з написом: „На цьому місці 9.03.1950 року вознісся на Небо лицарський дух Головкомандира УПА, вірного сина українського народу, генерала Романа Шухевича, який загинув 5.03.1950 року під м. Львів у нерівному бою з московсько-більшовицькими ординцями в результаті підлої зради. „Друже командир, Твоя Справа не вмре, не загине!”.
Місце спалення тіла Шухевича над Збручем, як і Тарасова Могила над Дніпром символічно єднає соборні землі нашої святої України в єдину могутню державу, нагадує кожному українцеві про її вічність і невмирущість.
Водами річки вороги України хотіли розділити її. Але ні! Збруч навіки возз’єднав західну й східну гілки народу. І Роман Шухевич, хрест в його пам’ять, його святі християнські Ідеали, ця свята земля, з якою змішався нетлінний попіл Героя, віднині є святими для всієї України від заходу до сходу.
Нестор МИЗАК, кандидат історичний наук, доцент Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича