Висновки після вибухів
Член СОУ, полковник військової розвідки Петро НЕДЗЕЛЬСЬКИЙ
Вибухи боєприпасів на базах зберігання сьогодні вже загрожують національній безпеці України і, на превеликий жаль, стають звичайним явищем. Безпека зберігання боєприпасів потребує системного аналізу. Проте попри об’єктивні обставини, зупинюсь на суб’єктивному факторі цієї проблеми.
В 1992 році мною, тоді ще начальником відділу кадрів Соціально-психологічного Управління (СПУ) Міністерства Оборони України, було рекомендовано на посаду заступника командира – начальника соціально-психологічної служби бази зберігання боєприпасів і озброєння в м. Пирятині Полтавської області полковника Шаповалова Сергія Васильовича, тодішнього голову міської організації Спілки Офіцерів України (СОУ) – патріотичної організації офіцерів. СОУ бере свій початок з часів Радянського Союзу, члени якої зазнали переслідувань з боку комуністичного режиму за позицію на проголошення незалежної України і створення її Збройних Сил.
Це викликало незадоволення у попереднього керівництва бази зберігання боєприпасів, сформованого ще до проголошення незалежності. Колишній замполіт цієї бази підполковник Котніков організував справжній демарш проти призначення полковника Шаповалова на посаду заступника командира бази. Він зібрав підписи 54 (п’ятдесяти чотирьох!) офіцерів під скаргою на ім’я Міністра Оборони України проти цього призначення. Аргумент був один: начальник відділу кадрів СПУ полковник Недзельський “протягує своїх” – членів Спілки Офіцерів України на відповідні посади. Зважаючи на важливість військового об’єкту, де зберігалося багато боєприпасів і озброєння, по цій скарзі працювало аж чотири (!) комісії з МОУ. Всі вони дійшли висновку, що полковник Шаповалов посаді відповідає, а його призначення відбулося відповідно до чинного законодавства України.
З першого дня призначення полковник Шаповалов почав рішуче наводити на базі порядок. Це явно не сподобалось «опозиціонерам» на чолі з колишнім замполітом Котніковим.
Одного пізнього вечора у квартирі полковника Шаповалова пролунав дзвінок. До дверей підійшла дочка полковника Шаповалова і він сам. На запитання Шаповалова : «Хто там?», - пролунала автоматна черга. Кулі пройшли через двері над головою доньки і три з них влучили в полковника Шаповалова, важко його поранивши і зробивши інвалідом на все життя. Суцільним жахом став той вечір для сім’ї полковника Шаповалові: його дружини і двох малолітніх дітей, які бачили свого батька в калюжі крові на підлозі.
Злочинця, як зараз прийнято називати – кілера, було затримано. Ним виявився офіцер із числа прихильників замполіта Котнікова, що були незадоволені призначенням полковника Шаповалова. На суді доморощений «кілер» заявив, що стріляв у полковника Шаповалова тому, що той є членом Спілки Офіцерів України і українським націоналістом. Отримав «кілер» 12 років тюремного ув’язнення, а полковник С.Шаповалов інвалідність на все життя.
Сам же замполіт Котніков подався «в біга». Згодом Федеральна Служба Контррозвідки Росії зловила Котнікова аж в м.Уфа на продажі зброї! Тобто очевидним є факт, що полковник Шаповалов став на перешкоді у злочинців із числа військового керівництва базою зберігання озброєння, які незаконно торгували зброєю. В подальшому діяльність злочинців могла призвести до чергової пожежі на базі, щоб вогнем «замести» сліди злочинної діяльності і унеможливити перевірку озброєння на базі.
Керівництво Міністерства Оборони України не залишилося байдужим до долі мужнього офіцера. В подальшому п’ять(!) Міністрів Оборони України: Морозов, Радецький, Шмаров, Кузьмук і Шкідченко дозволили полковнику Шаповалову С.В., що отримав інвалідність, проходити службу в правовому управлінні Міністерства Оборони України.
І тільки з приходом на посаду Міністра Оборони Гриценка полковника Шаповалова було звільнено в запас. Тож виникає природне питання: чому так вчинив пан Гриценко?
На згадку приходить вислів пана Гриценка, що він «головою ручається за своїх заступників».
І от вже маємо, один із його заступників і близьких приятелів – Крєдісов за попередніми оцінками наніс збитків Міністерству Оборони на мільйони гривень, подався «в біга» і оголошений Інтерполом в розшук. Проте голова Гриценка чомусь ще на місці. От чи на місці совість? Бо очевидним є те, що Гриценку до вподоби такі кадри, як Крєдісов, а не такі як Шаповалов.
Свого часу колишній кандидат в Президенти України Є.Марчук звернувся до Спілки Офіцерів України і пообіцяв в рамках цивільного контролю за Збройними Силами ввести до складу атестаційних комісій представників СОУ. На жаль цього не сталося ані за Марчука, ані за Гриценка, який ніколи не був членом Спілки Офіцерів України і нічим не проявив своєї громадянської позиції як раніше, так і під час „Помаранчевої революції”. Призначення Міністром Оборони Гриценка українські офіцери, що підтримали Ющенка на виборах, зустріли з огидою. Бо офіцерам було відомо, в чому була причина швидкого і безглуздого кар’єрного сходження хитренького кафедрального інтелектуала Гриценка, що з курсанта до полковника прослужив у військовому училищу, ні секунди не був у військах і не служив у центральному апараті Міністерства Оборони України. Свого часу Гриценко покинув дружину з двома дітьми і одружився на вдові Разумкова – Юлії Мостовій і фактично очолив центр політичного прогнозу „Імені Разумкова”. До того ж Юля Мостова виявилася багатенькою нареченою – її татусь господар великого холдингу і однієї з найбільших газет в Україні, „Дзеркало тижня”. Тому не є дивним, що як цирульник Голохвастов не міг стригти, так і Гриценко в принципі не спроможний організувати і контролювати службу військ.
Впевнений, що якби в Міністерстві Оборони було побільше таких людей, як член СОУ полковник Шаповалов, а не гриценків, трагедій на базах зберігання боєприпасів не було б.