Ордени на тлі історії та еволюція орденської ідеології
Ордени на тлі історії та еволюція орденської ідеології.
“Усі боягузи тут залишаться, ті хто не любить ні Бога, ні доброчинність, ні саму любов, ні гідність. Кожен із них каже: “Але що буде із моєю жінкою? І я нізащо на світі не покину своїх друзів.” Такі люди мислять нерозумно бо немає більш істинного друга, ніж Той, котрий був розп’ятий за нас. Ті ж, хоробрі лицарі котрі люблять Бога і честь цього світу відправляться в путь бо вони мудро бажають прийти до Бога; але шмаркаті з бляклими щоками – залишаються. Вони сліпі, я в цьому не сумніваюсь, ці люди котрі відмовляються хоч раз у житті допомогти своєму Богу і гублять честь світу свого”.
Тібо Шампанський
“Меч даний тобі лиш для того, щоб захищати бідних і слабких…”
Св. Бернар Тібо Шампанському
“Ти будеш царювати до того часу, поки справедливий, але коли порушиш справедливість ти перестанеш бути королем!”
Із звернення пріора Англії Ордену тамплієрів до Генріха ІІІ, короля Англії.
Дорогий однодумцю! Ні, не так… Дорогий побратиме! Ти котрий, сприйняв близько до серця попередні статті! Твої очі запалали праведним блиском! Ти хочеш іти цим шляхом разом з нами! Важким і тернистим, шляхом створення нашого, українського Ордену. Тоді – через терни, до зірок, і ми знову повертаємось в раннє Середньовіччя, щоб зрозуміти, що робиться навкруги і що робити нам з Тобою…
Далекі ХІІ-ХІІІ століття… Хрестоносний рух у розпалі. Створюються нові для тих часів (можна сказати революційні) організації – військово-чернечі ордени. Ти вже уявляєш собі, дорогий Друже, ті обставини та внутрішній стан воїнів-лицарів, котрі у своїй сумі привели до створення першого Ордену – Ордену Тамплієрів. Але я хотів глибше показати той основний морально-психологічний аспект, який керував лицарями-хрестоносцями в момент прийняття цього доленосного для усього світу рішення.
Справа в тому, що західні християни в збройній боротьбі за справедливу справу бачили можливість спасіння безсмертної душі і одночасно – акт милосердя. Для світських людей, лицарів, воїнів, які хотіли вести християнське життя, це стало альтернативою до, поступлення в монастир, бо носіння зброї, яке було перепоною для створення військово-чернечих орденів, стосувалося тільки, священиків. Відомий хроніст тих часів Гвібер Ножанський, писав: “Бог створив у наш час священну війну, для того, щоб лицарі та натовп, котрий біжить, слід за ними… могли знайти нові шляхи спасіння душі. І таким, чином вони не повинні повністю віддалятися від світських справ, ідучи в монастир, або вибираючи іншу форму церковного служіння, як це було раніше, але можуть удостоїтись в якійсь мірі Божої благодаті, продовжуючи займатися своєю справою і с тою свободою та з тим зовнішнім видом до якого вони звикли”.
Але лицарі-тамплієри пішли далі: для збереження чистоти своїх помислів, незаплямованості свого сумління та для того щоб завжди перебувати під охороною Духа Святого, вони приймають чернечі обітниці довічної чистоти, бідності та послуху, зберігаючи у своїх міцних руках меч.
У 1139 році Папою Інокентієм ІІ Ордену були даровані привілеї:
безпосередня опіка Папи Римського і пряме підпорядкування Апостольському Престолу;
непідпадання під світську юрисдикцію;
звільнення від усіх податків;
каноніки Ордену мали таке ж право помилування, як і єпископи.
Це при всьому тому, що Орден був військовим з’єднанням, яке безперервно воювало близько двох століть.
Битви, вишколи, релігійні практики, обмежений час на сон та їжу, загартованість у боях та віртуозне вміння володіти зброєю, жорстка дисципліна та абсолютна підпорядкованість наказам – таких людей неможливо було залякати або безкарно пограбувати. Тому доми Ордену Храму перетворились на надійний притулок для тих, хто був переслідуваний.
Не треба забувати, що із двадцяти двох Великих Магістрів Храму, шестеро загинули в бою. У ті часи правилом було під час військових дій, в авангард й ар’єргард, як найнебезпечніші ділянки бою, посилати членів військово-чернечих орденів. Навіть у поразках – воїни християнських орденів демонстрували героїзм, непоступливість у бою, прекрасний вишкіл, силу духа, відданість ідеалам Ордену та Церкви до смерті.
Говорячи про невдачі Ордену, ми повинні пам’ятати, що лицарі всіх Орденів під час боїв та захисту фортець бралися за справу, яку інші просто не могли виконати. Я не можу тут не сказати, що фортецю Крак де-Шевальє захищали всього 60 лицарів-госпітальєрів, Сафад – 80 тамплієрів, а замок Торн – 7 лицарів Тевтонського ордену. Замок Бельвуар тримався більше року проти султана Саладдіна котрий так і не зміг тоді взяти ні Крак де-Шевальє, ні Маргат. Не можу не згадати героїчну оборону фортеці Сен-Жан-д’Акр силами трьох Орденів у 1291 році. Тоді, будучи смертельно пораненим, Великий Магістр Ордену Тамплієрів Вільгельм де Боже бився зі своїми лицарями до самої смерті. В той час, коли жінки та діти евакуювались на орденських галерах, лицарі продовжували обороняти фортецю, не сподіваючись на порятунок…
Як я вже зазначав, історії не відомі випадки, коли тамплієри втікали з поля бою, а полонені тамплієри здебільшого страчувались ворогом. Чому? Тому що лицарі-тамплієри не мали права просити пощади після битви, а також не мали права пропонувати за себе викуп у полоні. Дозволю собі нагадати ще одне правило Ордену: Капітул (рада ієрархів Ордену) міг розпоряджатися майном Ордену для його процвітання, але ради окремих членів Ордену ніякі затрати не допускались.
Те, що ти прочитав, дорогий побратиме, вся ця історія і створила те поняття, про яке ми зараз говоримо. Це – Орденський світогляд. Але давай коротко зупинимось на визначних моментах в історії інших Орденів, щоб знову повернутись до цього питання – а хто ж вони такі були, оті лицарі-тамплієри, госпітальєри, тевтонці та багато-багато інших?
Орден Св. Іоанна Єрусалимського, або Орден Госпітальєрів… Другий за значенням та силою Орден християнського світу, який зберігся до наших днів, кардинально змінивши напрями та види своєї діяльності…
Історія його розпочалася в ХІ столітті, в далекій Палестині, в 1070 році. Там, в Єрусалимі, було організоване священне братство при госпіталі, яке надавало притулок паломникам. За ініціативи лицаря Герарда, монахи надавали мандрівникам необхідну допомогу в “… слабості, хворобах та темряві духовній”, допомагаючи жебраючій та безпомічній масі людей, яка в той час заполонила Святу Землю.
Але ось прийшла пора Христових Походів, пора прямого протистояння з ворогом, відвоювання Гробу Господнього та оборони його від сарацинів. У той час іоанніти поступово перетворюються у військово-чернечу організацію, бойовий настрій госпітальєрів починає домінувати над почуттями милосердя.
Хоча в середині ХІІ століття Єрусалимський госпіталь вміщав більш ніж 1500 пацієнтів, у ньому розміщувались пологове відділення та притулок для новонароджених, лицарі-монахи, супроводжуючи каравани паломників, воювали краще, аніж доглядали поранених. Коли пост магістра Ордену зайняв Раймонд де Пюі, під впливом та за прикладом Ордену Лицарів Храму, госпітальєри формуються як військово-чернечий орден. Монахи продовжували піклуватися про хворих та поранених, а лицарі воювали в ім’я Господнє на полі битви.
Ця особливість Ордену Святого Іоанна дає нам можливість зрозуміти фантастичне для наших часів поєднання двох аспектів Християнського Середньовіччя: чернече милосердя біля хворого та знедоленого паломника і одночасно – християнський акт милосердя на полі бою, боротьба за Святу Справу, за спасіння душі! Просто неймовірне, вражаюче розуміння практикуючого християнства та Воюючої Церкви!
Папа Римський Пасхалій ІІ в 1113 році затвердив Устав Ордену, тим самим надавши згоду на реорганізацію братства на військово-чернечий Орден та взявши його під свою юрисдикцію. Почалася епічна історія Ордену…
В цій епопеї Орден Святого Іоанна Єрусалимського по праву ділить славу з Орденом Лицарів Храму. Обидва Ордени проводили розвідку і “обрамляли” армію хрестоносців, виступаючи в авангарді та ар’єргарді. Коли один Орден прикривав ар’єргард, другий висувався в авангард. Вони змагалися один з одним у доблесті… Якщо мали місце розбіжності та суперечки між Орденами, вони ніколи не виходили за межі військових частин. Це було абсолютно природно для організацій, в яких надзвичайно сильно був розвинутий корпоративний дух. Але ця обставина не заважала їм підтримувати одне одного в бою, а військовий статут тамплієрів зобов’язував уцілілих або розрізнених лицарів ставати під знамена госпітальєрів. Це були люди лицарського світогляду та одного розуміння навколишнього світу, що дозволило їм донести до нас своє славне ім’я, не дивлячись на всі нашарування бруду, наклепів та людської заздрості…
Орден госпітальєрів пройшов великий та важкий шлях в історії. Зараз він існує під назвою Мальтійського ордену та переважно займається благодійною та харитативною діяльністю. Але це вже інша історія…
Дещо осторонь стоїть історія Ордену Святої Марії Тевтонської, який був заснований під час Третього Хрестового Походу. Це був німецький Орден, який виріс з братства Святої Марії Тевтонської в Єрусалимі. В 1189 році син Фрідріха Барбароси ввів для братства статут тамплієрів, була введена форма одягу. В 1191 році Папа Климентій ІІІ затвердив Орден в якості відділення Ордену Госпітальєрів, а в 1199 Папа Інокентій ІІІ оголосив Орден самостійним, і з того часу він став називатися Тевтонським.
За час свого існування у Святій Землі під час постійних військових кампаній лицарі-тевтонці проявили себе як мужні та непохитні воїни, пліч-о-пліч воюючи з лицарями інших християнських Орденів.
У той же час вже розпочався той трагічний шлях, який призвів до повного занепаду цей третій найзначніших християнських Орденів. І почав цей шлях Фрідріх ІІ Гогенштауфен, котрий спав і бачив себе повелителем світу. Задля цього він вирішив підкорити всіх і вся Германській імперії. Тевтонський орден його повністю підтримав, чого не скажеш про тамплієрів та госпітальєрів. Великі Магістри цих Орденів навіть не виявили бажання бути присутніми на проголошенні Фрідріха ІІ королем Єрусалиму. І з цього моменту шляхи цих Орденів повністю розходяться…
Ми знаємо долю Тевтонського Ордену… Війна проти слов’янських християнських народів. Війни з метою загарбання земель та підкорення народів призвели до моральної деградації керівництва Ордену, очолення його нащадком Гогенцолернів, який перейшов на бік Реформації, прийняв протестантизм та ввів Прусію, яка була державою-наступницею Ордену, в склад Польщі. Тоді фактично перестав існувати Тевтонський Орден… Орден, який порушив основи, закладені у фундамент побудови християнських орденів: захист бідних та слабких, відданість вірі Христовій та Апостольській Церкві, постійна боротьба зі злом.