На диявола – хрест! На ворога – меч!

До річниці „помаранчевої революції”

На диявола – хрест! На ворога – меч!

Майбутній президент буде приречений діяти не в інтересах народу, нації, держави, а тільки в інтересах свого клану і зовнішніх сил… Це буде не президент національної держави, а головний адміністратор космополітичної неоколонії – почленованої внутрішньо й узалежненої зовнішньо.

В. Іванишин. „На розпутті велелюднім”, 2003 р.

„Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає” (Лука 11.23.). Ці слова Господні вказують на наявність двох непримиренних світів: світлих сил Добра, Правди, Істини та Любові - і темних сил зла, брехні, підступу та ненависті. Господь дав чітко зрозуміти, що ніякої „нейтральної території”, „золотої серединки”, де б можна було втекти від світу цього, заховатись, – нема. Цей категоричний імператив пояснює сутність життя людини, суспільства, нації, людства у всіх без виключення сферах їхньої діяльності: духовній, соціальній, побутовій, політичній, тощо. Кожен, за задумом Божим, повинен самостійно обирати свій життєвий шлях, ставши на сторону однієї з цих сторін і, тим самим, – або бути спасенним, або проклятим.

З цим розумінням Божої Істини необхідно підходити до вирішення будь-якої проблеми, що постає у повсякденному житті, особливо тоді, коли йдеться про долю цілого народу, у час, коли ворожа сокира намагається підрубати його живильні коріння, з яких він постійно черпає сили на своєму історичному шляху.

Основоположник українського націоналізму, духовний батько українців Тарас Шевченко пророчо визначив сьогодення України як час, коли „… Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять”.

Одні приспали, інші збудили… Українська нація була не раз у стані війни, поневолення, тривоги, безнадії, але вона постійно знаходила в собі сили, щоб побороти труднощі, тому що завжди був чітко визначений образ ворога, з яким необхідно боротися. У годину лихоліть, таких, як переяславська угода, полтавська трагедія, втрата УНР, під час двох світових воєн, що смертоносним вихором пройшлись по Україні, колективізації та штучних голодоморів було видно, хто свій, а хто чужий. Тоді, було нестерпно важче, але боротися з видимим окупантом було простіше. Бо не було такої бездуховної вакханалії, світоглядної неоднорідності, політичної „багатовекторності”, ідейної дезорієнтації й розчленування суспільства, яке є нині, коли все змішалося в єдиному антиукраїнському герці: влада, опозиція, вороги…

І лише націоналісти-бандерівці знають, як вибратися з тенет ворога, і в нинішньому штучному хаосі, продовжуючи справу попередників, вказують шлях для українського народу: із пітьми неволі до свого світанку, до омріяної свободи. До нього вже так близько! А тому спішать вороги, що наче стерв’ятники злетілися звідусіль в Україну, сподіваючись на кривавий бенкет.

Не дочекаються! І таки неминуче настане час, коли -

…на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.

А поки що над українцями повним ходом продовжується експеримент на їхнє цілковите знищення як самобутньої, витвореної протягом тисячоліть етнічної нації та перетворення їх у безідейне космополітичне бидло; але вже не як „радянський народ” – у московському комуністичному „раю”, а в модерну „політичну націю” – у старанно подрібненому і перемішаному безідейному політичному вінегреті, який нам пропонують як „громадянське суспільств”. Вороги всіх мастей намагаються стерти з лиця землі найдревніший український народ, а на його споконвічній території утворити бездуховний відстійник для гоїв-рабів та новітній Ханаан – пристанище для жменьки політичних бандитів, що поставили собі за мету приватизувати планету.

Українська нація, що за своєю природою і світоглядом є носієм духовності, постала перед величезною проблемою на предмет готовності на передовому рубежі боротьби до виконання своєї історичної місії. Вона дала людству трипільську культуру, створила арійську людину та найдревнішу на землі писемність – санскрит, органічно поєднала культурні та релігійно-обрядові надбання своїх дохристиянських предків із християнством і протягом семи століть бездержавності зберегла всі свої найкращі прикмети. Українська нація має найбільший досвід боротьби з різного типу поневолювачами та вироблений століттями імунітет проти ворожого матеріалістичного світу. І саме тут, на незламній, непокірній Україні, відбувається головний і вирішальний бій за подальший шлях, яким піде розвиток людства. У цей бій кинуті всі сили, що є в резерві диявола, які він винайшов протягом двох тисячоліть у боротьбі з Христом і його християнськими народами і за допомогою яких він поставив на грань духовної, культурної, моральної деградації зажирілу від матеріальних благ й байдужу до чужих бід цивілізовану Європу, де владна еліта опирається на матеріальний та космополітичний, а не духовний і національний первень.

Чума глобалізму розійшлася по всьому світу. Тому нічого дивного нема, що і в Україні протягом всіх років незалежності антинародною космополітичною владою твориться відьомський шабаш на духовному, політичному, ідейному, світоглядному, релігійно-конфесійному, моральному, культурному, демографічному, обрядовому, родинному, сімейному, особистісному тощо рівнях.

Це стало можливим завдяки тому, що із здобуттям незалежності при владі в Україні залишилися ліві сили, що за своєю генезою походять від недавнього московського імперсько-більшовицького минулого і в своїй діяльності опираються на матеріалізм, що, своєю чергою, є витвором сатани. Усі вони: і новітні покручі антиукраїнської системи влади – соціал-демократи, і демоліберали, і нащадки Маркса-Леніна-Сталіна – червоні комунореваншисти, – за своєю природою є матеріалістами й інтернаціоналістами, а тому всім своїм єством органічно ненавидять усе те, що є християнське і національне. Тому великою помилкою, наївною ілюзією є твердження нинішніх політичних євнухів, що хтось із цього безбожного зденаціоналізованого середовища здатний вивести Україну на магістральний шлях її природного розвитку.

Підступний ворог діє методом батога і пряника, де роль батога відіграють відверто ворожі червоні сили, тим самим відвертають увагу від головної небезпеки сучасності – космополітів і демолібералів, в основному людей неукраїнського походження, які на фоні перших маскують свою істинну сутність та наміри втягнути Україну в новітню глобальну імперію, де засадничо відкидаються духовні начала і панує дух мамони – „золотого тельця.” Разом вони створюють той ідейний хаос, в якому пересічному громадянинові важко розібрати, де тут правда, а де кривда, а в „мутній водичці”, звісно, легше ловити рибку.

От і ловлять: ворог – багатства України, а нечистий – людські душі.

Лише дві інституції – Божа і людська, нерозривними узами пов’язані одне із одним, послідовно й безкомпромісно поборюють наміри сатани опанувати світом. Це – створена Сином Божим Єдина Свята Соборна Апостольська Церква та проповідуване нею християнство і створені Божим Провидінням суверенні нації та витворений ними націоналізм. Лише вони, і ніщо інше, виведуть Україну, а заодно і все людство з того загрозливого стану, у якому вони опинилися. Усе інше, те, що ніби протиставляється їм чи підмінює їх, – від лукавого, під яким соусом воно б не було подано: чи під солодкуватим, улесливим і підступним – лібералізму, чи під брутальним і нахабним – комунізму всіх відтінків. Й одне, і друге (і все інше) служить одній єдиній меті: повести людей, народи і нації дорогою від Бога – у лоно диявола, і різняться вони лише методами та формою діяльності. Вони доповнюють одне одного, трансформуються чи пристосовуються до обставин, міняються місцями, але ніколи не знищують ідейних „здобутків” своїх попередників, бо потрібні одне одному. Вони є складовими однієї системи, гвинтиками одного пекельного організму, чинять одну справу: воюють проти Бога, Його Заповідей і створених Ним вільних народів.

У цій боротьбі темні сили диявола постійно змінюються, залежно від історичних, політичних та інших обставин, але завжди поряд і завжди готові стати в авангарді боротьби проти Творця і його творіння – людини; єдиним фронтом йдуть комунізм, соціалізм, космополітизм, інтернаціоналізм, імперіалізм, фашизм, расизм, нацизм, анархізм, демократизм, лібералізм, глобалізм, фундаменталізм, масонство, гомосексуалізм, наркоманія, поганські і псевдохристиянські секти та всяка інша нечисть.

У нашій драматичні історії кожен із цих пекельних витворів або вже залишив свій кривавий слід, або чекає свого часу, щоб обезкровити Україну: чи то московський месіанізм, польський шовінізм, німецький та угорський фашизм; чи насаджений нам яничарами свій доморощений, принесений з чужого поля ідейний чортополох - соціал-демократія, що спричинилася до втрати УНР; просто демократія, за допомогою якої дисиденти зупинили національно-визвольні процеси 1989-91 років; лібералізм із культом вседозволеності, сексуального збочення і наркоманії, що брудною лавиною заполонив усі ЗМІ; соціалісти з „людським” обличчям старих комуняк; зелені, червоні, помаранчеві, імпрезіоністи (В. Іванишин), пористи, псевдонаціоналісти, провокатори, сексоти…

Під сучасну пору через ідейну виродженість, світоглядну нікчемність, політичну неспроможність і підступну змову ця пошесть звернула українців зі шляху до головної мети – побудови власної національної держави. Одні завели їх під чужі помаранчеві прапори та під масонську підкову, перетворили наростаючі революційні процеси в протирежимний бунт на Майдані. Інші – під біло-сині кольори чужої нам семітської держави, щоб виборювати „світле минуле” і дроблення України. А всі разом – розділили суспільство, нацькували українців на українців і тим самим створили передумови для чергового антиукраїнського водевілю з можливим кривавим фіналом. Авангардна сила в антиукраїнській діяльності – червоні - виграли найбільше, бо знесли яйця в обидва кошики й активно діють в обох таборах.

Після „помаранчевої революції”, що насправді була гризнею олігархічних кланів за владне корито, де народні маси були з опозицією, а опозиція тільки вдавала, що вона з народом, виграли антиукраїнські сили, у програші вкотре залишився український народ. Нова „народна” влада продовжує йти второваним шляхом старої антинародної, бо є її ідейною спадкоємницею в антиукраїнській діяльності. Спільно ж вони і далі відстоюють інтереси різних кланів світової мафії, роздирають Україну між заходом і сходом, втягують її у ворожі новоімперські глобальні структури – ЄЕС і ЄЕП, тим самим остаточно позбавляють її залишків суверенітету.

Але їм усім є у кому позаздрити та в кого повчитись. Їхня нинішня антиукраїнська діяльність виглядає блідою тінню на фоні того, що витворяли з українським та іншими народами на протязі семи десятиліть більшовики-комуністи. Їхня диктатура є вершиною антинародної, антинаціональної, антилюдської діяльності, якої до них в історії ще не було. Нема такої мірки, за якою можна виміряти всі злодіяння московської комуни, спричиненого нею моря народного горя, крові, поту і сліз. Зруйнована духовність, понівечені церкви, нищення релігії – „опіуму народу”, насильно забрана поколіннями надбана приватна власність, масові депортації, геноцид і етноцид, розстріли і голодомори – це далеко не повний перелік їхнього кривавого божевілля. У розпалі червоного терору вони не скривали своїх справжніх намірів на службі в диявола, і перші пам’ятники у більшовицькій „тюрмі народів”, за задумом Троцького і Леніна, мали бути не кому іншому, а своєму одноплеміннику: тому, хто за тридцять срібняків продав Христа - Юді Іскаріоту (збереглися відомості про п’ять таких пам’ятників, а всього їх було поставлено майже півтора десятка).

Але сатана безсилий проти Бога, зло не може бути безконечне і всесильне, московсько-більшовицька імперія розвалилася, впала під тиском волелюбних народів. І саме Україна стала її головним могильником, як перед тим всіх інших імперій чи орд, хто приходив сюди з мечем: хозарського Каганату, монголо-татарської Орди, Речі Посполитої чи Османської Порти.

„Світ без імперій! Кожному народові – власну державу!” - такий категоричний імператив сучасності.

Завдавши смертельного удару комунізмові, Україна стане флагманом, головним заборолом у боротьбі народів проти новітнього типу імперського поневолення – глобалізму.

Провідник українських націоналістів Степан Бандера писав: „Істотною причиною невдачі большевицької інженерії в духовній ділянці є те, що вона натрапила на такі первні в душі людини й народу, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерті. …Мільйони людей, цілі народи в обличчі смерті захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя.

Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею… Бо правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто і ніщо не відверне людства” („Перспективи української революції”, ст.412).

Після розвалу СРСР комунізм повинен був бути засуджений міжнародним трибуналом, а комуністична ідеологія раз і назавжди заборонена. Але не так сталося, як гадалося. В Україні після здобуття нею незалежності усі, окрім націоналістів, в активній чи замаскованій формі кинулись захищати і комунізм, і його структури, і його носіїв. Бо не могли слуги Люцифера боротися проти його ж найжахливішого витвору. Це наочно підтверджує, що всі ідеології, окрім націоналізму, є фальшивими, а тому – чужими і ворожими для України, а їхні носії – свідомим чи не свідомим знаряддям пекельних сил. Усі, хто не лише сприяє комунореваншистам, але й надалі не має намірів боротися з чорними ділами, що безкарно чиняться в Україні ворогами християнства – червоними, мають гріх супроти Бога і власного народу, тому що „Хто не зо мною, той проти мене…”

Суть більшовизму, його антилюдську пекельну природу серед усіх політичних діячів 20-го століття, які безкомпромісно боролися за визволення поневолених народів з-під московського комуністичного ярма, найглибше розкрив Степан Бандера. Він вказав єдиний ефективний шлях вирішення цієї проблеми, яка дамоклевим мечем нависала над світом.

Бандера писав: „Як неможливим є самим ідейним натиском зламати большевицький режим, так і большевицької системи не можна знищити частковим її поборюванням і розправою з нею в поодиноких ділянках, етапами. Цим можна її підірвати, ослабити, але не зліквідувати, ані примусити до еволюційної переміни. …Знищити большевизм можна не еволюційним шляхом, тільки революційною розправою, в якій організована революційна сила, з безпосередньою активною участю найширших народних мас, у могутньому зриві розтрощить і з корінням вирве головні елементи большевизму – режим, партію, систему і доктрину, всі їхні відгалуження і прояви. В тій остаточній розправі мусить зосередитися і завершитися процес революційної боротьби“ (ст.50-51).

Дисиденти-демоліберали, партійні кадри та агенти КДБ, які очолили національно-визвольні процеси 1989-91 років, пішли не за вченням незрозумілого чи ненависного їм Бандери, а повели народ іншим шляхом. А тому збережена нинішня антиукраїнська система влади - це плід недовершеної революції. А будь-яка влада в уже незалежній Україні є заложником цієї системи і тому зобов’язана в адекватних до сьогодення формах продовжувати антиукраїнську справу своїх попередників та одночасно пильно охороняти тих, хто творив цю систему – червоних реваншистів.

Степан Бандера не лише з теорії, але із повсякденної практики глибинно вивчив справжнє лице комунізму, розумів його диявольську здатність не тільки у брутальний спосіб нищити все людське і християнське, але у разі необхідності змінювати свій образ, перевтілюватись, міняти шкіру, пристосовуватись, чи діяти в будь-який інший спосіб, лиш би залишитись на поверхні суспільного життя.

У своїй праці „Призабута научка” він застерігав: „Партійні кадри, кровно пов’язані з большевицьким режимом, будуть йому помагати задавити визвольну революцію, доки почуватимуть до цього силу. Коли ж переконаються, що большевизм приречений на загладу, а революція бере верх, тоді і вони пристануть до неї… Метою їхнього переходу на бік революції буде передусім намагання бути знову зверху, при владі, а далі – знівечити висліди революції і зберегти якнайбільше комуністичних „здобутків“, панування бюрократії над народом. Большевицька школа формування партійних кадрів підготовляє такий елемент, який завжди і всякими засобами буде намагатися захопити і втримати в своїх руках владу, а народ і все його життя – в неволі“ (ст.407).

З постанням незалежної України розпалася найкривавіша московська імперія – СССР. З об’єктивних причин ОУН не змогла очолити цей революційний процес, перетворити стихійні прояви націоналізму в організований націоналістичний рух і довести до логічного завершення національно-визвольну революцію – знищити ворожу систему влади і вибороти державність української нації. Цим скористались „батьки народу” – представники лівих політичних течій: дисиденти, демократи, демоліберали і та ін. - усі ті, кого за каяття перед ворогом цинічно помилували і кому, на відміну від націоналістів, більшовицька система „дозволила” вижити у політичних концтаборах. Вони у період горбачовської „перебудови” - з дозволу чи з примусу кремлівських вельмож - ринули у вир політичних подій, очолили революційні процеси, перевели боротьбу з національного в демоліберальне русло і доклали максимум зусиль, щоб комуністична бацила в Україні була збережена.

Невже ж люди, котрі, борючись за права людини (ігноруючи при цьому права нації) у період тотальної диктатури, знайшли сили протиставитись комуністичній імперській системі, кого десятиліттями мордували у застінках КГБ московські кати, так і не зрозуміли небезпеки, яку несе з собою московський більшовизм чи будь-яка інша комуністична ідеологія? Думаю, розуміли, але чуже й вороже виявилось їм ближче, ніж своє – рідне, тому що своє рідне – це християнство і націоналізм, це те – що несе духовність, свободу та правду і протиставляється будь-якій іншій матеріалістичній філософії, ідеології чи доктрині. Вони були носіями інших ідей, виразниками іншого – матеріалістичного світу, де відкидається істина, а балом править нечиста сила. Їхня ідеологія ставить творіння – людину вище, ніж Бога – творця; вона є фальшивою в самому зародку, а тому результат їхньої „діяльності” на Україні закономірний – духовна і світоглядна руїна, бездержавна нація, політичний хаос, – ситуація, якою не забарилися скористалися вороги.

Тому цілком закономірним у діях Президента В. Ющенка є те, що, будучи соціал-демократом, він, як виразник ідей матеріального світу, продовжує справу польської „двуйки”, німецького гестапо та більшовицького НКВД – активно бореться з українським націоналізмом, тим самим сумлінно виконує свої зобов’язання, дані восени 2001 року своїм російським „друзями” - демократам Б. Нємцову та І. Хакамаді, а незмінність обраного курсу підтвердив перед єврейською громадою в ході недавнього візиту в США. Абсолютно природнім для нього є й те, що він щиро обіцяв після своєї перемоги поділитися владою з усіма: лібералами, демократами, соціалістами і навіть комуністами, але аж ніяк не з українськими патріотами, тим більше - з націоналістами. Звідси легко пояснити той факт, що після перемоги нинішні „оранжисти” дозволили безкарно діяти антиукраїнським і антидержавним силам та зробили особливий статус сприяння в антиукраїнській діяльності їхньому передовому загону – комунореваншистам, які активно виступали проти них же під час акції громадянської непокори на Майдані.

Спровоковані червоними імпершовіністами події 15 жовтня та яскраво виражені антидержавні маніфестації 6-7 листопада 2005 року в Києві за участю і благословенням „поганського капища” (Т. Шевченко) – московської православної церкви є часткою добре спланованої і владою, і червоними, послідовної ворожої діяльності проти України. А нинішнє чергове скавуління проти „Тризуба” (що займає щодо всіх недругів і ворогів України непримиренну націоналістичну позицію), яке дружно, в унісон, розпочали за допомогою влади червоні та різношерсті псевдонаціоналісти, перевертні й провокатори, є теж органічною складовою антиукраїнських ворожих дій. Яскраво виражена безкарна антидержавна, антиукраїнська діяльність червоних та одночасні нападки на націоналістів показали справжні наміри нинішніх господарів Банкової щодо подальшої долі України.

Після „помаранчевої революції” влада в Україні залишилася маріонеткою в руках зовнішніх імперських сил. Навіть якби сталося чудо і під тиском національно пробудженого елементу вона зайняла проукраїнські позиції і вимушено усунула з політичної арени червоних та інших російських імпершовіністів, але й надалі продовжувала б прищеплювати українцям ті ліберальні „цінності”, той дух мамони, яким вона „ощасливлює” їх тепер, – націоналісти-бандерівці не перестануть боротися проти такого керівництва державою. І ця боротьба буде продовжуватися аж до повної ліквідації існуючої системи влади, на руїнах якої постане Українська Самостійна Соборна Держава, побудована на фундаменті двох вічних істин - християнства і націоналізму і на національно зорієнтованій ідеології державотворення та системі реального національного народовладдя.

Українці! Якщо ми хочемо торжества Свободи і Божої Благодаті на рідній українській землі, то повинні у своїй боротьбі вийти поза межі існуючої диявольської системи, тотально, раз і назавжди відкинути все чуже, нав’язане нам ворогами протягом століть, повернутись до свого рідного, підняти знамено Христа і прапор української національної ідеї і кинутись у безпощадну боротьбу за торжество найвищих ідеалів, ймення яких – Бог, Україна, Свобода.

На диявола – хрест! На ворога – меч! Здобудемо Українську державу або згинемо у боротьбі за неї!

Тільки цим ми заслужимо собі право називатись дітьми Божими, бути гідними нащадками своїх героїчних предків, відродимо свою душу і душу всього українського народу. Разом з відродженням душі почне відроджуватись і процвітати духовне, політичне, економічне, соціальне у власній національній самостійній соборній державі.

Ми хочемо перемогти! Ми можемо перемогти! І ми переможемо!

І нехай у цьому допомагає нам Бог!

Політичний референт ВО „Тризуб” ім. Степана Бандери підполковник Іван Сута. Тернопіль. 31.10 – 14.11. 2005р.

Тел.:(050)165-65-21, (067)4032694. E-mail: ussd@ukr.net