Екстремізм і терпимість: як знайти вірний баланс
Д-р Філіп Блоссер
Хтось одного разу сказав: “Екстремізм в справі захисту свободи – не порок. Терпимість перед лицем тиранії – не чеснота”. Він попав в саму точку. Навряд чи ми станемо вихваляти кого-небудь за нерішучість у захисті свободи або відмову засудити тиранію. Деколи екстремізм не поганий, а терпимість не добра.
Зрозуміло, інтуїція підказує нам зовсім інше. Екстремізму ми зазвичай прагнемо уникати. Скажімо, кому приємно, щоб його затаврували “фанатиком” або “фундаменталістом”. А з екстремізмом асоціюються саме ці слова. З тієї ж причини терпимість або толерантність в наших очах це, найчастіше, щось позитивне. Добре, коли люди вважають тебе людиною широких поглядів, яка нікого не осуджує і готова прийняти все таким, яке воно є.
Але бувають часи, коли помилкою було б все, окрім екстремізму, і ніщо, окрім нетерпимості, не може бути вірним. Що ми скажемо про поліцейського, що проїжджає на машині мимо немолодої пані, яку схопила банда головорізів? Ми не станемо хвалити його за “толерантність” по відношенню до бандитів, а зупинися він і прийди їй на допомогу - не почали б обзивати його фанатиком або “екстремістом”, навіть якщо розбійники поїдуть у відділення в наручниках.
Те ж саме – і з істиною Євангелія. Не треба називати екстремістами і фанатиками тих, хто наполягає, щоб дітей їх учили тому, чому навчає Церква, тим більше не треба вихваляти “терпимість і відвертість” всякого, хто перекручує церковне учення і наповнює дитячі голови недоумкуватою нісенітницею.
Толерантне, “урівноважене” відношення до світу може бути благом, якщо йдеться про переваги смаку: про музичні стилі, слова, мистецтво і культуру. Як мовиться, “на смак і колір товариша немає”. Тут екстремізм – просто забобони, тут необхідне терпіння, ввічливість і готовність до компромісів.
Але безглуздо було б закликати до помірності та компромісів в справах церковного учення, тому що тут йдеться не про смаки, а про істину. Вимога “рівноваги” між ученням Церкви, з одного боку, і розколом і єрессю – з іншою, це ознака не розсудливості й зрілості, а недомислу, боязкості, невірності або помилок.